Жодна соцiологiчна служба не дасть вам iнформацiї про поширення алкоголiзму та наркоманiї. Такої iнформацiї просто немає.

За статистикою медикiв, лише на Львiвщинi за минулий рiк додалося близько двох тисяч хронiчних алкоголiкiв, 215 наркоманiв. Загалом на облiку в наркологiчнiй службi Львiвщини перебуває близько 32 тисяч осiб, які страждають на хронiчний алкоголiзм, 775 наркоманiв, 15 токсикоманiв. Реально ж узалежнених, на думку фахiвцiв, у десятки разiв бiльше.

Безумовно, незважаючи ні на що, алкоголь i наркотики будуть iснувати, їх вживання неможливо припинити чи заборонити. Тому важливо передусiм протистояти наслiдкам зловживань, а лише тоді, якщо це можливо, «спiвiснувати» з цим явищем, максимально знижуючи його шкiдливiсть. Саме на це Мiжнародний фонд «Вiдродження» спрямував свою програму «Пробудження» (освiта з питань узалежнень), що вже чотири роки реалiзується в Українi. Це єдина програма МФВ в Українi, спрямована на вирiшення проблем наркоманiї та алкоголiзму. Про досвiд, здобутки та проблеми розмiрковує iдеолог i керiвник програми Ольга Сидоренко.

СТЕРЕОТИПИ

У нас завжди вважали, що алкоголiки, наркомани — це поганi люди, якi погано поводяться, не дотримуються моральних норм, не вiрять у Бога. Може, їх вигнати в резервацiї, облити холодною водою? Та вони чомусь не слухаються, далi iснують. Бачимо, що таке трапляється з рiдними, знайомими. Ми не хочемо розумiти, що це породження суспiльства i воно не приймає цих своїх же порокiв.

I так просто витiснити цього не можна. Алкоголь (це й є легальний наркотик), вiн був, є й буде, вiн виконує певнi функцiї, й нiчим не можна його замiнити. В iнших культурах не вживають алкоголю, але там є наркотики.

ЛЮДИНА

Є межа, коли людина переходить вiд контрольованого пиття до неконтрольованого, сама вона цього не помiчає. За статистикою, у 20 вiдсоткiв населення, яке лише починає пити, є ризик стати узалежненими. Тут має значення бiологiчна схильнiсть людини, «допомагають» цьому процесу й соцiокультурнi та психологiчнi чинники (психотравми). На жаль, алкоголiзм — це така хвороба, коли люди не хочуть визнати, що вони хворі.

Є така iлюзiя, нiби алкоголь дiє збуджувально, насправдi ж вiн пригнiчує дiяльнiсть центральної нервової системи. В одних людей знання про те, що спиртне — це депресант, взагалi вiдбиває бажання вживати спиртне. Навiщо? У життi ж i так маємо багато такого, що призводить до депресiї. Зрештою, за все потрiбно платити, i за якийсь момент збудження — депресiєю.

Алкоголiк вiдрiзняється вiд iнших тим, що вiн не може зупинитись.

Тут криється друга iлюзiя стосовно алкоголiзму: узалежнений уже п'є не для того, щоб йому було добре, вiн п'є для того, щоб зняти бiль. Бiологiчно це виглядає так: нормально функцiонуючий організм має свої центри, що виробляють речовини, подiбнi до наркотикiв, котрi спрацьовують, коли це потрiбно. Коли ж людина починає вживати алкоголь чи наркотики, цi центри перестають працювати. А коли припиняє пити, то відчуває, нiби з неї зняли шкiру і вона не має нi фiзичного, нi психологiчного захисту.

У цьому полягає проблема неможливостi вилiкуватися просто детоксикацiєю.

МЕТОДИ

Яким чином можна людинi допомогти? Репресивнi методи?

Взагалi страхом важко вилiкувати. Хоча це так звично, коли нас нагайкою приводять у порядок, але не надовго. Це можна аргументувати, скажiмо, прикладом так званого пiдшивання. Такому хворому кажуть: якщо вип'єш — помреш. Проте бояться не всi, завжди знаходиться той, хто здатен переступити межу. Хтось випив i не помер, сказав iншому, такому ж «пiдшитому». Iншi напиваються, коли закінчується термiн пiдшивки. Так що це тимчасово.

Пам'ятаєте, в «Маленькому принцi» Екзюперi писав, що спiлкування — найбiльша розкiш. Виявляється, що для лiкування узалежнених необхiдна психотерапiя. В Америцi це зрозумiли ще на початку столiття, і там з'явилися групи взаємодопомоги. Почалося це так: зустрiлися двоє друзiв: лiкар i юрист, яких сьогоднi ми можемо назвати узалежненими. Втiм, вони вже розумiли свою проблему. Вони неодноразово хотiли кинути пити, але їм це не вдалося. Того вечора розмовляли про свою проблему i, о диво, не напилися. Вони вiдзначили це. Спробували зробити це ще раз, потім ще. І зрозуміли, що це вихід. Так виникли першi групи, де збиралися люди й говорили про свої проблеми. Із часом вони виробили програму «12 крокiв», за якою тепер працюють усi групи самодопомоги в свiтi. Особливiсть взаємодопомоги полягає в тому, що вона виключає поняття керiвника, тут є певна рiвнiсть. Така група лiкує, розвиває.

Це певний прообраз демократичної спiльноти, яка має свою програму. Є така думка: «Те, що ми передаємо третьому тисячолiттю, — це програма «12 крокiв». Взагалi, це фантастичний винахiд. Адже програма може бути застосована для вирішення будь-яких проблем. Люди, вiдштовхуючись вiд своїх проблем, розвивають себе як особистiсть. Коли я побачила результати дiї програми, то зрозумiла, що це потрiбно всiм як певна форма унезалежнення вiд почуття меншовартостi.

Це — метод, котрий нiчого не коштує. Бо жоден лiкар не в змозі займатись узалежненим, у котрого є рецидивнi стани. А алкоголiк алкоголiку дiстане пляшку, вiддасть останнi грошi, допоможе, коли вони разом п'ють, так само допоможе, коли вони разом тверезiють. Без органiзацiї груп взаємодопомоги взагалi важко говорити про якусь допомогу узалежненим.

ДОСВIД

Маючи теоретичнi знання, чотири роки тому ми вирушили в самостiйне плавання. Тодi зрозумiли, що нiякий досвiд Польщi, США чи Австрiї один до одного на наш грунт перенести неможливо. Жодного первинного досвiду не було. Навiть слово «узалежнення» — мого авторства, переклад із польської. У нас це називається патологiчною залежнiстю. Словом, це була важка нова робота.

Ще тодi думалося, що я зберу з усiх областей лiкарiв, розповім їм про групи взаємодопомоги. Вони на мiсцях подiляться iнформацiєю із хворими. Так у нас запрацюють групи взаємодопомоги. Професiонали будуть радi, що частину їхньої роботи вiддано в iншi руки. I алкоголiкiв у нас не буде. Виявилося, що все не так просто. Та коли б я не мала такої мрiї, я б не бралася за цю роботу.

Насправдi ж група взаємодопомоги буде тодi, коли в якесь середовище прийде тверезий алкоголiк, лiдер, котрий уже має досвiд. Взагалi в процес формування груп взаємодопомоги, згiдно з їхньою iдеологiєю, не можна втручатися. Люди самi мають захотiти лiкуватись.

Iнша проблема — це лiкарi-наркологи, якi спочатку поставилися до нашої програми скептично. Та було б дивно, коли б сталось iнакше. Вони — фахiвцi, якi знають свою справу, а тут приходить якийсь тверезий алкоголiк i каже, що йому зможе допомогти лише такий, як вiн сам.

Проте є алкоголiки, котрi не хочуть бути тверезими або не можуть. Вони приходять до лiкаря зняти токсикоз, хочуть навчитися пити «безпечно». I їм потрiбен лiкар. Так що нам не обiйтися без професiоналiв.

I як засвiдчив досвiд цих рокiв, найкращий вихiд — це спiвпраця наркологiв, психотерапевтiв із групами взаємодопомоги, з родиною. Їм потрiбно дати новi знання. Для цього «Пробудження» з 1998 року реалiзує трирiчну загальноукраїнську школу з розробленою програмою та єдиним методичним керiвництвом для освiти спецiалiстiв, здатних створити в країнi альтернативну базу для надання квалiфiкованої допомоги узалежненим та їхнім сiм'ям.

ЗДОБУТКИ

Програма самим фактом свого iснування змiнила громадську думку стосовно узалежнених. У рамках програми навчалися працювати з узалежненими психологи, психотерапевти. У багатьох великих мiстах України дiють групи як анонiмних алкоголiкiв, так i групи для спiвузалежнених: їхніх дiтей, дружин. Тож врятованi люди, родини, поколiння.

РИЗИК

Цю проблему не можна вирiшити одномоментно. Цiлком одужати неможливо, психологiчний механiзм узалежнення залишається на все життя. Це означає, що жоден алкоголiк не може пити контрольовано. Коли вiн знову почне пити, то буде поводитися так само деструктивно, хоч би там якою була перерва в його тверезостi. Тому вони кажуть щоранку: «Я не п'ю лише сьогоднi».

Це складна робота, i її не можна робити погано, бо можна одержати зворотний результат. Скажiмо, у профiлактицi. Якщо ми будемо давати знання про наркотики, це може призвести до збiльшення їх споживання. I якщо ми приведемо гарного тверезого алкоголiка i вiн розповiсть, як це погано i як можна з цього вийти, то молодь скаже: «Добре, я собi трохи поп'ю, а потiм вилiкуюся». Тож головне — робити це професiйно. Для цього потрiбен час і зусилля».

№238 11.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»