Маленький Христос... із Житомира
Здавна вважається, що ім’я людини сакральним чином пов’язане з її долею. Хтось вірить у цей зв’язок, хтось — ні. Проте в усі часи батьки, міркуючи, як назвати дитину, завжди керуються одним незмінним правилом — ім’я має бути гарним та принести малюку щастя у майбутньому. Такими ж почуттями керувався й житомирянин Володимир Радзюк. І обрав ім’я для свого сина — Ісус Христос. Ми розмовляємо з паном Володимиром у нього вдома. Простора кімната, всі речі у якій нагадують про віру: багато ікон, церковний одяг, хоругви, писанки, розп’яття, копія лику Христа з Туринської плащаниці. Та й сам господар своїм зовнішнім виглядом чудово доповнює навколишню атмосферу: худий, зі впалими щоками, обрамленими попелясто- сірою бородою. Чіпкі блакитні очі, орлиний ніс. Ні дати ні взяти — біблійний пророк! На колінах у батька — його дворічний син. «Ось він, мій Ісус Христос», — лагідно промовляє Радзюк. Від цих слів у мене по спині пробігають мурашки, а священик продовжує: «Але ми називаємо його по-різному: Масиком (бо він же ще дуже маленький), а старші братик та сестрички — Богданчиком».
Народження своєї четвертої дитини житомирський священик Володимир Радзюк вважає даром Божим. «Ще до його появи на світ я вирішив — назвати сина іменем Христа, — розповідає чоловік. — Рішення не прийшло раптово: воно було запрограмоване долею. Річ у тім, що Ісусом мав стати я сам: коли народився, таке ім’я вибрав для мене дід — він також був священиком. Проте часи були важкі — п’ятдесят сьомий рік, апогей радянської влади. У сільраді здійнявся страшний скандал, тож дідова мрія не збулася. Її втілив у реальність вже я сам — у своєму синові».
Коли у вересні 2002 року Радзюк приніс немовля у РАГС для реєстрації, працівники установи пережили тихий шок. Завідуюча Ірина Згоннікова лише тихо промовила: «Побійтеся Бога, чоловіче». Проте у щасливого батька вже була заготовлена відповідь: «А чому я маю боятися Бога? Хіба щось погане роблю? Я називаю дитину найвидатнішим іменем у історії людства — ще ж щастя!» Щоправда, мати новонародженого, дружина священика Наталя, хотіла було назвати хлоп’я Богданом, але голова сімейства настояв на своєму: «Тільки Ісус Христос!» Компромісну пропозицію — обмежитись лише ім’ям Ісус — Радзюк відкинув: «Так звали багатьох пророків. А от Ісус Христос був лише один. Саме на честь Нього я називаю свого сина!» У РАГСі подивувалися, пошепотіли, але таки видали свідоцтво про народження. Метрику з іменем Бога.
Маленький Ісус Христос сидить у батька на колінах, слухаючи нашу розмову. Великі та сумні блакитні очі (батькові!), недитяча серйозність на обличчі. «Синочку, ану скажи, де маленький Ісусик?» — лагідно запитує тато. Хлопчик стукає себе долонею по кофточці. «А де великий Ісус?» Маленька ручка простягується в бік ікони, що висить на стіні.
Сусіди звикли до незвичайного імені священикового сина. Так само звично це сприймають парафіяни отця Володимира. Громада у нього невеличка — п’ятнадцять вірних. Колись батько Ісуса належав до Української православної церкви Московського патріархату, але кілька років тому перейшов до автокефальної церкви. Свого храму у громади немає, тож моляться на природі або на квартирі отця Володимира.
Крім бажання прославити у своєму синові Сина Божого, Володимир Радзюк має ще одне пояснення свого дивного вчинку. «Дві тисячі років тому мій пращур тримав на руках малюка Христа, — розкриває він таємницю. — Цей факт передається в нашому роду з покоління в покоління. І ось тепер я теж тримаю на руках свого Ісуса Христа — історія зробила коло по спіралі». На моє запитання, чи не матиме син проблем зі своїм ім’ям, коли виросте, батько впевнено відповідає: «Навпаки — він підтримуватиме в людях справжню віру в Бога, яка в наш час дуже занепала».
...Багато хто вважає Володимира Радзюка диваком, дехто — просто божевільним. Проте батько Ісуса Христа вірить у долю свого сина: «Він також буде священиком. Це написано у його очах. Мій хлопчик змінить світ — на це Божа воля». Дворічний малюк тихо сидить на батькових руках, запам’ятовуючи його дивовижні слова... Збережи його, Боже!
