«Кримське українство потребує підтримки «материка»

Зустрічі з кримськими українцями мене завжди хвилюють. Адже вільний розвиток цієї частини українства було раптово, брутально перервано російською окупацією. Кожен кримчанин української орієнтації, де б він не був — у Криму чи на материковій Україні — є частинкою цього світу і водночас неповторною особистістю, у кожного своє бачення нинішньої ситуації та шляхів розв’язання кримської проблеми. Одним із таких кримчан є Андрій Щекун, відомий кримський активіст, який свого часу побував у полоні в сепаратистів, пройшов через приниження і тортури, а тому надто добре уявляє внутрішній світ тих, хто приніс в наш дім «русскую весну»... Намагаюся з ним спілкуватися регулярно. Ось і цього разу я поставив кримчанину декілька запитань:

— Чи відчуваєте ви, Андрію, якісь позитивні зрушення в кримському питанні?

— На жаль, ні. Держава поки не займається активно Кримом. Добре вже те, що з’явився певний позитив у кримськотатарському питанні. Дехто з представників меджлісу почав схилятися до співробітництва з окупаційною владою. Після цього відбулося засідання меджлісу 23 серпня, була серйозна розмова, і людей, котрі почали співпрацювати з окупаційною владою, відсторонили від участі в роботі меджлісу. Президент заснував посаду уповноваженого з кримськотатарських питань і призначив на неї Мустафу Джемілєва. Я вважаю, що це правильне рішення Президента, але стратегічно найправильніше — в комплексі вирішувати питання всіх кримчан. Бо українців і проукраїнських росіян у Криму більше, ніж кримських татар. І вони також чекають, що влада зверне на них увагу.

Найбільш упосліджені зараз саме українці. Українські школи брутально закрили, а татарські працюють, як і раніше. Якщо українка з віночком на голові або з українським прапорцем у руці йде по вулиці, її неодмінно затримають, тоді як до кримських татар ставлення толерантніше, вони мають право ходити в національному одязі і демонструвати національний прапор. На телебаченні залишили одну українську програму з чотирьох. У знаменитій колись українській гімназії залишили тільки одну паралель, в Керчі українську школу закрили, в Щолкіно закрили... Розмовляти на вулицях українською просто небезпечно. Тобто це така путінська політика стосовно українців півострова. Щодо нас вона однозначно найагресивніша. Прикро, що ні від Президента, ні від Кабміну, ні від Міністерства освіти не чути заяв на захист українців Криму.

— А що влада могла б зробити?

— Не забувати про своїх громадян, уважно ставитися до них. І щось робити у сфері освіти. Якщо бачить влада, що ситуація така, — могла б запровадити і дистанційне навчання. Що б це давало? Це давало б можливість проукраїнськи налаштованим молодим людям мати державний атестат. Використовувати Інтернет, а ще можна було б за рахунок держави організовувати якісь короткочасні курси. Можна відкривати і приватні україномовні школи, недільні школи. Адже в Криму вже кількасот безробітних україномовних учителів. Їх змушують перекваліфікуватися на російську мову. Але ж ми могли б бодай частині українських філологів, які проживають у Криму, забезпечити роботу за фахом. Що робить держава з вищеперерахованого? Нічого.

— А чи не здається вам, що у вікна цих приватних шкіл російські «казачки» і «самооборонівці», (а також їхні юні вихованці) будуть кидати каміння, бити наших учнів, погрожувати учителям?

— Треба пробувати — під лежачий камінь вода не тече! Якщо такі випадки невмотивованої агресії будуть, то і в ООН, і в ОБСЄ буде маса фактів про стан справ із кримським українством, бо в Криму сьогодні вже розгортається фактично етноцид та лінгвоцид стосовно українства... Справді, у нинішній ситуації мало що можна зробити в Криму, але варто підтримувати (і формувати при потребі) музичні, танцювальні колективи — хай вони будуть аполітичними, але ж... українськими. А ще можна підтримувати громадський сектор проукраїнський, який ще залишився. Треба щось робити, не можна спокійно дивитися на агресивне просування «російського світу» і на скорочення, зменшення українського.

— Але ж тепер створено «Державну службу з питань Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та тимчасово вимушених переселенців з Криму». Вона б цим і могла б займатися...

— Так, служба є. Керує нею Іслам Киримли. Ми вийшли на керівника, дали свої пропозиції по кадровій політиці, запропонували зібрати круглий стіл і створити Громадську раду при цій державній службі. А поки що чіткої структури там нема, і невідомо яким напрямком вона буде займатися. З часу переговорів з Ісламом Киримли пройшло більше місяця, але результатів — нуль. Про що ми можемо говорити? Дуже схоже на те, що ця служба буде опікуватись лише проблемами кримських татар, а це неправильно. А за українство переслідують, залякують, тягають у ФСБ...

— Можете навести конкретні факти?

— Звичайно, я щодня отримую тривожні листи з Криму. Наприклад, людина працює екскурсоводом, просить не називати імені. В одній зі своїх останніх подорожей він зафіксував прояви українофобії, які тепер можна спостерігати в різних куточках Криму. Ставлення до українців украй негативне через постійну антиукраїнську пропаганду у ЗМІ. Як свого часу Гітлер в усіх гріхах звинувачував євреїв, так і тепер в усіх проблемах Криму винні Україна і українці.  І сьогодні слово «хохли» є найлагіднішою назвою для українців. У великих чергах до російських банків, у відсутності медикаментів, у поганому туристичному сезоні, навіть у заторах на дорогах — в усьому чомусь винні ми. Ось іще кричущий випадок. В середині серпня його родичка звернулася до жіночої консультації міста Феодосії, вулиця Галерейна, 21. Її відмовилися обслуговувати у зв’язку з тим, що попередній запис у медичній картці було зроблено... у Львові. Молоду жінку лікарка схопила за руку, силоміць вивела до коридору і крикнула на всю лікарню: «Бандеровок не обслуживаю, вон отсюда!» Після цього випадку жінка звернулася до чергового лікаря, вже не показуючи йому картку попереднього обслуговування. На богослужіння в храми УПЦ КП вже приходять працівники ФСБ і цілком демонстративно все фіксують, запам’ятовують людей. А потім ще й говорять священику, що він повинен говорити, а чого не повинен. Такий психологічний тиск.

Кримських татар зачіпати бояться, можливо, тому, що не хочуть загострювати політичну ситуацію в Криму. А ось українці у нової влади якраз «на порядку денному» і ними влада активно займається. Тому я хотів би почути позицію кримських татар, зокрема й меджлісу, щодо захисту українців. Українці Криму дуже поважають Мустафу Джемілєва, тому вважають, що він міг би бути уповноваженим у справах всіх кримчан, а не лише кримських татар. Взагалі, призначення такої відомої і досвідченої людини уповноваженим з питань кримських татар є мудрим рішенням, але стратегічно неправильно було б зводити кримську проблему лише до проблеми корінного народу. Адже не тільки слов’ян, а людей різних національностей, які вважали і вважають Україну своєю країною, а то і своєю Батьківщиною і не втрачають надії повернутися до неї, у Криму, мабуть, ще більше, ніж кримських татар, і вони не розуміють, чому Україна про них забула? 

Вони так і не дочекалися збройного захисту — хоч і мали на нього право, бо постійно приносили воду і харчі нашим бійцям, заблокованим у військових частинах, чергували там вдень і вночі, підтримували хлопців морально... Як можна тепер лишати проукраїнські сили (акції яких навесні ставали щораз організованішими і масовішими), один на один з шовіністичною владою Криму? Дуже багато кримчан різних націнальностей, в тому числі і росіян, одягали вишиванки і йшли на акції разом з нами. В деяких українських школах дітей етнічних росіян навчалося навіть більше, ніж українців — адже вони також тягнулися до України! Наприкінці минулого навчального року в Ялтинській школі №15 відбулися загальні батьківські збори, на яких оприлюднили підсумки щодо заяв стосовно мови навчання. Виявилося, що 70% батьків хотіли б, щоб мовою навчання їхніх дітей і надалі була українська. І це при тому, що відсоток українців серед населення Ялти орієнтовно 20%—25%. В нинішніх кримських умовах це справжній героїзм батьків! Ми що, будемо тепер спокійно дивитися, як ці люди, не отримавши підтримки, будуть зневірюватися в Україні? Якщо раніше, до Євромайдану, я представляв лише українську, україномовну частину населення Криму, то пізніше зрозумів, що варто підтримувати все проукраїнське населення півострова, не ділячи його за національною ознакою. Адже таких людей ніяк не можна позбавляти підтримки, юридичного захисту! Тому позиція державних та громадських органів України щодо Криму повинна бути активною, раціональною і вивіреною. Поряд із Мустафою Джемілєвим міг би працювати й уповноважений з питань українців. В нинішній ситуації таке призначення було б вкрай доцільним.