Кожній дитині — свою «державу»
Цього тижня в Україні, як і в багатьох країнах світу, відзначають Міжнародні дні матері й сім’ї. Соціологи стверджують, що сім’ю нині формують не стільки взаємини «чоловік — дружина», скільки взаємини «мати — дитина», «батько — дитина», «батько — мати». Саме у такому контексті кожен із нас ще в ранньому дитинстві починає почуватися учасником найближчої дитині спільноти, «громадянином» своєї сім’ї. «На становлення особистості у сімейному оточенні, — сказала «Дню» старший науковий співробітник Центру дослідження дитинства Державного інституту проблем сім’ї і молоді, кандидат педагогічних наук Олена Денисюк, — впливають різноманітні чинники як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. В своїй сукупності вони і формують виховний потенціал сім’ї. Проте цей потенціал українська сім’я сьогодні реалізовує далеко не повністю. За результатами соціологічного опитування головною перешкодою для повноцінного виховання дітей у сім’ї сьогодні є матеріальні проблеми (82%)».
Матеріальні труднощі спричиняють напруження у сімейних стосунках, а бідність інколи виступає тією силою, яка здатна зруйнувати не одну сім’ю. Та бідність — це не тільки нестача матеріальних коштів, це ще й відсутність «свого голосу», відсутність навичок відстоювання своїх власних прав і прав своєї сім’ї у нових економічних умовах. Якщо брати курс на збільшення переліку сум пільг і допомог за бідністю, то для цього знадобляться величезні кошти, яких ми поки в своєму розпорядженні не маємо. А який соціальний досвід отримує дитина, яка зростає на пільгах і допомогах?
Про те, що є спосіб навчити сім’ї долати власні проблеми самостійно, «Дню» розповів директор представництва в Україні міжнародної неурядової організації «Еврічайлд» Володимир Кузьмінський: «Закінчується робота нашого дворічного пілотного проекту з розвитку спеціалізованих соціальних служб підтримки сім’ї в Київській області, що охоплює Вишгород, Бровари, Білу Церкву. Спільно з Управлінням у справах сім’ї і молоді Київської облдержадміністрації і місцевими держадміністраціями ми обстежили понад шістсот кризових сімей і майже половину взяли під свою опіку. Це сім’ї, які висловили бажання співпрацювати з нами і в яких була загроза передачі дітей до державних закладів через проблеми у сім’ї, а також ті сім’ї, де був шанс повернути додому діток, яких раніше віддали до інтернатів. Ми вчили людей самостійно долати свої проблеми, надаючи мінімальну матеріальну допомогу і вимагали від них докладання власних зусиль для вирішення різних питань — ремонту житла, організації власного робочого місця, ознайомлення з власними правами і реалізацією цих прав, уміння взаємодіяти з іншими людьми й організаціями. Приблизно у дев’яти сім’ях із десяти вдалося для дитини зберегти рідну сім’ю. Для цього на рік було потрібно витратити 400 грн. на сім’ю, тоді як річне утримання дитини в інтернаті обходиться державі в 4 — 6 тисяч грн., а дитячому будинку змішаного типу від 2 до 4 тисяч гривень».
Зі слів заступника директора Державного центру соціальних служб для молоді Ірини Пінчук, минулого року за допомогою у вирішенні сімейних питань до їхніх служб зверталися близько 150 тисяч сімей. У цих службах із сім’ями безпосередньо працюють психологи, юристи, соціальні педагоги, вчителі, медики. Центри сьогодні переорієнтовуються на індивідуальні форми роботи з кризовими сім’ями і для кожної складають окремий план роботи. Уперше в Україні напрацьовується механізм надання конкретної соціальної допомоги конкретній сім’ї, а масові форми діяльності з допомоги сім’ї за останні три роки відійшли у минуле. Як розповідає Ірина Пінчук, за цією моделлю сьогодні починають працювати всі 670 центрів цих служб. Соціальну допомогу сім’ї для виходу з кризи фінансуватимуть із державного бюджету. Службу сім’ї при центрах соціальних служб для молоді складатимуть троє осіб — керівник і двоє соціальних працівників, під опікою яких одночасно знаходитимуться по 15 кризових сімей.
Унаслідок роботи над пілотним проектом було встановлено, що в середньому сім’ї, які погодилися брати участь у проекті, виходили з кризи десь за 10 місяців. Одним із, мабуть, найважливіших моментів у виході з кризи став той, що люди повірили у себе і навчилися не тільки отримувати допомогу від оточуючих їх, але й самі почали допомагати іншим, тобто придбали досвід взаємодії. Сестри Кулик зростали сиротами в інтернаті, а народивши власних дітей, опинилися без засобів для існування. Завдяки участі в проекті, отримавши моральну і невелику матеріальну підтримку, змогли влаштуватися на роботу й отримувати регулярні консультації з догляду за дітьми, з домашнього господарювання. Аллі Кивокурцевій, яка важко переживає розлучення з чоловіком, допомогли заново знайти бажання жити і радіти своїм дітям. Багатодітну матір Надію Ченцову проконсультували щодо механізму оформлення певних пільг, належних її сім’ї, і надали в оренду швейну машинку для потреб її сім’ї, для можливості заробляти гроші та допомагати тим, хто виявився у подібній скрутній матеріальній ситуації. Трирічний Андрійко, хворий на церебральний параліч, який втратив матір одразу після свого народження, отримав завдяки проекту можливість продовжувати відчувати тепло батьківської турботи. Його батькові соціальний працівник допомагає оформляти різні документи, організовує медичні консультації...
Фахівці вважають, що починати допомогу кризовим сім’ям потрібно з ознайомлення з власними правами.
