Кидай «Шинель», читай «Курочку Рябу»!

Що є народні казки в контексті експансії християнства у Київську Русь? Нагадаю, що впровадження владою цієї миролюбної та всепрощаючої релігії у повсякденність язичників, якими раніше було практично все населення, відбувалося далеко не мирними методами. Зокрема, священні тексти язичників — «кощуни», повсюдно знищувалися, а тих, хто намагався відтворювати їх вербально, — «кощунствувати», — піддавали репресіям. Тогочасні вчені — волхви (волхв: мудрець, астролог, чародій, чаклун, знахар, ворожій, чорнокнижник. — Тлумачний словник Даля ) у цій нелегкій для мислячих людей ситуації (а коли вона була легкою для вчених у нашій країні?) зробили спробу передати нам свої знання, зашифрувавши їх у народних казках, піснях, обрядах…

Я не беруся розглянути весь масив цього послання з минулого. Ось тільки історія про Курочку Рябу. Вона досить проста на перший погляд. Для таких собі Діда і Баби Курочка знесла золоте яєчко. Дід і Баба по черзі намагалися розбити його, але не змогли. А ось Мишка, яка бігла мимо, махнула хвостиком, від чого яєчко впало і розбилося. Дід і Баба заплакали, але Курочка, попросивши їх не плакати більше, пообіцяла знести їм ще яєчко, але вже не золоте, а просте.

Із раннього дитинства ця казка, безумовно, впливаючи на нас, що й буває з усіма сакральними текстами, завжди залишалася не до кінця зрозумілою, що свідчить про пласти глибинної, зашифрованої у ній предками інформації.

Ось, наприклад, деякі із запитань, що викликають роздуми.

Чому Дід і Баба, незважаючи на їхні старання, не змогли розбити золоте яйце, і чому це так легко вдалося Мишці?

Чому вони плакали, адже Мишка досягнула бажаного результату?

Чому Курочка, яка, як зрозуміло з тексту, може нести золоті яйця, відмовляється зробити це ще раз?

І взагалі, неясний статус самої Курочки в цій історії — хто вона: об’єкт підкорення, як будь- яка домашня тварина, чи рівноправний член співтовариства, яке розглядається, або (навіть!) його лідер?

То у чому ж сакральна задача тексту «Курочки Рябої»?

Версія перша. Казка наповнена недомовками та неясностями навмисно, щоб у юних слухачів (читачів) сформувати на несвідомому рівні бачення складного в простому і прагнення до вирішення невизначеностей.

Версія друга. Казка, як і біблійні сюжети, оповідає про випадок, знання про який було повчальним для певної групи людей, у цьому випадку, вчених-волхвів. Для нас надто складно реконструювати подію в реаліях часу створення тексту, та, очевидно, це й необов’язково — сакральні тексти існують поза часом, і кожне покоління вносить до них свої реалії. Ми також схильні вважати в цій історії про волхвів Курочку головною дійовою особою. Курка, що цілком імовірно, була тотемом волхвів, її приносили в жертву на священнодійствах. Цей звичай довго зберігався в українських селах, де потім уже християнським священнослужителям селяни носили курочок. Та й в американських містах на День народження Сонця смажена курка (індичка) — традиційно бажаний гість у домі. Я пам’ятаю, що коли я починав свою наукову кар’єру і хотів просуватися, стрибаючи через сходинку, керівник ставив мені у приклад Курочку: «Курочка по зернятку клює».

Мабуть, сюжет казки можна розшифрувати таким чином. Курочка — шеф наукового колективу фахівців — запропонувала невеликій групі досвідчених дослідників — Діду і Бабі — валютний грант (золоте яйце) для вирішення важливої наукової проблеми. Але ті, як не старалися, не змогли її вирішити та здійснити наукове Відкриття (відкрити яйце). А юна аспірантка — вертихвістка Мишка, — мимоволі робить це Відкриття. Її за це не хвалять — «Курочка по зернятку клює», але Діду і Бабі у подальших грантах відмовлено, їх чекає звичайна рутинна робота…

Це сумна, але повчальна історія про роз’єднаність наукового колективу. Думаю, що кожен зробить для себе належні висновки. А я пропоную підняти келихи і випити (або, як висловився у газеті «День» К. Рильов — «дернуть») за наукові Відкриття, за єднання для їхнього досягнення сили та спритності молоді з досвідом та знаннями зрілих вчених!

(Чути схвальні вигуки та дзвін келихів)