Красо України, Подiлля!

Подільська височина чи плато як геоморфологічна форма рельєфу України «підтримує» її на мапi з північного заходу на південний схід. У такому напрямку тягнуться гірські хребти Українських Карпат, Придніпровської височини і Придніпровської низовини, а також річкові артерії Дністра, Південного Бугу і Дніпра.

Причина у тому, що Подільська височина знаходиться на схилі Українського кристалічного щита, який, будучи прадавньою сушею (біля 3,5 млрд. років тому) і водночас першими горами — «Українськими Гімалаями», започаткував загальну закономірність рельєфу теперішньої України. Не є винятком і виокремлений орографічний масив Подільської височини — Товтри або Медобори, що своєрідним ланцюгом оперізують Поділля у тому ж керунку.

Центральна частина Західного Поділля, до якого, власне, і відносяться Товтри — майже ідеальна рівнина. Південніше, в сторону Дністра, маємо ряд плоских, витягнутих з півночі на південь плакорів (межиріч), які чергуються з глибокими каньйоноподібними долинами, які нині є розораними на 80%.

Для горбогірних місцевостей Поділля характерні урочища вододільних останців, балок і ярів, зарослих кущами колючого терену, жостеру, кизилу або дерену, бруслини; що ж стосується річкових долин, то вони — з крутими схилами (особливо у Придністров’ї — до 150—200 м глибиною). Ці схили покриті низькорослими лісами і кущами з граба, в’яза, липи, ліщини, бруслини тощо. Ось такі вони розмаїті та розкішні, просторі та спокійні, величні та милі подільські ландшафти!

БАГАТА ІСТОРІЯ КРАЮ

Не тільки чарівною красою природи, а й захоплюючою історією багатий Подільський край. Майже два (IV—III) тисячоліття до Р. Х. (тільки вдумайтесь — це як від початку нашої ери до сьогоднішнього часу за тривалiстю) — подільська земля була заселена нашими далекими пращурами, які складали велику і загадкову, високо розвинуту Трипільську цивілізацію, представники якої залишили пам’ять про себе у символах власної матеріальної і духовної культури.

Відомий дослідник давньої писемності, шумеролог Анатолій Георгійович Кифішин розшифрував такі символи на пісковиках Кам’яної могили побіля с. Терпіння під Мелітополем... У VII—III ст. до н. е. подільську землю обробляли племена скіфів-орачів, які належали до великої тогочасної держави — Великої Скіфії. Вони залишили і свій «слід» у нашому українському генетичному коді. Нинішні корінні подоляни (чоловіки): статечні, кремезні, трохи флегматичні, зі спокійним і виваженим характером — то все від широколицих, із солом’яним волоссям і голубими очима, скіфів-землеробів.

У III ст. до н. е. — II ст. н. е. до Поділля з півдня доходили володіння наступників скіфів — сарматів. Відгук тих часів дійшов навіть до XVII ст., коли на європейських мапах терени теперішньої України надписували як Сарматія. А у Немирові, на Вінничині, у 1676 р. турки оголосили князем новоствореного Сарматського князівства Юрася Хмельниченка — сина славного Богдана. Та справжніми господарями подільської землі у першій половині I тис. н. е. (II — VI ст.) були наші предки, по слов’янській лінії — анти. Ніхто не знає сповна, звідкіля взялося їхнє імення (можливо, від латинян, з якими вони були у сусідських зносинах).

Проходили через Поділля і гуни (хуни), з вождем Аттілою, і жорстокі авари, про яких у І. Франка навіть збереглась народна поговірка: «Обри, обри, ховайся добре!» По антах уздовж подільської річки Південний Буг жили племена бужан, до них — дуліби (дудлеби). Назва етноніму «дуліби» (дудлеби на германській вимові — dudl gebl) пішла від готів, які проходили тут коридором (який, власне, розділив східних і західних слов’ян) в епоху переселення народів. Готи запримітили особливі музичні обдарування місцевого люду, що грав на своєму інструменті — дуді (шкіряний мішок з отворами, в які вставлені дудки). Відомо ж бо народну пісню «Заграй мені, дударику, на дуду». Отож, готи й дали назву дулібам.

Особливо славною сторінкою в історії Поділля є Козацька доба. Згадаймо і пошануймо доблесних козацьких полковників: брацлавського — Данила Нечая, вінницького — Івана Богуна, могилів-подільського — Остапа (Евстафія), Гоголя (що був і наказним гетьманом, і славним предком Миколи Гоголя, і прообразом Тараса Бульби) — справжніх лицарів і народних героїв України! У цих краях — відлуння битв під Збаражем, Зборовом, Батогом... Під Старокостянтиновим схрещували свої гострі шаблі два непримиренні супротивники: козацький полковник Максим Кривоніс і магнат Ярема (Ієремія) Вишневецьвий.

Гордістю Подільського краю є незламний Устим Кармелюк. Чи від того Кам’янець-Подільська (Стара) фортеця увіковічнила його пам’ять в одній зі своїх башт...

ПРО ТЕ, ЩО БОЛИТЬ...

Але контрастнішого, ніж Поділля, регіону щодо заповідних природних територій в Україні немає: якщо відсоток заповідності землi у Хмельницькій області найвищий по країні — 14,8, то у сусідній Вінницькій — найнижчий, лише 0,9%.

Подільська височина — перлина на рельєфній карті України. У її межах багато цікавих природно-заповідних територій, зокрема, заказників у межах тієї ж Вінницької області. Та вони малі за площею, а серйозного об’єкта природно-заповідного фонду (ПЗФ): національного природного парку, природного чи біосферного заповідника тут немає — за рівнем сільськогосподарського освоєння Вінничина не відстає від таких «антропогенних» областей як Дніпропетровська, Кіровоградська, де відсоток розораності зашкалює — за 90 (у США в цілому — 17,3%!).

Але не забуваймо про гордість Центрального Поділля, у межах якого в основному і знаходиться Вінницька область: колишні вікові діброви, а нині заповідні перлини — ландшафтні й ботанічні заказники: Марксова дубина (Немирівський р-н), Гайдамацька балка (Тростянецький р-н), урочище Білянський ліс (Ямпільський р-н), Гарячківська дача (Піщанський р-н) тощо. В Україні загалом природних заказників — 2709!

Тому свій національний природний парк Вінницька область зобов’язана мати! Адже згідно з Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі ще до 2006 р. потрібно було створити Центрально-Подільський НПП площею 15 тис. га.

Існує географічний постулат: кожний ландшафт, як унікальна річ земного буття повинен бути репрезентований природно-заповідною територією. Тобто кожна природно-ландшафтна країна, зона, провінція чи край тощо повинні мати природний чи біосферний заповідник, національний природний чи регіональний ландшафтний парк, заказник чи, як мінімум, заповідне урочище (це так само, як кожний етнічний регіон презентується у краєзнавчому музеї національними костюмами, своєю вишивкою, речами побуту, архітектурою тощо). А заповідна територія — це свого роду природний музей під відкритим небом.

Тому дивуєшся, як могли «мовчазні» чиновники з Департаменту біорізноманіття Мінприроди надати по тендеру Харківському інституту екологічних проблем право розробляти проект Закону України «Про ландшафти», якщо ті, образно кажучи, ні «в дугу» щодо обізнаності про ландшафти. Уже одного разу вони «вкрали» гроші за Проект організації території Дунайського біосферного заповідника, списавши його з одної книжки («Біорізноманіття Дунайського біосферного заповідника»). А тепер ці «спеціалісти» намірилися узаконювати магістральний розвиток цілої науки — ландшафтознавства. Страхіття й годі...

ПОДІЛЬСЬКІ ТОВТРИ — ПРИКЛАД ТУРБОТИ ПРО СПАДЩИНУ

Повернімося до презентації природних ландшафтів заповідними територіями, зокрема, на тлі Подільської височини. Тут, у південно-східному керунку, починаючи з території Польщі, розкинулося живописне горбогір’я — Розточчя, що представлене у природно-заповідному фонді України природним заповідником «Розточчя» та Яворівським національним природним парком на Львівщині.

Південніше Розтоцького кряжу — не менш мальовниче Опілля, а від селища Підкамінь Львівської області, через територію Тернопільської (Збараж, Скалат) і Хмельницької областей (Сатанів, Кам’янець-Подільський), тягнуться у вигляді зубчастого кряжа — чарівні і загадкові Товтри, або Медобори. У межах останніх створені і функціонують відповідно природний заповідник «Медобори» і національний природний парк (НПП) «Подільські Товтри». Далі, на південний схід, Товтровий кряж через Чернівецьку область доходить, перетинаючи Молдову, аж до Румунії. Загалом, довжина Товтр — 250 км.

Унікальний реліктовий (15-ти мільйонного віку від виникнення!) ландшафт Подільських Товтр не менш класично представлений цілою низкою ландшафтних заказників загальнодержавного значення. Зокрема, у Хмельницькій області: «Велика і Мала Бугаїха» — вкриті лісом товтри (Чемеровецький р-н); Іванковецький — мальовничі кам’янисті схили Товтрового кряжу (Городоцький р-н); «Кармалюкова гора», «Совий яр», Циківський, Княжпільський — загалом, Товтровий, з виходами вапняків і вкритий типовими подільськими дібровами кряж.

У Чернівецькій області Товтри представлені ландшафтним заказником загальнодержавного значення «Товтрівська стінка» (с. Товтри, Заставнівський р-н). Товтрівська стінка є правим бортом каньйоноподібної долини Товтринського потоку зi стрімкими, місцями урвистими, кам’янистими схилами. Витягнута вона у загальному для Товтр напрямі (південний схід — північний захід, уздовж падіння тальвегу долини).

Про поетичну красу природного заповідника «Медобори» і рекреаційні потуги найбільшого в Європі національного природного парку «Подільські Товтри», які «символізують» славну Подільську землю, ми колись іще неодмінно розповімо.