Коли з’явиться щеплення проти ВIЛ?

Його відкрили в 1981 році. Чим відрізняється збудник «чуми XX століття» від інших вірусів, скажімо, віріону кліщового енцефаліту (ВКЕ)? Обидва містять на поверхні особливі білки, на які виробляються антитіла. Однак у ВКЕ ці білки завжди залишаються незмінними, а у ВІЛ постійно змінюються. Його РНК репліціюється (ділиться, розмножується) з великою кількістю помилок, що відбивається на структурі поверхневих білків віріону. Виходить, що кожне подальше вірусне покоління — суцільні мутанти, генетики називають це явище генним, а у випадку з ВІЛ — антигенним дрейфом. Вірус мутує з такою швидкістю, що ніякий імунітет, а тим більше ніяка наука за ним не встигнуть. Таку різноманітність антитіл виробити неможливо. А Пастеру й на думку не спадало створювати вакцину на основі вірусу-привида, так що традиційні, пастерівські, методи отримання вакцин відпадають самі собою, пише www.medportal.ru.

Ситуація сильно ускладнюється відсутністю придатної моделі для вивчення СНІД на тваринах. Як продемонстрували дослідження, крім людини, на ВІЛ вражає лише шимпанзе, але, що цікаво, СНІД у них при цьому не розвивається. До речі, нагадаємо, що ВІЛ — це вірус імунодефіциту людини, тобто власне збудник, а СНІД — синдром набутого імунодефіциту, набір симптомів, що розвиваються в людини, зараженої ВІЛ. Простіше кажучи, це сама хвороба.

І, нарешті, найгірше. ВІЛ вражає якраз ті клітини, які повинні вбивати його. Це CD4+-клітини, або Т-хелпери, а також макрофаги. Вірус живе в деяких із них, але знищувати всі підряд корисні клітки не можна, це призведе до неминучої смерті. Потрібно навчитися або «вивуджувати» ВІЛ, або вбивати тільки клітини, що містять вірус, без шкоди для імунної системи.

Так, і ще одне. У зв’язку з усім переліченим вище якість, побічну дію і ефективність вакцин можна визначити тільки на самому останньому, клінічному випробуванні на добровольцях. Тут виникають різні етичні й матеріальні проблеми плюс питання достовірності результатів. Адже виходить, що для «чистоти» дослідження всі учасники повинні певним чином контактувати з одним і тим самим зараженим ВІЛ-інфекцією, щоб отримати рівні шанси заразитися одним і тим самим підтипом вірусу. А це, як ви самі розумієте, неможливо.

На щастя, на допомогу вченим прийшли досягнення генної інженерії. Результатом стала розробка рекомбінантних вакцин, коли в геном якого-небудь нешкідливого для людини мікроорганізму-носія, наприклад, дріжджову клітину або безпечний вірус вбудовують відрізок геному, що відповідає за продукцію потрібного антигену патогенного вірусу. Організм-носій розмножується, і серед інших продуктів своєї життєдіяльності виробляє потрібний нам антиген. Якраз так влаштована вакцина AIDSVAX виробництва американської фірми Vaxgen, що містить поверхневий білок вірусу gp120. Це була перша вакцина, перевірена на людях.

Вона пройшла всі доклінічні етапи настільки успішно, що впевнена у власних силах фірма розпочала будівництво заводу з виробництва AIDSVAX. Але замість приголомшуючого успіху американців чекав оглушливий провал. Останній, клінічний, етап досліджень продемонстрував, що вакцина не забезпечує 100% захисту від СНІДу. Максимум, на що виявилася здатна AIDSVAX, це 78% захисту, та і то тільки серед афроамериканців. Добровольці з інших етнічних груп захворювали так само й навіть трохи частіше, ніж люди з контрольної когорти, які замість ліків отримували «пігулку-пустишку» — плацебо. Так надія на позбавлення від «чуми XX століття» зникла за горизонтом ще на невизначений проміжок часу.

Однак вчені не опускають рук. Зовсім недавно лікар Квонг із Національного інституту алергічних та інфекційних хвороб США знайшов у ньому найбільш консервативну ділянку й планує завдати нищівного удару прямо в цю «ахіллесову п’яту» вірусу СНІДу. До того ж, розроблена ціла низка інших рекомбінантних вакцин і вакцинних препаратів, зроблених іншими способами. Щоправда, абсолютна більшість претендентів на панацею від «чуми XX століття» поки застряли на доклінічних випробуваннях, але тут поспіх не до чого.