Культурна експедиція на базар

Дізнатися, яка країна на смак, можна не лише у тривалій мандрівці. Інколи достатньо зазирнути на один із її відомих базарів, побачити й скуштувати, понюхати й поторгуватися, підслухати розмови й суперечки, порівняти ціни, врешті придбати кілька дивинок і полегшено зітхнути. Відомі туристичні агенції про це знають, і обов’язково пропонують візит на котрийсь із центральних ринків. Інтернет теж рясніє рейтингами найвідоміших, найдавніших, найбільших і ще з десяток най-базарів. Усі ці факти доводять головне — наше суспільство виросло із вузьких торгових рядів щедрого краму і ніколи не втратить цей напівсакральний зв’язок.

Разом з першими торговцями, що вийшли на перші вулиці тоді ще навіть не міст, з’явилася ідея — гуртуватися краще, адже так приходить більше покупців, якість і асортимент товарів зростає, а навколо вертиться більше грошей. Марно намагатися віднайти, де ж виник перший базар, бо майже кожна країна з тривалою історією пропонує кілька досить імовірних варіантів. Саме ж слово «базар», що так міцно ввійшло не лише в українську мову, а й культуру, походить із перської.

В Античному Римі та Греції ринки розгортали на центральних вулицях, поблизу форумів. На Близькому Сході та в Азії їм теж віддавали почесні місця в затінку. На берегах морів і річок вирували рибні базари, в портах торгували екзотичним крамом з далеких країв. Разом із тканинами, керамікою, спеціями, вузькими рядами ширилася найсвіжіша інформація з усіх куточків міста, держави, а то й світу. Сміливі плани, нові ідеї та навіть заколоти часто родом із глибини гамірних ринкових яток. Уважно прислухайтеся, про що говорить базар, бо навіть сьогодні він краще за телебачення передає суспільний настрій.

Середньовічні ринки, описані в багатьох європейських хроніках, були живими центрами політичного й економічного життя королівств. Розташовані біля стін замків, вони постачали двір продуктами та плітками. Королівські накази теж проголошували тут, як і виконували страти, адже живий ланцюг переказаних історій завжди зачинався з базару. Нідерландського художника XVI століття Пітера Артсена часто називають «митцем ринку», адже більшість його шедеврів якраз розповідають сюжети з торговельного життя — як от  «Торгівля дичиною і молоком», «Крамничка з рибами», «Продаж дичини й птиці».

Ми й сьогодні пишаємось Магдебурзьким правом багатьох українських міст, забуваючи головне, що саме дарувало це право. Окрім низки земельних норм і адміністративних порядків, привілей відкривав перед містом можливість ярмаркувати у визначені святкові дні. Так Київ, Львів, Володимир, Галич і Рогатин, Торчин і Броди та ще понад сотня наших міст перетворилися на важливі торговельні вузли. Ярмарки також стимулювали розвиток ремесел і часто утворювали своєрідні кола — мандруючи від міста до міста, купці й покупці обирали найкращі товари. Так в Житомирі та Дубно продавали особливо добрий хміль, за вовною їхали в Каховку, а за кіньми — в Кривий Ріг. Українські торговці мандрували далеко по світі, наприклад, до Кракова, Познані, Відня везли шкіри, роги, зерно, сало й мед. Чумаки, мандрівні філософи великої України, теж не цуралися турецьких базарів, а додому вертали з екзотичним східним крамом і не менш екзотичними історіями. Подекуди, добре знані з бусурманськими звичаями, вони допомагали викуповувати полонених козаків і дівчат із невільницьких ринків Османської імперії. У книзі «Кулінарна мандрівка в Гетьманщину» (яку, до речі, варто прочитати кожному гурману історії і про яку «День» розповідав 18 червня ц.р.) Олексій Сокирко смачно розповідає про торгові шляхи й гастрономічні щедроти, якими рясніли базари й бенкетні столи того часу.

Суміш смаків і ароматів, тисячі людей і емоцій, якими вирує кожен базар, легко подарує уважному спостерігачу не один сюжет. Тож чимало світових класиків розповідають у своїх книгах яскраві історії, підслухані чи побачені тут. Еміль Золя, Патрік Зюскінд, Микола Гоголь. Окрім високої літературної цінності «Сорочинського ярмарку», варто відзначити хороший дослідницький хист Гоголя. У кількох реченнях він передає усю суть українського ярмарку, який ми, читаючи, бачимо крізь час. «Вам, мабуть, траплялося чути, як десь рине далекий водоспад, коли все навколо сповнене стривоженого гуркоту, і хаос дивних, неясних звуків вихором носиться перед вами. Справді, чи не ті самі почуття вмить охоплять вас у вихорі сільського ярмарку, коли весь народ зростається в одне величезне страховище й ворушиться всім своїм тулубом на майдані та в тісних вулицях, кричить, гогоче, гримить? Галас, сварка, мукання, мекання, ревіння — все зливається в один безладний гомін. Воли, мішки, сіно, цигани, горшки, баби, пряники, шапки — все яскраве, строкате, безладне метушиться купами і снується перед очима. Різноголоса мова потопляє одна одну, і жодне слово не вихопиться, не врятується від цього потопу; жоден крик не вимовиться ясно. Тільки ляскання по руках торгашів чути з усіх кінців ярмарку. Ламається віз; дзвенить залізо; з гуркотом падають скидувані на землю дошки; і запаморочена голова не розуміє, куди вдатися».

Припускаю, ви вже знайомі із цим яскравим описом ще зі шкільних часів. А от наступний текст, на який натрапила нещодавно, був мені несподіванкою. Нобелівська лауреатка 2018 року, Ольга Токарчук розпочинає одну зі своїх знакових книг, майстерно змальовуючи ярмарок у Рогатині. «У передмістях Рогатина, Бабинцях, є кілька невеликих броварень — звідти шириться околицею ситний запах. У багатьох крамницях тут продають пиво, а в кращих є й горілка, і меди, і здебільшого — третяк. Склад єврейського купця Вакшуля пропонує вино, правдиве угорська та рейнське, і трошки кислувате, яке везуть сюди аж з Валахії. Ксьондз рухається вздовж крамниць, збудованих з усіх можливих матеріалів: дощок, шматків грубо тканого полотна, кошиків із лози, навіть листя. Якась добра жінка в білій хустині продає з возика гарбузи, і їхній яскравий оранжевий колір приваблює дітей. Тут-таки інша розхвалює голови сиру, що лежать на листі хрону. Безліч, безліч крамарок, які торгують, бо овдовіли або мають чоловіків-пияків: олійниці, тканинниці, молочарки. Вироби ось цієї м’ясниці ксьондз купує щоразу, та й зараз шле крамарці щиру посмішку» (Темпора, переклад — Остапа Сливинського).

Очевидно ж, що базари втрапляють до сюжетів видатних книг тому, що самі ці сюжети й породжують. З розмов і спогадів близьких, я й сама не раз чула, як вони пізнали, віднайшли, вигадали, підслухали щось важливе поміж гамірних торгових рядів. Наступного разу, коли зберетеся йти на базар, навіть якщо бували там уже сотні разів, гляньте на цей похід під іншим кутом зору. Погляньте на це, як на культурну експедицію і перед вами розгорнеться океан кольорів, голосів, жартів, образ, історій, рецептів і порад. У стихії таких яток можна віднайти не куштовані раніше скарби, як-от духмяні лісові ягоди, хліби, печені на черені, ковбаски за рецептом із трьохсотлітньої книги, гриби й дичину, молоко і яйця, козині сири і домашнє вино, трішки народної хитрості і багато-багато життя, такого, яким воно є насправді — гамірне, не завше справедливе, повнолюдне й строкате.

Та історія наша не буде повною, якщо наприкінці не дамо кілька порад, куди і за чим краще вирушати. Світязький рибний базар славиться вудженою і копченою рибою, вуграми, лящами й щуками, печеними у печі карасиками і ожиновими пампухами. На Карпатських базарах, якомога далі від туристичних місць, продають найкращі в країні сушені й мариновані гриби, бриндзу, чорничне варення і ягідне вино, якщо таке полюбляєте. Київська Бессарабка вразить не лише цінами, а й цікавим архітектурним рішенням споруди й товарами з усіх куточків країни. Луцький базар біля підніжжя замку Любарта нагадає Середньовічні часи й за бажання мудрих планувальників має неабиякий потенціал перетворитися на вишукану туристичну атракцію у стилі європейських центральних ринків. Одеські базари знані морепродуктами й гумором продавців, а Полтавські — щедрістю і найсмачнішим у світі салом, смаленим соломою. А найкраще з усього те, що наша із вами культурна експедиція лише розпочинається і на мапі найсмачніших базарів країни багато вільних місць для наших рекомендацій. Гайда досліджувати і смакувати!