Літочки – як виклик системі
Приватні соціальні заклади мають право на існування з єдиною умовою: держава виводить їх із тіні й бере під свій контроль, переконані правозахисники
Трагедія в селі Літочки, що на Київщині, сколихнула всю країну: у приватному закладі для людей літнього віку внаслідок пожежі загинули 17 осіб. Наразі триває слідство, створена спеціальна урядова комісія, яка має з’ясувати причини інциденту, проаналізувати умови проживання і дотримання правил безпеки у всіх геріатричних закладах країни.
Щоправда, приватні установи з високою ймовірністю такої перевірки уникнуть: їх немає в державних реєстрах, про них офіційно не знають районні та обласні держадміністрації. Усе, що відбувається у приватних будинках для старих, є сферою відповідальності власників. Приміром, про будинок престарілих у Літочках немає жодної інформації на сайтах органів місцевої влади, жодних даних про нього не знайшли представники Офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, плануючи перевірки подібних закладів у Броварському районі Київщини.
Як раніше коментували «Дню» експерти, приватні будинки для людей похилого віку ніким не контролюються, не існує жодних нормативних актів щодо їхньої діяльності. Відсутність державного нагляду, на думку міністра соціальної політики Андрія Реви, стала основною причиною трагедії в Літочках. Міністр наголошує, що держава повинна мати законні підстави для контролю за діяльністю подібних закладів. До таких можна зарахувати і приватні гуртожитки чи тимчасові помешкання для водіїв приватних маршруток, будівельників. То чи дотримуються там правил безпеки?
ЗАКОНОПРОЕКТ НАПИСАЛИ, АЛЕ НЕ РОЗГЛЯДАЮТЬ
Громадські організації спільно з моніторами Національного превентивного механізму (НПМ) Офісу Омбудсмена зазначають: ще з вересня у Верховній Раді лежить без зрушень проект закону «Про соціальні послуги» (нова редакція), що якраз передбачає контроль держави над приватними закладами соціальних послуг. У травні він був повторно зареєстрований за підписом прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, але досі не потрапив до порядку денного.
«Треба внести зміни до низки інших законів, у тому числі про догляд за ветеранами війни та особами літнього віку, — пояснює Лариса Самсонова, монітор НПМ, експерт з питань соціальної політики Інституту суспільно-економічних досліджень. — Новий закон дозволяє створювати приватні чи громадські заклади, де в центрі уваги буде людина, а не установа. Також мають бути реєстри цих приватних установ і людей, котрі потребують таких соціальних послуг. Держава повинна бачити таких громадян та їхні потреби і пропонувати послуги для покращення їхнього життя».
БЕЗ РОДИНИ ТА ЛІКУВАННЯ
За даними Міністерства соціальної політики, станом на 1 січня 2016 року в Україні працюють 96 будинків-інтернатів для людей літнього віку та геріатричних пансіонатів, а також 332 стаціонарних відділення територіальних центрів соціального обслуговування, де проживає близько 22 тисяч осіб. Чотири роки їхню роботу перевіряють представники Офісу Уповноваженого з прав людини, які мають на це відповідний мандат. Монітори з’ясовують, як у таких закладах ставляться до підопічних, як забезпечують їхні потреби і наскільки безпечними є умови проживання.
«Ці пріоритети кожен заклад визначає сам для себе. Наприклад, охочим надаються ділянки для вирощування квітів, комусь купили синтезатор. Є заклади, де умови далекі від міжнародних стандартів, натомість панує атмосфера родинного тепла. Проте в більшості установ таке розуміння відсутнє, — розповідає Олена Темченко, співробітник департаменту з реалізації НПМ Офісу Омбудсмена. — Нещодавно відвідали Вінницький будинок-інтернат геріатричного типу: там є парк з туями, люди мешкають по троє в одній палаті, але лежачі перебувають на четвертому-п’ятому поверхах, пандус із другого поверху в аварійному стані — його розберуть, бо коштів на ремонт немає. При цьому передбачено надання грошей на заміну досить хорошої плитки в їдальні».
Зазвичай свої візити монітори здійснюють ввечері, коли в закладах залишається молодший персонал. Здебільшого він не навчений, як слід опікуватися старенькими, не вміє надати медичну допомогу. До слова, медичних послуг у геріатричних пансіонатах не передбачено, бо для цього потрібно отримати ліцензію, а лікарні не завжди беруть до себе таких пацієнтів. Тому хворі старенькі часто не отримують належного лікування.
«НЕ ЖИВУТЬ, А ДОЖИВАЮТЬ»
Непроста ситуація з фінансуванням. Здебільшого з місцевих бюджетів надають кошти на зарплату і комунальні послуги. Харчування, одяг та медикаменти для підопічних закуповують за рахунок їхніх пенсій: 75% пенсійних виплат іде на утримання закладів, а решту, яку люди мають отримувати на руки, використовують на розсуд персоналу. При цьому умови проживання — на межі.
«Коли підходили до приміщення Тетіївського центру, вже на вулиці стояв запах сечі, помитись мешканцям можна лише двічі на місяць, — розповідає Ірина Сергієнко, співробітник департаменту з реалізації НПМ Офісу омбудсмена. — Підопічний скаржився, що його б’є персонал, керівники це заперечують. У Тальнівському стаціонарному відділенні для проживання одиноких непрацездатних громадян із 35 осіб — сім мають інвалідність, але туалетів та ванних кімнат для них не облаштували. Моніторинг показав, що люди там не живуть, а доживають».
Монітори перевіряють як державні, так і приватні заклади, проте в останні їх не завжди пускають. Пожежа в Літочках засвідчила: аналогічним будинкам для людей похилого віку є що приховувати. Експерти не проти існування приватного сектору соціальних послуг, бо це створить конкуренцію для комунальних закладів, але з умовою: цей бізнес держава має вивести з тіні й узяти під свій контроль.
