Хто оселиться в містах науки

Цього року держзамовлення в українських вишах скоротиться на 42%. Безумовно, держава заощадить якісь кошти. Та поглянемо на справу інакше. Наша в прямому й переносному сенсі сивочола наука не отримає підживлення молодими, сучасно освіченими фахівцями, не буде ким поповнювати наукові школи, які, вірогідно, зобов’язаний створювати кожен доктор наук. Тож президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» Сергій Квіт дав днями інтерв’ю Deutsche Welle і розповів в ньому про ситуацію, що склалася довкола зменшення держзамовлення. Ученого особливо обурює, що університетові на 20 відсотків скорочено замовлення на програмну інженерію. «Чому в наш час треба зменшувати держзамовлення на підготовку програмістів, просто незрозуміло, — розповів С. Квіт. — Президент, до речі, нещодавно виступав і говорив, що Україні потрібно більше програмістів. Тим паче, що всі ці спеціальності в НаУКМА є найкращими в Україні. Вони найбільш рейтингові і найбільш популярні. Якщо держава зменшує держзамовлення, то це свідчить, що їй не потрібні якісні фахівці, тобто з погляду захисту державних інтересів така політика не витримує критики».

Для науки втратити рік — непоправна втрата.

У нинішньому світі чи не щодня відбуваються науково-технічні перевороти. І хоча далеко не всі з них ідуть на користь людству і вершать революції в технологічних устроях (сьогодні передові країни націлені на сьомій), за життя одного покоління все довкола невпізнанно змінюється. Здавалося б, зовсім недавно з’явилися транзистори-резистори, касетники, відики. А що маємо тепер? Скажете, рідкокристалічні екрани, смартфони, планшетники? Безнадійно відстали... Про такий матеріал, як графан (його «дідусь» — звичайний графіт) чули? Створений майже три роки тому, він поставив світ на поріг нової революції. І не лише в електротехніці й електроніці, але й в енергетиці. Ще трохи — і світ буде врятовано від енергетичної кризи. Людство перестане використовувати вуглеводні і перейде на паливо мрії — водень.

Але це — мейнстрим. Його українські вчені, заздрячи колегам з-за кордону, бачать лише в Інтернеті й малюють графіки. І враз видно, хто кого доганяє, хто кого й наскільки випереджає сьогодні й обганятиме завтра. На одному з таких креслень перша крива йде вниз, друга — плавно піднімається й, нарешті, третя — стрімко стартує вгору. Відповідно, так виглядають нині підходи до створення сайєнс-сіті (Science Sity) — наукоградів у США, Європі й Китаї, де й роблять сьогодні подібні відкриття. Української (як, утім, і російською) кривої на цьому графіку немає, а якби й була, то виглядала б тонкою переривною лінією, що повзе десь на рівні нуля. Про це також свідчить і назва круглого столу — «Наукогради: світовий досвід і українські можливості», проведеного нещодавно Державним агентством з питань науки, інновацій і інформатизації України спільно з Німецьким бюро міжнародної співпраці. Свою мету організатори описали досить скромно: розглянути проблеми створення інноваційних структур і інфраструктури в Україні з врахуванням іноземного й вітчизняного досвіду, а також визначення шляхів і можливостей створення в Україні наукових містечок.

Представник Німецького бюро Антон Вірт нагадав, що в комуністичному минулому на території колишнього СРСР накопичено великий досвід роботи закритих містечок (так званих беріївських «шарашок»), де розвивалася наука, і відзначив, що за останній рік тема Science Sity, але вже західного відкритого зразка, стала досить популярною в Україні. Вірт пояснив, що в його країні такі містечки сприймають не лише як наукові бази, але передусім як паростки розвитку, важливі для місцевої влади як джерело економічного зростання й створення нових робочих місць. За його словами, наукові міста в Німеччині процвітають, мають високі надходження до місцевих бюджетів, там створено високі стандарти життя. На думку фахівця, і в Україні саме на науку потрібно покласти відповідальність за розвиток низки міст. Вірт пропонує муніципальній владі подумати над тим, як перетворити науку на бренд міста. Він також сказав, що лише в Донецькій області зараз це питання розв’язують п’ять міст, які прагнуть підвищити ефективність науки й перевести її в економічну площину.

Заступник директора департаменту Держагентства Віктор Шовкалюк уважає, що для створення в нашій країні наукових містечок потрібна відповідна законодавча база. До речі, в цьому напрямі дещо робиться. Так, на початку липня Президент України схвалив закон, що передбачає звільнення від реєстрації самофінансованих проектів наукових парків. Як заявив Віктор Янукович на зустрічі з президентом НАНУ Борисом Патоном, «наука має бути ключовим інструментом в подальшій модернізації нашої держави, зміцненні її конкурентоспроможності». Краще й не скажеш.

Тим часом Шовкалюк наголосив, що сьогодні глобальний індекс конкурентоспроможності України дуже низький — 89 місце серед 120 країн, і спинився на ролі держави в управлінні і фінансуванні науки, підвищенні рівня інноваційної культури, створенні правової бази для інноваційних процесів. За його словами, у країні є відповідна програма, «але фінансування її поки що ніхто не передбачає». У 2007 році в парламенті України відбулися слухання, було ухвалено рекомендації. «Але вони так і залишилися рекомендаціями», — нарікає Шовкалюк. Не ухвалили й концепцію, розроблену агентством. «Реалії такі, — продовжує замдиректора департаменту, — що кредитні ставки сьогодні високі. І тут держава повинна впливати на фінансовий сектор, щоб активізувати інновації. Цього року в бюджеті передбачено вісім мільярдів гривень на підтримку інноваційної діяльності шляхом прямого кредитування і компенсації процентних ставок по кредитах... Часу залишилося мало, і я думаю, що ці кошти так і залишаться в бюджеті до наступного року».

Проте наукова громадськість в регіонах країни не залишає спроб за допомогою Science Sity комерціалізувати науку, поліпшити її зв’язки з бізнесом і довести інновації до виробництва. Директор центру «Харківські технології» Інна Гагауз в коментарі «Дню» сказала: «В Україні є грунт для створення наукоградів — чимало територій, де сконцентрована наука. Залишилося створити там комфортні умови для життя й роботи. Я думаю, при цьому не варто боятися, що люди відірвуться від альма-матер і почнуть власний бізнес на основі знань. Це, скажімо, Національний університет «КПІ». А у нас в Харкові є такий район П’ятихатки, де працює науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут». Є чимало й інших таких утворень, де дуже багато науки й людей, які хотіли б працювати в хороших умовах. Такі містечка працюють на велику промисловість, беруть участь у міжнародних проектах, це також і космонавтика, й авіація, і дослідження в швейцарському ЦЕРН, де створено Великий андронний колайдер. Прикро лишень те, що результати в основному дістаються зарубіжному дядькові і мало чого залишається в Україні, що допомагало б розвиватися економіці міст науки».