Крадіжка і пограбування як норми сучасного життя,

З настанням переоцінки цінностей, викликаної в Україні диким ринком, у багатьох виникає спокуса досягати життєвого успіху і здобувати гроші у будь-який спосіб. Нерідко це робиться в обхід закону і моралі. Тож відбувається поглиблення криміналізації суспільства. Так, декларуючи гуманізм і демократизацію, не завжди підкріплюючи це належним рівнем свідомості громадян й ефективним законодавством, ми отримали в кінцевому результаті всепоглинаючу корупцію, котра добре прижилася на всіх поверхах влади, у політиці і навіть у середовищі церкви. Небезпечний рівень правового нігілізму та інші біди, які негативно позначаються на моральному стані суспільства, призводять до його деморалізації.

Колись, скажімо, на селі, рідко хто, йдучи кудись, залишав свою хату на замку. Я добре пам’ятаю 50-і роки минулого століття і як тоді протікало життя у глибинці. Про те, що господаря немає вдома, вказував віник, або невеличка палиця, притулені до дверей. Щоправда, майже всі люди тоді жили скрутно. Хатнє начиння складалося, в основному, з лав, стола, скрині, якоїсь одежини, з горшків та мисок. Та разом iз тим і совість у людей ще була досить високою. Красти вважалося за гріх. Боялися й людського осуду. Нині у багатьох людей немає ніякої богобоязненості, докорів совісті за свої дії. Звикли, що все навколо купують і продають, крадуть: у «верхах» мільйонами, на «низах» — скільки кому вдасться. Один мудрий літній чоловік з приводу того, що нині діється з суспільством, влучно сказав: «Раніше, коли десь зустрінеш увечері людину, зрадієш, а тепер — злякаєшся». Що може красномовніше проілюструвати той моральний дискомфорт, в якому перебуває більшість із нас у нинішній складний час, коли зло поширилося до небувалих меж?

Преса, радіо, телебачення рясніють щодня кримінальною хронікою, як повідомленнями із місць бойових дій. Йде жорстока війна на моральному фронті. Двоє молодиків на підпитку вдерлися до пенсіонерів, побили їх і пограбували. Нерідко такі грабунки закінчуються і жорстокими вбивствами літніх людей. На кілька днів бабуся поїхала до дочки в місто. Повернувшись у село, втратила дар мови. За дві ночі хтось геть все виніс з її хати. Під час святкування дня нашого селища, коли більшість людей була на стадіоні, у кількох будинках злодії, добре все розрахувавши, викрали домашні речі господарів. Вже давно із сільських дворів зникли чавуни, алюмінієві каструлі. Місцеві крадії поздавали їх на пункти, де приймають металом. А скільки викрадено кілометрів електричних дротів в Україні! Десятки тисяч... Грабують музеї, церкви з метою збуту раритетних експонатів, іконопису на «чорних» ринках, яких розвелося вже немало. Зривають металеві меморіальні дошки.

А ось нещодавно обласна газета «Трудова Полтавщина» повідомила, що на всесвітньо відомому пам’ятнику Іванові Котляревському в Полтаві, який тут простояв 104 роки, викрадено бронзовий горельєф зі сценою з уславленої «Наталки Полтавки». Пам’ятник вистояв у важкі роки німецької окупації, а в період демократизації по-українськи може не встояти. Подібні факти викликають лише почуття сорому. Злодії вже добралися і до цвинтарів, де руйнують пам’ятники, викрадають металеві огорожі могил. Такого вандалізму і моральної деградації українська історія ще не знала. Якщо й надалі так діятиметься, нехтуватимуться закони совісті і моралі, зневажатимуться закони, майбутні історики можуть написати про нас як про суспільство нездійснених надій. Хіба до цього прагнули наші пращури?