Коли заричать кам’яні леви...

Палац Бадені, розташований у центрі міста Буськ Львівської області, зазнає значних руйнувань, зокрема через підпал у жовтні минулого року. Це вже друга пожежа на території палацового комплексу. Трапилась вона через півроку після офіційної заяви міністра внутрішніх справ Арсена Авакова про передачу палацу громаді Буська, як наслідок, зруйновано перекриття. Тоді ще в ейфорії від заяв офіційних сторін міськрада Буська обіцяла долучити палац Бадені до маршруту Золотої Підкови (популярний туристичний маршрут замками Львівщини. — Ред.). У влади є кошти на перекриття будівлі, але далекоглядного плану розвитку пам’ятки архітектури немає.

ЗНАЙОМСТВО З «ГЕРОЄМ»

У Буськ я вирушив у дощову погоду. Шукати входу до палацу довелося довго через те, що вказівників із поясненнями, де чорний вхід, немає. Потрапляю у двір асфальтованою дорогою, на місці якої при господарях була піщанка, тож коли проїжджала карета, спеціальні робітники засипали грабельками сліди від коліс. Серед постійних відвідувачів тут хіба що зграя горобців і ті, хто регулярно залишає написи на стінах кімнат типу «тут був ...» та «Міша любить Машу». Парадний вхід тепер затуляють ґрати. Я, як і всі інші охочі потрапити в палац XIX століття, змушений дременути через раму вікна без скла. Важко повірити, як легко потрапити всередину колись пишно оздобленого палацу.

Під ногами тріщить кахель, обдертий з підлоги, та пісок. Зі стін якось самобутньо звисають труби, які служили армійцям комунікаціями водовідведення, — очевидно, я потрапив у санвузол.

Входжу в одну з кімнат на першому поверсі й відчуваю, що крапля води стікає по скроні. Піднімаю голову догори і помічаю, що шмат стелі близько трьох квадратних метрів повис наді мною, видно риштування між поверхами, звідки і стікає вода. Відступаю назад, оглядаю спорожнілу кімнату з обдертою від вітру побілкою, де залишилася тільки ніжка люстри.

Кажуть, остання пожежа сталася на горищі. Забираюся на сходи, які виводять мене до коридору з дуже низькою стелею. Спочатку чую дзенькіт води під ногами, прочиняю зі скрипом двері горища. Від поруху дверей кришиться бетонне перекриття, яке зовсім ослабло від води. У приміщенні відчувається стійкий запах паленого дерева і гуми, хоч пожежа сталася рік тому.

Виходжу із залів самотнього Бадені й крокую до міської ради, щоб дізнатися позицію офіційних сторін.

ГРОМАДА ХОЧЕ «СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНЕ СЕРЕДОВИЩЕ»

Ще 2009 року МВС планувало відкрити тут пункт прийому нелегальних мігрантів згідно з домовленостями про міграційну політику ЄС. Тоді провели референдум місцевого значення, на якому вирішили долю палацу Бадені. Громада піддала критиці створення такого пункту на території пам’ятки архітектури, більшість віддала перевагу створенню «соціально-культурного середовища».

За словами міського голови Ростислава Сліпця, таке формулювання унеможливлює створення тут «магазину, готелю чи підпільного борделю». «Тут можуть створити центр обслуговування громадян, оскільки соціальні служби розкидані по всьому місту, а відсутність міського транспорту ускладнює доступ до цих установ. Але створення музею на території палацового комплексу — це питання першої черги. А оскільки допоміжні будівлі збудовані значно пізніше, аніж сам палац, і вони не мають жодного стосунку до культурної спадщини, в них можна розвинути інфраструктуру палацу для зручності відвідувачів», — розповідають у міській ратуші.

Запитую, чи має міська влада конкретний план дій щодо реалізації задуму включити палац Бадені до маршруту «Золота Підкова». Дізнаюся, що на жодному засіданні міської ради не ставили на порядок денний питання щодо створення «соціально-культурного середовища» і жодних переговорів зі Львівською картинною галереєю з приводу продовження зазначеного маршруту не було.

Міський голова стверджує, що зараз найважливіше — перекрити палац, унеможлививши його руйнування природними чинниками й обмежити доступ на територію громадян, які «мають намір нестандартно або романтично провести там час». На розв’язання цих проблем із бюджету міста за 2017 рік надано 460 тисяч гривень. На наступний рік на об’єкти за адресою майдан Незалежності, 8, планують надати чималу суму.

«На мою думку, якщо говорити про створення тут, у палаці Бадені, музею, то потрібно спочатку реставрувати будівлю і провести переговори з керівництвом Львівської галереї мистецтв про започаткування ще однієї їхньої філії. На маршруті «Золота Підкова» філіями галереї є Олеський, Підгорецький і Золочівський замки», — продовжує голова міськради Буська Ростислав СЛІПЕЦЬ. Це треба, щоб заповнити простір палацу експозиціями. А до весни пан Ростислав обіцяє повідомити про результати переговорів міськради зі Львівською картинною галереєю.

«ТУТ МАЄ БУТИ КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКИЙ ЦЕНТР»

Керівник відділу культури і туризму Буського району Людмила ЦІХОЦЬКА переконана, що в палаці графа Бадені має бути культурно-мистецький центр. «Зараз на руїнах можна заробляти — згадайте Колізей у Римі. Для того щоб зробити наш палац туристично привабливим, потрібно принаймні подбати про благоустрій території», — запевняє пані Людмила. Таким чином, люди могли б спланувати свій маршрут «Золотою Підковою» не по об’їзній, а відвідували би й Буськ.

«Якщо навіть в будівлі буде якась організація та цінні експонати, то вони мають зберігатися під вартою. Якщо навіть там просто працюватимуть усілякі організації, я не вважаю, що це буде нормально», — стверджує Людмила Іванівна.

ПЕРШИМИ ТУРИСТАМИ Є ШВЕДИ

Але перші туристи таки вже відвідали палац графа Бадені. Це гості зі Швеції. Співробітниця Шведського інституту Соня Енгстром під час перебування в Україні та викладання шведської мови нашим студентам дізналася про містечко, описане у книжці. І відтоді шведи приїжджають до палацу Бадені групами щокварталу.

«У січні минулого року Соня подарувала нам книжку про палац, яку написала дружина спадкоємця роду Бадені Аліція», — Людмила Ціхоцька пропонує мені ознайомитися з книжкою, яка об’єднує історичну пам’ять Швеції та України.

Студенти Соні Енгстром уже встигли перекласти фрагмент цього тексту, звідки можемо прочитати спогад про те, як Аліція, прогулюючись із сином, зустріла віз із тілом її мертвого чоловіка. Перед ними зупинилися і сказали: «Це пан Людвіг Бадені, він повернувся додому».

Мене зацікавило, чи не прагнули спадкоємці Бадені відновити історичну справедливість після того, як з приходом радянської окупаційної влади їм довелося покинути свій маєток. За інформацією Людмили Ціхоцької, останній спадкоємець графського роду був ченцем, помер у Польщі й нащадків не залишив. Священики із Буська розпитали його, чи не хотів би той відвідати свій родовий маєток. Але Казимир не погодився на таке, бо був обурений тим, що радянські окупанти знищили їхній родинний склеп і викинули останки тіл у Західний Буг.

НА ПОРУКАХ ГРОМАДСЬКОСТІ

Від 2009 року, коли в Буську розформували військову частину, громада міста активно цікавилася проблемами навколо палацу Бадені. Громадські активісти і волонтери дбали про збереження історичної пам’ятки з давньою історією: проводили санітарно-гігієнічні роботи, стежили за порядком на території палацового комплексу й фіксували крадіжки металевих конструкцій і матеріалів історичної спадщини. А головне — вибороли право на прийняття історичної пам’ятки у власність громади міста.

Про боротьбу за палац Бадені мені розповіла Людмила Ціхоцька, котра разом з активістами стежила за ситуацією навколо палацу протягом усіх цих років. За її словами, для отримання прав щодо пам’ятки архітектури доводилося долучати «і політиків, і навіть із Верховної Ради», щоб хтось пролобіював питання в парламенті. Бо «вже неможливо було терпіти постійні розкрадання, руйнування та підпали».

«Ми навіть жартували: коли леви, які стоять на варті палацу, заричать, тоді і справа зрушиться з місця», — розповідає Людмила Ціхоцька. До речі, в Буській районній бібліотеці, де працює Людмила Іванівна, є світлина, на якій — останній Казимир із роду Бадені верхи на тому леві...

«ЗАКІНЧИЛИСЯ ВИБОРИ — ЗАКІНЧИЛИСЯ Й ОБІЦЯНКИ ПОЛІТИКІВ»

Долею палацу Бадені переймалися також політики. Пані Людмила розповідає про один із таких випадків: «2007 року до нашого міста приїжджали Анатолій Гриценко, тодішній міністр оборони України, та міністр культури і туризму Микола Яковина за запрошенням одного з депутатів райради. Пан Анатолій сказав тоді, що допомагатиме в розвитку нашого палацу, але для цього йому потрібна підтримка виборців. Закінчилися вибори — а заразом й обіцянки політиків. На час виборів палац перетворюється на розмінну монету». Пізніше, як стверджує Людмила Ціхоцька, до активістів приєднався нардеп Михайло Бондар, який у парламенті лобіював передачу палацу громаді.

Боролися й вибороли — міністр внутрішніх справ Арсен Аваков 25 травня 2016 року офіційною заявою підтвердив розпорядження Кабміну про передачу палацу Бадені та господарських будівель на території площею 2,97 гектара у власність громади міста Буськ.

Тоді міська влада в пориві ентузіазму обіцяла створити в палацовому комплексі музей національного значення і включити містечко до маршруту «Золота Підкова». Проте бюрократична тяганина наприкінці весни 2016-го так і не завершилася — лише 1 лютого 2017 року міська рада змогла отримати в комунальну власність будівлі на майдані Незалежності, 8, у місті Буськ. І від того часу тільки міська рада Буська має повноваження на розпорядження палацом.

БУВ МАЄТКОМ ГРАФІВ — СТАВ КАЗАРМАМИ

То чому ж ми так переймаємось долею цього палацу в Буську? Либонь, тому, що в нього є історія. Принаймні, ця історія колись повертатиметься в музеї у вигляді шматочків паркету з підлоги, оригінальних дверей та інших артефактів.

Згідно з історичними дослідженнями краєзнавця та викладача Львівського національного університету імені Івана Франка Івана Ціхоцького, вперше палац на території сучасної пам’ятки архітектури в Буську було збудовано коштом старост Яблоновських — з 1698 року він уже входив до інвентарного опису Буського староства. Тоді будівля була дерев’яною, з вишуканим інтер’єром (детальний опис можна прочитати у статті Івана Ціхоцького «Палац дідичів Буська (1810)», журнал «Наша спадщина», № 3 (11) за 2017 р.).

На початку XIX століття палац зазнав реконструкцій. За будівельним планом буського дідича Войцеха Мієра тут збудували одноповерхову садибу, яку через фінансові труднощі його сім’я покинула 1819 року. Після цього маєток ще кілька разів змінював власників і, відповідно, зовнішній вигляд, аж доки 1880 року Казимир Фелікс Бадені, який був міністром Австро-Угорщини, здобув палац у спадок від Мієрів. Відтоді заможна сім’я Бадені порядкувала в Буську, а палац був їхньою улюбленою резиденцією.

На час польсько-української війни 1918 — 1920 років в окремих приміщеннях палацу перебували підрозділи української армії. Відтоді й настала «армійська» епоха палацу Бадені, яка завершилася 2009 року, коли тут остаточно розформували військову частину.

Після того як Буськ 1939 року зайняли радянські окупанти, палац конфіскували в народну власність, а родині Бадені довелось покинути місто. Пізніше приміщення палацу адаптували до потреб військової частини спецзв’язку та розвідки Збройних сил спочатку СРСР, потім України. Військо розформували, а палацовий комплекс так і залишився на балансі МВС України.