Комп'ютерна злочинність

Академік Національної академії з проблем людини Петро Біленчук займається вивченням комп'ютерної злочинності вже понад десять років. «Головна проблема, — розповів пан Біленчук кореспонденту «Дня», — цей відносно новий різновид злочинної діяльності, який має не вузькодержавне значення, а міжнародний характер і найбільш «продуктивний» у державах добре розвинутих як в економічному, так і в технічному планах. Ця діяльність вже охопила найзахищеніші технолого-стратегічні об'єкти, що в майбутньому може призвести до глобальних транспортних, екологічних і навіть космічних катастроф».

Терміни «хакер» і «хакерство», за твердженням академіка, вперше почали використовувати на початку 70-х років у Масачустському технологічному інституті стосовно молодих програмістів, які намагалися сконструювати перші персональні комп'ютери. Коли у США з'явилися перші великі ЕОМ, компанії дозволили студентам ними користуватися. Для цього молодим людям відводили нічні години, і студенти, яких почали називати хакерами, залишались з електронними машинами на всю ніч. Хакери залишали розроблені ними програми в шухлядах біля комп'ютерів. Часто вони брали чужі нотатки та вносили до них виправлення. Хакери не псували чужу роботу і не намагалися захистити свої програми від інших хакерів. Вони вірили, що комп'ютери — це ключ до повного визволення людини.

Згодом все змінилось... Скажімо, за оцінкою зарубіжних експертів, комп'ютерні хакери, крекери, кібершахраї у США щорічно отримують виручку у три мільярди доларів. Комерційна школа в Лондоні підрахувала, що збитки від «комп'ютерних корсарів» Великобританії — 400 мільйонів фунтів стерлінгів щорічно. Кількість втручань у секретні файли Пентагону — 160 тисяч разів на рік. Відповідно виникає можливість копіювання, викрадення секретної інформації, зміни інформації на файлах та внесення вірусів у систему. До речі, вірусів сьогодні налічують 12 тисяч. Серед найбільш небезпечних називають вірус «Консент». Він передається дискетою і «повітряно-краплинним» шляхом через Інтернет.

Для України комп'ютерна злочинність — не екзотика, стверджує академік Національної академії з проблем людини Петро Біленчук. Одним із перших ноу-хау українського зразка була спроба провідного інженера-комп'ютерника регіонального управління Промінвестбанку з Дніпропетровська викрасти 864 мільйони карбованців шляхом несанкціонованого проникнення в систему платежів. Маючи доступ до охоронної системи установи, він скопіював програму. Потім за допомогою власного комп'ютера увійшов у локальну систему банку, оформив фіктивний платіжний документ на рахунок однієї з фірм і, дочекавшись зарахування грошей, намагався знищити сліди. Але шахраєві не пощастило: спрацювала система блокування, яка не дозволила стерти фіктивні підробки. Аналогічні випадки зафіксовані в Криму, у Вінниці і Львові.

З метою запобігання, розкриття і вивчення комп'ютерних злочинів з 1991 року при Генеральному Секретаріаті Міжнародної організації кримінальної поліції Інтерпол запроваджена робоча група з питань комп'ютерної злочинності. З позицій оперативної роботи та достовірності інформації Генеральний Секретаріат Інтерполу рекомендував усім країнам—членам організації створити національно-консультативні пункти з проблем комп'ютерної злочинності. У 1996 році такий пункт почав діяти і в Україні.

Академік Петро Біленчук розповів, що у ФБР з цим видом злочинності стали на прю понад 500 висококваліфікованих співробітників. В Україні ж таких спецпідрозділів поки що не створено. Найстрашніше, на думку науковця, те, що хакери тепер об'єднуються в могутні хакерські синдикати і протистоять їм дедалі важче.

На прохання «Дня» описати портрет середньостатистичного комп'ютерного злочинця пан Біленчук дав такі характеристики: вік — від 20 до 45 років, освіта — переважно вища технічна, економічна або юридична, на фірму чи компанію працює не менше чотирьох років, майже не користується відпустками, першим приходить на роботу і останнім іде з неї. Переважно злочинці цього гатунку є членами добре організованих мобільних і оснащених висококласною технікою і обладнанням (не рідко оперативно-технічного характеру) злочинних груп і співтовариств.

Сьогодні найнебезпечнішим для людства є той факт, що в середовищі комп'ютерників все більших обертів набирають і захворювання на комп'ютерні фобії. І нехай збереже нас Всевишній від професійного хакера, хворого на фобію, котрому вдасться зламати коди ядерного комплексу. Тоді...

ДО РЕЧІ

Уперше в українській юриспруденції використано статтю 198-1 КК України — «Порушення роботи інформаційних систем». Простіше кажучи, прокуратура м. Чернігова порушила кримінальну справу проти «хакерів». Роз'яснення кореспонденту «Дня» Валентині КУЗНЕЦОВІЙ дав керівник слідчого відділу прокуратури м. Чернігова Василь Горобець.

 — Статтю 198-1 КК України введено Законом від 20 жовтня 1994 р. Стаття передбачає покарання за «умисне втручання в роботу автоматичних систем, спотворення, що спричинило або знищення інформації, або поширення програмних або технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в автоматичні системи і здатних призвести до спотворення або знищення інформації».

Слідчі прокуратури вперше зіткнулися з таким екзотичним злочином. Допомоги чекати немає від кого — аналогів у практиці розгляду таких кримінальних справ у країні немає. МУР (м. Москва) має досвід роботи, але отримання інформації про методику ведення подібних справ МУРом з ряду причин на сьогодні неможливе.

Складність слідства полягає в тому, щоб отримати докази втручання в автоматичні системи. Це вимагає ряду технічних експертиз. Ми отримали інформацію, що знаходиться в пам'яті комп'ютерів, вилучених у підслідних. Обсяг висновку експертів становив чотири томи, це приблизно тисяча сторінок.

Я вважаю, що цих хлопців зупинили вчасно. Підслідні встигли завдати збитки багатьом організаціям і юридичним особам. Пройшло б небагато часу, і їхня провина була б значно важчою.