Кузьминецький стиль,

Відомий своїми плідними новаторськими пошуками фермер Севастян Бойко із села Кузьминці продовжує завдавати нищівні удари по ручній праці у виробництві. У вересні 2007-го купив міксера. Заплатив 350 тисяч гривень. «Міксер» — слово англійського походження. Кожна куховарка знає, що то за річ така. Прилад для змішування.

— Чудова машина. У Німеччині складена. Якби ж то мені раніше її показали! Ріже корми, подрібнює, меле, змішує, кидає у годівниці, — не приховує фермер свого щирого задоволення плодом технічного прогресу. Ця техніка в агрегаті з трактором замінила на фермі трьох їздових.

— Хіба, Севастяне Івановичу, їздові не ремствують, що залишилися без роботи?

— Хлопці із великим задоволенням пішли у будівельну бригаду працювати. Біда-лихо в тому, що ми за реформами геть забули про людський фактор... Міксер змінив каторжну працю... Каторжну, — повторює Севастян Бойко. — Досі, щоб нагодувати дві сотні корів, їздовий був змушений завантажити вилами сім тонн кормів на підводу. І — розвантажити, кинути у годівниці... Ніхто не хоче вилами ті тонни перекидати. Люди тікають від тяжкої фізичної праці.

Нарешті, має спокій за цей технологічний процес і сам фермер. «Уже не болить голова, кого ж то знайти на цю роботу. Взимку залучали механізаторів. Мовляв, тваринництво — ударний фронт. Беріть, хлопці, вила в руки!.. Нарешті, не треба просити-благати, щоб він ішов, вантажив, розвантажував... Ніхто в селі сьогодні не хоче на таку тяжку роботу йти. Сьогодні дай йому техніку. І не таку- сяку, а добротну, сучасну. І це — правильно. Було: три їздових, три підводи, три пари коней. Маємо натомість: один міксер в агрегаті з новим трактором «Білорусь-1221». Ми цього трактора ще й на посівній використовуємо», — говорить Севастян Іванович.

Молодий тракторист Петро Щербак своєю новою роботою задоволений. «Під’їхав на кормовий двір, завантажився, відповідно до раціону годівлі, зерном, сіном, силосом... А далі, поки везу до корівника, все це собі ріжеться, мелеться, змішується — готується до згодовування худобі», — пояснює Петро.

— Ми ж до цього міксера ще одну машину купили — навантажувач. Також німецького виробництва. З набором інструментів. Від кормового двору до корівника — якихось двісті метрів асфальту. До цієї справи відповідно підготувалися, аякже, — додає фермер.

І коні, як кажуть, при ділі залишилися. Люди йдуть до стайні, беруть. Кому треба, той і запрягає. Гній на город вивезе чи буряків, соломи підвезе, чи то до млину поїде. «Це такий наш стиль стосунків з орендодавцями. Ага, кузьминецький», — розповідає Севастян Бойко.

Такого міксера, як у Кузьминцях, на жодній фермі Теофіпольського району немає. «В одному тільки господарстві мають дещо подібний, та тій техніці далеко до нашої. Як побачив я цю дорогу машину на виставці сільськогосподарської техніки у Києві, то тут-таки й вирішив купити. Шкода тільки, що так пізно побачив», — згадує. Нарешті, він, Севастян Бойко, знайшов собі душевну рівновагу в організації виробництва на цій окремо взятій ділянці: «Поклали край знущанню над чоловіками. Щоб вони не були вироблені, знервовані, втомлені ще за молоді літа. Хай свою енергію спрямовують у потрібне житейське русло».

Та це вже був другий етап остаточної механізації трудомістких процесів на фермі. «Що було на першому етапі? — перепитує. — Молокопровід встановили. Доярочка наша ще два роки тому доїла тільки 25 корів, тепер — удвічі більше. Це ж треба було нести продукт бідонами, відрами до молочного блоку — тяжкий труд на жіночі руки. Бідон великий, на сорок літрів, і надої високі, а дівчата-доярочки наші тендітні. Ну, носили вони вдвох того бідона... То ми їхню працю тяжку поклали на плечі машин. Сьогодні вона, доярочка, закинула на плечі, наче хустку, тільки два легких апарати голандських й пішла до своїх корів. А молоко? Воно від доїльних апаратів тече по трубах прямо до холодильної камери. До цього молока не торкається людська рука. То вже дуже добре для якості молока. Екологічно чистий продукт виробляється. Тільки — для дитячого харчування. Але ж головне — ми полегшили працю наших доярочок. Не знаю, коли на молочній фермі з’явиться вакансія. Молоді всі. Жодна не думає, щоб залишити цю роботу».

Забезпечуючи передусім душевну рівновагу людям, з якими вступив у виробничі стосунки, Севастян Бойко знаходить її, рівновагу, й для себе. Бо все складається якнайліпше. «Отож, поклавши край тяжкій ручній праці доярок, вирішили: наспіла пора, аби полегшити життя наших хлопців і чоловіків», — говорить про «міксера, за якого заплатили 350 тисяч гривень».

До речі, схильний рахувати, передбачати результати від кожної вкладеної у виробництво гривні, Севастян Іванович на цей раз відступив від свого давнього правила. «Ми ще не підрахували», — відповів він щиро на запитання, коли ж то окупляться затрати на міксер. Одначе зазначив, що в результаті ретельного машинного змішування та подрібнення кормів добовий надій молока від кожної корови збільшився на кілограм: «Бо їздовий із своїми вилами десь може не додати, а десь, як кажуть, і передати куті меду...». Мовляв, є економічний ефект.

Що ж стосується екологічно чистого продукту — молока, то тут ще одна складова. Севастян Бойко виступає новатором і першопрохідцем у районі в упровадженні біологічного способу землеробства. Тобто: згодовують худобі екологічно чисті корми. Ті, що без нітратів. То й молоко — без них, нітратів. Попит на такий продукт великий. Ціна за нього вища, ніж за звичайний. Використовується тільки для дитячого харчування. «Аякже, дбаємо про підростаюче покоління», — мовить.

Літній фермер стоїть серед поля широкого, розказує: «Після жнив посіяли олійну редьку. Потім, коли вже ця культура вступила у пору цвітіння, пустили плоскоріза. Застосували зелені добрива замість мінеральних. А плуг? Це знаряддя вже стало музейним експонатом. Ми не перекидаємо шар грунту. Даємо життя різним мікроорганізмам. Відтак відбуваються нормальні процеси у цій живій матерії — у грунті... Кукурудза дала по 73 центнери сухого зерна з кожного неораного гектара, соя — по 21,5 центнера. За сою на мене районне начальство ображається. Запитує: чому у зведенні не показуєте бункерну вагу?! А навіщо, відповідаю, нам відходи за врожай показувати?!. Нікому, кажу, та справна цифра не потрібна. Ні людям, ні худобі».

За селом Кузьминці далеко довкілля видно. Ген там, серед поля — два дерева. «Там, де ці акації, був польовий зернотік. Звідусіль одноосібники звозили підводами снопи, кидали у молотарку... Цим деревам уже по років 80 чи й більше. Залишили для історії. На пам’ять про етапи науково-технічного прогресу на селі... Там — пара круків. Уже років 15 плодяться, мишей ловлять — нам жити допомагають», — розповідає Севастян Бойко про етап рільництва, який давно минув.

Що ж стосується цифр, то вони, як давно відомо, світом не правлять. Одначе проливають світло на процес управління окремо взятим господарством. «Мільйон гривень чистого прибутку від скотарства і стільки ж — від рільництва», — говорить Севастян Бойко про рівень управління фермерським господарством «Кузьминецьке».

Мовляв, ось звідки гроші на впровадження досягнень науково-технічного прогресу. По кредити до фінансових установ не ходить. «Свого часу узяв пільгову позику... І сказав собі: то була перша і остання така операція», — згадав, не вдаючись до подробиць щодо тих стосунків із державою і фінансовою установою.

Невдовзі його не обминула інша спокуса — одержати фінансову підтримку для підвищення рівня селекційної роботи в молочному скотарстві. «І ця спроба виявилася невдалою. Для того, аби одержати 30 тисяч гривень, виставили умову: збільшити молочне стадо на 20 корів. Кажу: немає для цього вільних головомісць у корівнику. А мені підказують: ви й не збільшуйте фактично, тільки показуйте у статистичних звітах про зростання поголів’я. Невже я маю вдаватися до окозамилювання заради тих 30 тисяч?! Ввічливо відмовився від отакої підтримки».

На цьому його стосунки із державою закінчилися. Він дякує їй, державі, за те, що, якщо не допомагає йому в роботі, то хоч не заважає. Як кажуть, і за те спасибі. Одначе виставляє свої справедливі претензії щодо питань, які, здавалося б, його особистих інтересів не стосуються: «Де складено міксера? У Німеччині. Де складено навантажувача? Там-таки. Звідки комбайни? Звідти ж. Де складено трактора, що з міксером агрегатується? У Білорусі... Даємо роботу зарубіжним машинобудівникам. Змушені. Бо всі наші вітчизняні організатори машинобудування у політику вдарилися...».

Молодий Петро Щербак говорить, що праця на фермі його влаштовує: «Техніка надійна, комфортна. Це ж, як кажуть, не бичкам хвости крутити...». І тракторист Володимир Паліюк, який замість плуга використовує на обробку ґрунту плоскоріза, не забув: «Як було на оранці? Тільки й дивись, аби трактор із борозни не впав. Так, продуктивність праці підвищилася». Середній вік доярки в Кузьминцях — 29 років. Вони розповідають про графік своєї праці: два дні працюєш, а на третій — вихідний. На всіх виробничих ділянках господарства праця стала престижною. Відповідно й оплачуваною. Тому вакансій немає і, принаймні, у близькій перспективі не передбачаються.

Оце він — результат капіталовкладень у науково-технічний прогрес. Узявши в оренду 324 земельні паї та майно, фермер Севастян Бойко ніби заприсягнув, що результатом використання буде тільки поліпшення й підвищення. Родючості грунтів. Рівня механізації трудомістких процесів. І це за тієї характерної обставини, що в Кузьминцях — найвища у районі орендна плата. За земельний пай менше тонни зерна орендодавець не одержує... «У Кузьминцях — 173 двори. Мале село. Народжуваність уже третій рік поспіль підвищується. Дитячий садок — на утриманні господарства», — мовить фермер.