«Маємо стати одним цілим»

Леся ШИМКО розповіла про величезний пласт роботи, яку провадить українська діаспора в гуманітарному, політичному, культурному напрямі на підтримку Української держави.

НАДІЙНА ПІДТРИМКА ТА ДОПОМОГА

«Невдовзі офіційно представимо новий проект — літературний конкурс, який підтримає канадська українська діаспора. Загалом я задіяна в різних проектах, пов’язаних із розбудовою демократії в Україні й тими, що сприяють розвиткові української громади в Канаді. В нашій родині завжди цікавилися Україною, ми всі залучені в діяльності громадських організацій. Виховуючи нас, батьки наголошували, що не маємо права цуратися свого походження. Завжди і всюди стараємося захищати мову і культуру», — розпочала розмову Леся Шимко.

Слід нагадати, що Юрій Шимко, батько пані Лесі, який очолював Світовий Конґрес Вільних Українців (1988—1993), був президентом Ради українських державницьких організацій світу (РУДОС 2013 - 2017), двічі обраний до парламенту Канади, автор Меморандуму про деколонізацію СССР, представленого 1978 р. президентові й делегатам Генеральної Асамблеї ООН від Українського, Білоруського та Балтійських Конгресів.

«Я працювала журналістом для всеканадського видання Global and Mail. На початку 1990-х, коли Україна проходила історичні моменти, я писала редакційні статті на підтримку України, статті-інтерв’ю з колишніми дисидентами. Також робили все для того, щоб Захід невідкладно визнав незалежність України після її проголошення у 1991 році. У цей період видавали твори української літератури перекладені англійською мовою, що було дуже важливим для утвердження іміджу України та її пізнання у світі. Коли фундація Сороса була активно залучена до проектів в Україні, я втілювала програму перебування українських журналістів у Канаді. Такі кроки в той час були вкрай необхідними», — підкреслила наша співрозмовниця.

Окрім цього, Леся Шимко працювала в неурядовій організації «Прихильників Руху», яка реалізовувала різні програми на підтримку демократії в Україні. Згодом цю структуру перейменували на Товариство приятелів України, що дало можливість активніше залучати західні країни до демократизації України.

У межах діяльності цього Товариства ініціювали проект створення моделі розвитку України на підставі моделі, яка існує в Канаді, бо вважали, що Україна повинна розвиватися не на старих радянських моделях, а на європейських і північноамериканських.

Леся Шимко працювала також головним директором української громадської програми ForumTV. «Головна мета, яку ставили перед собою, — говорить співрозмовниця, — висвітлювати не лише цікаві моменти життя української громади в Канаді, а також дуже важливо було дати змогу неукраїнцям виступати на нашій програмі на українську тематику».

«У 1997 році, — продовжує Леся Шимко, — ми запропонували Євгенові Марчуку, колишньому голові СБУ України, прем’єр-міністрові України, експертові з питань НАТО, генералу армії України, приїхати у Канаду з виступом про візію України та перспективу входження до Північноатлантичного альянсу. В той час — це було вкрай актуальне питання. Тоді зпоміж відомих політичних українських діячів рідко хто говорив на цю тему. В королівському готелі The Fairmont Royal York ми влаштували для Євгена Марчука надзвичайно важливі зустрічі не лише з громадою, а й також із міністром торгівлі Канади, мером міста Торонто, сенаторами, з дуже поважною публікою», — розповіла Леся Шимко.

Зазначимо, що у грудні 2015 року, перебуваючи з візитом у Канаді, Євген Марчук одержав нагороду Ради українських державницьких організацій світу «За розбудову нації» за заслуги у зміцненні зв’язків між Україною та Північноатлантичним альянсом і в розбудові демократичної і безпечної Української держави. За словами Лесі Шимко, Кришталеву нагороду Євген Кирилович отримав з рук Юрія Шимка, Президента РУДОСу. Гостя також підкреслила важливість спільного візиту Євгена Марчука та генерала армії США Веслі Кларка до Канади, що викликало широкий резонанс у ЗМІ та суспільстві загалом.

ТОРОНТО. ПАМ'ЯТНИК ЛЕСІ УКРАЇНЦІ

ЛОБІЮВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПИТАННЯ

Леся Шимко тричі приїжджала до України в складі офіційних делегацій. Пригадала, що перша поїздка була за часів президентства Віктора Януковича. Тоді відбулася дуже напружена розмова між прем’єр-міністром Канади Стівеном Гарпером і Віктором Януковичем. Було зрозуміло, що відбувається згортання демократії в Україні, почалася цензура, відбувався тиск на інформаційний простір.

«Це був дуже знаковий візит. Прем’єр-міністр Гарпер виступив в Українському католицькому університеті, відвідав Меморіальний музей «Тюрма на Лонцького». Це багато важило, адже лідер Канади продемонстрував, що шанує історичну пам’ять, розуміє, що таке російська дезінформація. Він дуже часто у своїх виступах перед канадською публікою ділився побоюваннями, що з кожним поколінням розуміння комуністичного терору зменшуватиметься. І це творитиме великий ризик для подальшого функціонування навіть євроатлантичних структур. Він це передбачав давно. Ми зараз бачимо ці наслідки в США, коли до влади прийшов Дональд Трамп. Йому легко ігнорувати питання російської загрози, бо американська публіка забула, що таке тоталітарна система. Тому вважаю великим завданням українців у Канаді й Америці надалі висвітлювали ці моменти і залучати до цього процесу американців та канадійців неукраїнського походження».

ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА НЕБЕЗПЕЧНА І НЕСКІНЧЕННА

Питання інформаційного простору, інформаційної війни проти України цікавить Лесю Шимко особливо. Вона переконана, що війна з боку Кремля і масова інвестиція Росії в інформаційний сектор — це найбільша загроза. В Канаді, як і в Америці, активно розвивається телевізійна мережа Russia Today (RT). Росія інвестує у цей проект щорічно мінімум 300 млн доларів. Їхня пропаганда розвивається не тільки в англомовних країнах, а й на середньому сході серед арабських країн і в латинському світі. Нещодавно цей канал відкрив свою філію в Австралії.

«Негатив капіталізму в тому, що потенціал заробітку осліплює і тоді не зважають на загрозу національній безпеці. Ми бачимо це до певної міри і з нашими мережами телебачення. Телекомпанія RT в Канаді платить, щоб відбувалася ця пропаганда. До прикладу, в нашій країні створено пакет, до якого автоматично входить цей канал, і користувачі-платники не мають права вимагати, щоб його вимкнули. Ця проблема існує й в Америці. Так, там ухвалили закон, за яким цей канал визнають іноземним агентом, та це не надто допомогло. Цікаво те, що канал RT не висвітлює відверту пропаганду, а використовує різні маніпулятивні технології та прийоми, які розділюють суспільство. Багато людей навіть не знають, що це російське телебачення. Тож сприймають їхню інформацію як першоджерело. Це суттєво впливає на громадську думку. Кулі — це одна загроза, але інформація, психологічні нюанси — це теж надзвичайно небезпечно. Інформаційна війна триватиме й тоді, коли завершиться війна на сході України. Тому треба шукати інноваційні методи боротьби. Ми мусимо себе захистити».

У ПРІОРИТЕТІ — ВСТУП УКРАЇНИ В НАТО

Ще одним пріоритетом, над втіленням якого активно працює українська діаспора в Канаді, є входження України в НАТО.

«Ми стараємося посилити ті голоси в Україні та на Заході, які говорять про необхідність вступу України в Північноатлантичного альянсу. Намагаємося донести до світу, що в Україні триває не громадянська війна, а що українці стоять на захисті Європи. Всі мислячі люди знають і розуміють це. Кожен на своєму місці повинен працювати на цю справу. Гарним прикладом для усіх є діяльність Євгена Марчука, який нам показав, що може зробити одна людина, навіть, якщо вона йде проти течії. Тож, українці в діаспорі мають докласти максимум зусиль, щоб допомогти в цих процесах».

ПІДТРИМКА УКРАЇНСЬКИХ ВОЇНІВ — НАДВАЖЛИВА

Чимало зусиль в діаспорі докладають і для того, щоб підтримувати українських воїнів.

«Тривалий час я працювала в галузі гуманітарної допомоги, яка була спрямована на підтримку ветеранів АТО для фізичної реабілітації. Була президенткою Ліги Українок Канади, в межах якої діяв проект «Ангели-хоронителі України». Ми втілювали дуже багато різноманітних програм, щоб процес реабілітації в Україні базувався на західних моделях. Очевидно, що виникали проблеми, бо в законодавчій базі не було підстав для того, щоб студенти могли здобувати спеціальність фізіотерапевта чи ерготерапевта. Ми звернулися до канадського університету Квінз, який відіграє провідну роль у цій галузі та має спеціалізовану програму реабілітаційної медицини, з проханням надати її для навчання в Україні. І вони це зробили. Ми передали цю програму в Київську політехніку. Це був початок моєї діяльності в галузі реабілітації ветеранів. Зараз очолюю організацію, яка спрямована на вирішення проблем, пов’язаних із жінками, які служать у війську, воюють у зоні АТО. Нам важливо, щоб відбувався обмін знань між Канадою та Україною. У вересні до Канади на конференцію в Інститут військової медицини ми запросили лікаря-гінеколога Олену Бурлаку, яка перебуває в польових госпіталях на передовій в зоні АТО. Вона виступала на цьому форумі зі своїми дослідженнями. Разом заохочуємо західних партнерів для співпраці, тому що є чимало викликів, які матимуть негативні наслідки, тож їх треба вирішувати».

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ЯК ПАНАЦЕЯ

Одним із питань, які турбують пані Лесю, — асиміляція українців та падіння рівня знання української мови. Вона вважає, що вирішити цю проблему може зв’язок молодшого покоління діаспорної громади з молоддю в Україні. Переконана, що необхідно робити все можливе, щоб українська діаспора не втратила мову.

«Потрібно творити механізми, які зближатимуть молодше покоління з їхніми ровесниками в Україні. Нам необхідні програми, які посилюватимуть прогресивні процеси, що потрібні тут, в Україні, щоб покоління, яке я називаю «загубленим», змогло знайти шляхи приєднання до України. Проблема в тому, що приїжджаючи до Києва, вони фактично не чують української мови, відчувають себе чужими. А хочуть зробити свій внесок у розбудову держави. Тому мусимо знайти унікальні підходи до фінансування таких програм, залучити наші дипломатичні корпуси разом із бізнес-сектором, щоб творити коаліцію державницьких, бізнесових і громадських організацій, бо жодна сила самостійно не зможе цього зробити. Тому мають бути тристоронні механізми, які зможуть втілити далекосяжний потенціал розвитку і бачення. Дуже шкода, коли такі ініціативи з’являються, а потім зникають. Тому важливо інвестувати, і знати, що тут буде постійний рух і розвиток», — підкреслила гостя МІОК.

Сприяє підсиленню української громади в Канаді те, що туди на навчання чи на роботу приїжджають молоді українці. Їхня залученість у діяльності громади стає «уколами вітаміну». Адже тоді, як відбувається асиміляційний тиск, то молоді сили, які приїжджають із України, допомагають громадським організаціям оновлюватися, знаходити нові стратегії, черпати свіжу енергію.

На завершення зустрічі директор МІОК Ірина КЛЮЧКОВСЬКА наголосила: «Наша робота спрямована на підтримку українських громад у світі. Пані Леся вже згадувала про необхідність підтримувати і розвивати українську мову. Саме це й робить наш Інститут: це перше в Україні видання підручників з української мови як іноземної, якими користуються і українці в Канаді, спільні конференції, готуємося до підготовки І Світового форуму українських суботніх і недільних шкіл, який відбудеться у серпні цього року. Є ще інша важлива частина: нам надзвичайно важливо, щоб в Україні нарешті у всій повноті пізнали роботу великих структур української діаспори, зокрема Канади, та окремих особистостей. Бо зараз ще немає розуміння, що це частинка нашої культури, історії, буття. Якщо прийде таке усвідомлення, то це буде здобутком для усіх нас: українського світу в цілому, України, і українців. Мрію, щоб ми себе відчували як єдиний організм».