«Культура вимірюється ставленням народу до своєї спадщини»

7 квітня у Національному заповіднику «Софія Київська» з ініціативи Італійського інституту культури в Україні та за сприяння міністерства культурної діяльності та спадщини Італії та міністерства закордонних справ Італії відкрилася фотовиставка «ЮНЕСКОІТАЛІЯ». Понад 40 італійських пам’яток, які належать до всесвітньої спадщини, представлено у роботах 14 фотографів. Вічний Рим. Романтична Венеціанська лагуна. Вишукані вілли архітектора Андреа Палладіо у Віченці. Шпилясті собори Модени. Строкатий центр Неаполя... Багато пейзажів, краєвидів та інтер’єрів палацових та храмових споруд упізнавані, наприклад, Колізей, Пантеон, Собор Святого Петра, церква Санта-Марія делле Ґраціе зі знаменитою фрескою Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря»... До речі, за кількістю визначних пам’яток Італія лідирує у списку ЮНЕСКО.

«Чому ми вирішили організувати таку пізнавально-навчальну фотовиставку? — говорить представник Міністерства культурної діяльності та спадщини Італії Мануель Гвідо. — По-перше, аби привернути увагу світової спільноти до нашого культурного спадку. Відкрившись у Києві, експозиція далі помандрує великими містами світу, передусім тими, де діють iталійські інститути культури. А, по-друге, маємо на меті активізувати інтерес з боку нашої молоді, аби та виховувалася на кращих мистецьких та архітектурних зразках рідної культури і відчувала причетність до неї. Між іншим, ці роботи уже виставлялися у національній бібліотеці в Римі». «...Ця експозиція розпочинає свою подорож по світу саме з України, — сказав у своїй доповіді директор Італійського інституту культури у Києві Нікола Франко Баллоні. — І це невипадково, адже архітектура багатьох українських міст і містечок є наочним свідченням того, що для багатьох італійських зодчих з давніх-давен ваша країна була творчою лабораторією, а нерідко й другою батьківщиною. Зокрема, більшість ренесансних і барокових споруд ХVIII—XIX століть у Львові, ансамбль якого занесено до списку ЮНЕСКО, з’явилися завдяки натхненній праці плеяди зодчих-італійців, які мешкали і працювали у Львові (деякі — головними архітекторами міста), прибравши місцеві прізвища: Петра Італійця, Петра Красовського, Петра Барбона, Павла Римлянина... Хотів би також висловити щире сподівання на те, що завдяки об’єднаним зусиллям українських та італійських інституцій інші визначні пам’ятники спільної історії та культури наших народів, якими безперечно, є середньовічна Ґенуезька фортеця у Судаку та Андріївська церква у Києві — перлина європейського бароко, створена Бартоломео Растреллі, також будуть щонайшвидше визнані ЮНЕСКО світовою спадщиною людства».

(До речі, незабаром у модерному київському видавництві «Грані-Т» вийде фотоілюстрована книжка «Львів сецесійний» (про унікальні забудови міста Лева кінця ХIX—початку ХХ століть). А торік воно презентувало фантастичний альбом «Іоан Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення»).

Ця виставка про Італію, організована Італійським культурним центром, укотре засвідчила, що, по-перше, українці мусять навчитися дбати про свою історико-культурну спадщину. По-друге, перестати за інерцією у радянський спосіб її презентувати. Це вивляється у всьому. Не можна оминути увагою той факт, як на належному рівні все (особливо виставкові зали) облаштовано у «Софії Київській». Це має вселяти ще більшу відповідальність. Тому, очевидно, не може гардeробниця лузати насіння в гардеробі і на запитання гостей українською мовою, як пройти до експозиції, безучасно відповідати російською: «Пройдите на второй этаж»... Треба, що називається, змінити «оптику». Наша історія та культура повинні бути представлені демонстративно, амбітно та яскраво! Такими, якими вони насправді є.

ВРАЖЕННЯ

Тетяна НЄКРАСОВА , офіцер з питань культури, преси та інформації Посольства Швеції в Україні:

— У цій виставці є декілька аспектів. Перший — той, що країна багата на історико-культурну спадщину, і те, що її зберігають і хочуть донести іншим, адже експозиція — мобільна. Якщо хтось немає можливості поїхати і подивитися, то може зробити відкриття через цю фотовиставку. Приємно, що у ній беруть участь професійні фотографи. І, як було зазначено організаторами, пропонувалося долучитися до роботи передусім молодим, які змогли запропонувати новий погляд на шедеври світової архітектури, природного ландшафту, скульптури та живопису. Це теж один із аспектів. Третій аспект — вибрано правильне місце експонування, тому що українська культура у певних періодах була тісно пов’язана з італійською й у результаті не відчувається дисонансу між ними. Я була в Італії, зокрема, в Римі. І це правда, що там тобою оволодіває «комплекс Стендаля». Зараз дивлюся на ці фото й розумію, що взагалі нічого не бачила.

Марія ЛЕВИЦЬКА , головний художник Національної опери України:

— Дуже цікаво оглядати ці фото. Влітку минулого року я мандрувала італійськими містами. Якраз стояла біля фотографії, на якій базиліка Святого Франциска, і розмірковувала, звідки фотограф знімав її, тому що опинитися на цій точці майже неможливо — дуже багато треба йти, аби туди потрапити. Хочу сказати, що, очевидно, нам треба теж учитися достойно представляти свою культуру. А для цього її треба любити.

Олав БЕРСТАД , Надзвичайний і Повноважний Посол Норвегії в Україні:

— Ми всі: норвежці, італійці, українці маємо чим пишатися. На шляху із півночі Норвегії і до півдня України, зокрема, до Одещини, є пам’ятки, які цілком можуть претендувати на те, щоби бути занесеними до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Безумовно, відразу декілька об’єктів буде у самому Києві. Мені особливо до вподоби, звичайно, «Софія Київська». Захоплюють Карпати і Крим. Подобається Одеса. Культура — не тільки матеріальна спадщина, а й сам дух народу. Культура вимірюється й самим ставленням цього народу до своєї спадщини.

Галина ШАРІНА , аташе Посольства Російської Федерації в Україні:

— Побувавши торік у Мілані, я знайшла там багато спільного з Києвом. Це — атмосфера, відчуття затишку, зрештою, як саме місто організоване і облаштоване.

Декілька фото Венеції, представлених тут, нагадують мені атмосферу курортних містечок, розташованих неподалік озера Комо, що у кількох десятках кілометрах від Мілана. Дана виставка носить пізнавально-навчальний характер. Було б добре, якби її прийшли оглянути школярі та студенти.

Олександр БИСТРУШКІН , керівник Головної служби гуманітарної політики:

— Я оце дивлюся виставку — вражаюча краса Італії! Але про це говоритимуть багато відвідувачів експозиції. Хочеться поговорити про те, що потрібно робити, аби українці так активно себе пропагували закордоном... Потрібно декілька століть державності, аби збагнути, що наші самобутність та ідентифікація стверджуються сьогодні. Йдучи старовинним центром Риму, усвідомлюєш, що там ніхто й на гадці не має, що деінде буде щось не реставровано, а реконструйовано... Скільки було фінансистів, які б могли добудувати Колізей і влаштовувати там шоу... Але їм це не спадало на думку, як, наприклад, нашим бізнесменам щодо Андріївського узвозу. Очевидно, у кожного з нас має народитися усвідомлення і відчуття, що він є громадянином держави Україна. Тоді за 50 чи більше років говоритимуть про те, як українці люблять і з любов’ю представляють свою історію й культуру.

Неля КУКОВАЛЬСЬКА , генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська»:

— Ця виставка засвідчує, що Італію можна порівняти із містом- музеєм під відкритим небом. Цьогоріч італійці будуть подавати нові пам’ятки до списку всесвітньої спадщини. Такій любові до свого і прагненню те, своє, продемонструвати світові потрібно вчитися. Адже у нас уже кілька років у попередніх списках ЮНЕСКО (для розгляду), перебувають Кам’янець-Подільський, древній центр Чернігова, Кам’яна Могила, Херсонес Таврійський, Судацька фортеця. До речі, зараз разом із італійцями вноситимемо спільну номінацію — «всі фортеці генуезького періоду Європи», куди і зачислимо славнозвісну фортецю у Судаку. Цією ідеєю вже перейнялися Італія та Україна, а Туреччина ще роздумує. Мені здається, що нашій країні більш активно треба вести зовнішню культурну політику (щоправда, внутрішня культурна політика не менш важлива). А для цього є безліч методів: створення українських культурних та інформаційних центрів по світу, залучення іноземних ЗМІ до популяризації нашої культури, організація найрізноманітніших виставок... Подивіться, як працюють Гете Інститут чи Французький культурний центр в Україні. Скажімо, я щомісяця отримую каталог, де розписаний чи не кожен день, що робить той же Французький центр. Повторюся, держава має проводити чітку зовнішню культурну політику.

P.S. Виставка триватиме до 14 травня.