Лікар БЕРСЕНЄВ: «Серед наших чиновників від меднауки дуже багато шарикових і швондерів...»
З Володимиром Берсенєвим не могло не статися того, що завжди відбувається з людьми, котрі не вписуються в звичайну схему: він став дисидентом... у науці. Саме так назвав його ще один дисидент у своїй справі режисер Юрій Любимов, коли, привізши до Києва «Братів Карамазових», навідався до лікаря в клініку.
Майже двадцять років тому темою, якою займався молодий учений, — проблемою зняття болю — зацікавилася Військово-промислова комісія при Радміні колишнього СРСР, так званий «корпус Кремля». Роботу засекретили, включивши в групу найважливіших фундаментальних прикладних досліджень Президії АН СРСР. Більше того, уряд для впровадження цієї теми виділив майже два з половиною мільярди рублів (для порівняння, в ті роки кошторисна вартість найбільшого заводу «КамАЗ» становила п’ять мільярдів рублів). Під керівництвом Берсенєва відкрився центр, де на унікальному обладнанні працювали фахівці екстра-класу. Коли після розпаду Союзу ВПК «прикрили», лабораторію лікаря знищили «по-більшовицьки» повністю: обладнання, якому не було аналогів, порозтягали, співробітників, яким ціни не було, розігнали.
Залишившись практично сам, Берсенєв спробував повернути знання, нагромаджені за довгі роки роботи у всемогутній, але далеко не «богобоязливій» установі на благо незалежній Україні. Лікар запропонував розроблену ним принципово нову технологію для лікування низки захворювань людини, які супроводжуються хронічними больовими синдромами, рідній охороні здоров’я. У відповідь остання, згідно з розпорядженням тогочасного заступника міністра охорони здоров’я України починає закривати клініку Берсенєва. Так і не визначившись, «за червоних він чи за білих», і кому він в Україні потрібний, окрім хворих, лікар продовжує працювати. Про нього знають не лише в «неньці», а й за кордоном. Час від часу Берсенєв вирушає до Женеви і там веде прийом хворих, аби за виручені гроші мати можливість лікувати людей в Україні. Тут власті реагують на опального, але незалежного лікаря доволі своєрідно: виселяють з останнього притулку — кількох обшарпаних кімнаток цокольного поверху колишньої інститутської будівлі. Розмову зі мною, як, утім
, і свій останній прийом за старою адресою, Берсенєв вів уже під стукіт відбійних молотків...
— На систематичні болі в спині або їхні рецидиви в Україні страждають більш як п’ять мільйонів чоловік. Одне з найчастіших захворювань — неврологічні ускладнення при остеохондрозі хребта. Хворіють на нього часто люди найпрацездатнішого віку, які могли б щодня створювати національний продукт. А вони йдуть на лікарняний на п’ять-шість місяців, і 10% хворих стають інвалідами. Нещодавно американці підрахували, що США втрачає на хронічних больових синдромах до 600 мільйонів людино-днів непрацездатності. Тобто економічний збиток становить 90 мільярдів доларів на рік без затрат на лікування! Раніше при таких хворобах операції робили. Тепер, коли розібралися в ускладненнях, оперують лише 0,03%. А в нас державного підходу до вирішення цих проблем немає. Нині в клініці лікаря Берсенєва, що так і називається «Інститут проблем болю» застосовують метод, що дозволяє поставити на ноги не тільки хворих, які вже розігнутися і ходити не можуть, а й дітей з ДЦП.
— Дитячий церебральний параліч — цей діагноз звучить немов вирок: «Твоя дитина ніколи не буде такою, як усі, її чекає доля інваліда». На жаль, мало хто з батьків дізнається про це ще в пологовому будинку. І реагують по-різному: одні відмовляються від малюка відразу, інші здають до інтернату, треті — частіше мами (у батьків психіка не витримує і вони, як правило, залишають сім’ю!) — кидають виклик хворобі і продовжують, — на жаль, майже безрезультатно — боротися з нею все своє життя...
— У світовій практиці ефективного засобу лікування таких страшних недуг досі не знайдено. Хоча, іноді, в кращих клініках світу вдавалося домогтися позитивних результатів у хворих на ДЦП в 20 випадках із 100. А в нас позитивний ефект лікування становить 90 дітей із 100!
— В Україні майже сто тисяч дітей, хворих на цю хворобу. З якого віку ви їх можете лікувати?
— Повного ефекту можна досягнути, якщо діагностувати хворобу ще при народженні. Але беремо й дітей у два з половиною — три рочки. Зустрічаємося раз у квартал і лікуємося. Адже ця система дозволяє одному фахівцеві займатися досить багатьма хворими. Процедури дуже короткі, потрібні ліки вводяться в потрібний м’яз організму — треба лише знати в який, адже їх в організмі людини 697. У нас визнають тільки один, той, на якому сидять...
— Скільки курсів такого лікування потрібно для одужання?
— Це залежить від того, наскільки рано виявлена хвороба і наскільки готовий організм піддатися лікуванню. Ми вперше можемо показати дітей, які справді наздогнали своїх однолітків.
Наша програма лікувальної допомоги — індивідуальна. Підбираємо те, що підходить дитині і в певній послідовності. Ліки вводяться в «хворе» місце: рука паралізована — в руку, нога — в ногу, навіть у голову — залежно від ситуації. Спостерігається абсолютно реальний ефект навіть у розумово відсталих дітей. З хворобою Дауна зараз лікується п’ятеро дітей. І у всіх є вже конкретні позитивні зрушення. Адже як влаштований мозок? Його можна порівняти з телефонною мережею земної кулі, включаючи місцеві АТС, де між телефонами має бути контакт. Так от, у дітей з неврологічною інвалідною недостатністю — немає належного контакту між нервовими клітинами. І процес лікування якраз полягає в тому, щоб ці контакти відновити. Зараз у Женеві серйозно зацікавилися моїм методом...
— Уявляю, як там хочуть вас мати у себе. А в нашого керівництва, що, не болять спини?
— Сьогодні найбільший дефіцит у нашій державі — патріоти України. Нам потрібні професіонали, в медицині — особливо. Не потрібна кількість — потрібна якість. У цьому вся різниця. Зараз у нашій медицині налічується 172 вузькі спеціальності! Куди вже далі? У результаті пацієнт роками шукає свого фахівця... Знайомий з цим тому, що практично всі мої пацієнти вже були у лікарів, і я змушений часто працювати вже з процесами, які викликали самі медики... За всі недуги тепер сміливо беруться фахівці так званої народної медицини. А сміливість у медицині буває тільки в двох ситуаціях: або за володіння серйозними знаннями, або за їх відсутності.
— А сьогодні сильні світу цього користуються вашими послугами?
— Користуються. Але переконаний в тому, що здоров’я людини — його приватне життя. Коли мені сказали, що мене в приймальні чекає сам Любимов, сторопів! А він прийшов разом із дружиною і, оглянувши клініку, пообіцяв гонорар за виставу переказати на лікування дітей. І що ж? Грошей цих немає. Їх просто вкрали, а сам майстер ще й винен залишився! Коли метр прислав мені вітальну листівку, я не відповів — рука не піднялася написати правду, соромно було...
А ще мені соромно за Київ. Сьогодні вилітав на батьківщину один бригадний генерал ЦРУ, який уже втретє звертається до мене. У нього в анамнезі 500 парашутних стрибків. Він від морського піхотинця дійшов до генерала. У В’єтнамі воював, падав з вертольота з 30 метрів, поперек розбив. Я зняв йому біль. І він мені сказав: «Такої допомоги в Америці немає». Але мене вразила така сцена. Стоїть він у нашій убогій маніпуляційній з обшарпаними стінами, одягається. У цей час вносять чоловіка на руках. У нього повністю немає ніг. Людина він немолода, але син несе його мов дитину!
43-го на фронті був тяжко поранений. У нього фантомний біль: ніг немає, а п’яти болять і болять дуже! Так от генерал пентагонівський подивився і каже: «Мені пощастило, я теж був на війні...». І мені стало соромно, що ми хворих наших — а сюди приїжджають люди від Каліфорнії до Камчатки — приймаємо в таких умовах.
Якби я був президентом, то думав би про те, щоб Україна стала центром медичного туризму, лікарнею для громадян багатьох країн світу. Особливо Росії, Казахстану... Що-що, а медицину в нас можна розвинути потужно. Адже всі ніші на міжнародному ринку зайняті: пшеницею, навіть приладами вже нікого не здивуєш! А от оздоровленням людей можна зайнятися серйозно. На жаль, у нас патологічна недалекоглядність і короткозорість.
Сьогодні мою клініку ліквідують: тихесенько, спокійно. Раніше весь цокольний поверх належав інститутові. Доки мене не було, на моїй території вже відкрили ресторан. Було 500 квадратних метрів — залишилося сто.
...Pro et contra — «за і проти», — так Достоєвський назвав п’яту книгу другої частини «Братів Карамазових». Саме на цю виставу запросив відомий режисер нашого лікаря. То хто ж усе-таки проти?
№213 06.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
