«Медреформа неможлива без урахування думки лікарів»

Люди в білих халатах стоять на варті здоров’я упродовж всього життя. Вони супроводжують нас із моменту народження й аж до самої смерті. Піти з життя безболісно і достойно не менш важливо, ніж народитися на цей світ. Тому в Дніпрі запроваджено програму надання паліативної допомоги. В її межах хворих забезпечують ліками, технічними та іншими засобами реабілітації на пільгових умовах. Уже рік у місті працює виїзна бригада, до складу якої входять різнопрофільні фахівці. За словами спеціалістів, аналогічної програми з комплексного підходу до організації та фінансування паліативної допомоги в Україні немає. І це заслуга командної роботи медичної спільноти і керівництва міста. Про паліативну допомогу, а також стан і реформування медичної галузі напередодні з «Днем» поділився думками заступник міського голови, директор департаменту охорони здоров’я населення Дніпровської міськради Андрій БАБСЬКИЙ.

Він народився на Волині, закінчив Львівський медінститут. Працював фармацевтом, у тому числі й у приватному бізнесі. Має ступінь кандидата медичних наук. Останнім часом працює у Дніпрі в команді міського голови Бориса Філатова. Любить подорожувати світом на байку.

«НАДАННЯ ДОПОМОГИ ПАЛІАТИВНИМ ХВОРИМ — ЦЕ ПЕРМАНЕНТНИЙ ПРОЦЕС»

— Андрію Анатолійовичу, що таке паліативна допомога? Хто ініціатор програми і що вона надає?

— Паліативні хворі — це люди, недуги яких не піддаються лікуванню. Говорячи просто, люди, котрі помирають і котрим треба забезпечити нормальне закінчення життя, на жаль. Здебільшого це онкологічні пацієнти, стан яких супроводжується больовим синдромом. Вони потребують знеболювальних засобів та іншої допомоги. Зазвичай це — лежачі хворі. І це питання — державного масштабу, бо не в усіх містах воно вирішене. Коли Борис Філатов став мером, він це розумів і тому виступив ініціатором програми, яку ми запустили.

Проблема ще в тому, що для обслуговування цих хворих має бути певна кількість ліжок. На жаль, у нашому місті таких ліжок не було, і перше, що ми зробили, — розпочали реконструкцію міської лікарні № 15. У цій лікарні буде паліативне відділення на 45 ліжок. Також ми відкрили паліативні ліжка в інших лікарнях, але їх поки не вистачає. На наше мільйонне місто потрібно хоча б 100. Ми сподіваємось, що цього року реконструкція лікарні завершиться.

Крім того, рік тому ми створили спеціальну бригаду медиків. Адже певна кількість паліативних хворих залишається вдома. І це проблема як для самих хворих, так і для їхніх рідних і домочадців. До бригади входять терапевт, хірург, медичні сестри. За необхідності до неї включаються додатково спеціалісти, які необхідні хворому. Наприклад, психотерапевт чи онколог. Саму паліативну бригаду викликає сімейний лікар, який спостерігає за хворим. Бригада приїжджає за викликом і вирішує питання, корегує курс лікування чи надає підтримку.

— Скільки коштів потрібно на таку програму?

— Програму у нас розраховано на чотири роки: 2018—2021 рр. Усього передбачено на її фінансування 40 мільйонів гривень. Цього досить на сьогодні, щоб вирішити це питання. Сама паліативна бригада також забезпечена всім необхідним: медикаментами, технічними засобами, авто, бензином. Тобто з фінансуванням по цьому напрямку немає проблем. Ми намагаємось перекривати потреби по максимуму. За цей рік із міського бюджету вже надано 300 тис. грн на забезпечення бригади медичним обладнанням, медикаментами і технічними засобами. Усього відбулося понад 800 виїздів, орієнтовно 300 пацієнтів отримали паліативну допомогу. В інших містах України також працюють над розв’язанням проблеми паліативних хворих. Я знаю, що цим серйозно займаються у Вінниці. Я особисто там був у відділенні — воно дуже сучасне, європейського рівня. Надання допомоги паліативним хворим — це перманентний процес. Такий хворий — це людина, яка може прожити місяць, два чи три або півроку. Вона помирає, а це місце займає інший. Тобто паліативні хворі є постійно, і, на жаль, серед них є навіть діти. Ми надаємо допомогу таким людям і під час нинішнього карантину. Цей процес не зупинявся, і не було жодних збоїв. Та й неможливо було перерватись, бо ви ж розумієте, що це за пацієнти — хіба можна їх залишати без допомоги.

«ЛЮДИ СТРАЖДАЮТЬ ВІД РІЗНИХ НЕДУГ, АЛЕ БУДЬ-ЯКА ХВОРОБА ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА БЕЗВИХІДЬ, ЯКЩО НЕМАЄ КОШТІВ»

— Літні люди — категорія пацієнтів, яка в умовах пандемії перебуває під особливою загрозою. Що робиться для їхнього захисту?

— На це спрямована міська програма соціального захисту літніх людей, але якщо вести мову про ситуацію в медицині, то у нас діє програма забезпечення лікарськими засобами. Крім того, що гроші надає сама держава, у нас є своя міська програма. Сімейні лікарі виписують рецепти, і літні люди за бюджетні кошти отримують ліки безоплатно. 2015 року на цю програму було надано 15 млн грн, а зараз уже 59 млн грн. Люди страждають від різних недуг, але будь-яка хвороба перетворюється на безвихідь, якщо немає коштів. І для самої людини, і для системи охорони здоров’я загалом. Тобто найбільша проблема — це фінансування.

Якщо в «первинці» все більш-менш налагоджено, то у «вторинці» з фінансуванням ситуація дуже складна. Це головне, що турбує медичних працівників. Звичайно, в міру своїх можливостей ми допомагаємо первинній ланці. Повністю фінансуємо комунальні послуги, автотранспортні послуги, тобто виїзди сімейних лікарів до пацієнтів — мається на увазі не швидка допомога, а невідкладна допомога. Коли пацієнт не може прийти в амбулаторію, викликає сімейного лікаря, і сімейний лікар їде до пацієнта. На це потрібні десятки мільйонів гривень. Підтримуємо й вторинну ланку медицини. Ми знаємо, що їм дуже не просто, в тому числі через реформу. Також надаємо кошти на комунальні послуги, на зарплату і таке інше.

Дуже чутливе зараз питання з COVID-19. Дніпро одним із перших надав кошти на боротьбу з пандемією — 98 мільйонів гривень. Майже стільки, скільки на той час уряд надав на боротьбу в Україні. Міський голова Борис Філатов розумів складну ситуацію і бачив, що допомоги не доводиться чекати — ані від уряду, ані від області. Тому створили резервний фонд, профінансували міську інфекційну лікарню № 21. На сьогодні там є 200, а за потреби буде й 250 місць для пацієнтів. Завдяки цьому досі не було проблем з медикаментами та обладнанням. Придбали 35 апаратів штучної вентиляції легенів. Дуже велику допомогу Дніпру надали волонтери та спонсори.

— На вашу думку, як довго триватиме пандемія? Чи нам доведеться жити з цим роками?

— Я не вірусолог і не епідеміолог, я — управлінець. Тому не можу давати прогнози, це було б непрофесійно з мого боку. Такі речі мають обговорюватися з певними фахівцями, але можу сказати, що коронавірус нікуди не дівся, хоча послаблення є. Карантин не скасований, і, на жаль, наші люди сприйняли послаблення карантинних обмежень як його закінчення. Не бережуть себе й інших. Ми зараз їздимо по місту і бачимо, що в транспорті й магазинах люди ходять без масок. Це становить загрозу для суспільства, і останні дні статистика показує певне зростання. Це вже небезпечний сигнал для системи охорони здоров’я і, насамперед, для населення. Треба бути обережними, дотримуватись рекомендацій. Це ж елементарно — мити руки і носити засоби індивідуального захисту, особливо там, де скупчення людей, тримати дистанцію. Це дуже прості правила, але вони дуже дієві.

«ЛАБОРАТОРІЯ — ЦЕ СЕРЙОЗНІ ФАХІВЦІ, ЯКИХ ОБМАЛЬ»

— Чому під час пандемії у Дніпрі розпочалися перевірки обласної лабораторії та інфекційної лікарні, яка лікує хворих на COVID-19?

— Є у нас така проблема, але це питання політичне і до обласної влади. Я сам не розумію, які можуть бути претензії до державної обласної лабораторії, яка займається діагностикою хворих. Звичайно, на самому початку з діагностикою було важко, але це питання не до лабораторії, а питання державного рівня — не було тестів, не було реагентів. Але чомусь обласна влада вирішила, що лабораторія займається підтасовкою і тому подібним. У нас відбулася пресконференція керівника цієї лабораторії — він аргументував правильність своїх дій та колективу. А зараз ще й перевірки у 21-й інфекційній лікарні — прокуратура й аудит, туди зайшли відповідні органи.

Я розумію, що потрібно перевіряти, але не під час епідемії. Навіщо тріпати нерви людям, які по два-три місяці там ночують і працюють на повну, наражаючись на небезпеку? Це ж не просто так — прийшли і подивилися. Перевіряють документи, допитують людей. У нас було таке, коли до 800 аналізів ми чекали десять днів, а це ж діагностика, це найголовніше, коли лікар інформований, то він знає, як діяти, як лікувати. Такі речі я вважаю неприпустимими.

І ще одне — в усіх закладах охорони здоров’я в Україні зараз є проблеми з персоналом. Люди напишуть заяви й підуть, і що тоді робити? Прокуратура буде лікувати чи що? І яка може бути зацікавленість лабораторії? Лабораторія — це серйозні фахівці, яких обмаль. На початку пандемії там багато було проблем, і місто їм допомагало. Борис Філатов з Геннадієм Корбаном подарували лабораторії обладнання за 150 тисяч доларів. Це референтна лабораторія — вона сертифікована за всіма вимогами МОЗ. Волонтери теж купили на мільйон гривень різне обладнання, матеріали та посуд.

«ПРОБЛЕМА НЕ ЛИШЕ В НЕДОСТАЧІ КОШТІВ, А Й У ТОМУ, ЩО НАВІТЬ САМІ ЛІКАРНІ ТА МЕДИЧНА СПІЛЬНОТА НЕ ЗНАЮТЬ, ЯК РОЗРАХОВАНІ ТАРИФИ»

— Міський голова Дніпра закликав керівництво країни призупинити другий етап медреформи, оскільки виникли великі питання. Що відбувається з реформуванням медицини?

— Реформа знаходиться в дії. Медичні заклади міста реорганізувалися, тобто вони зараз — комунальні некомерційні підприємства, які підписали договори з НСЗУ й отримують оплату. Звичайно, цих коштів іноді не вистачає навіть на зарплату. Деякі лікарні отримали 300 відсотків, а інші 10. Але перекинути гроші ми не маємо права, бо укладені прямі договори. І проблема не лише в тому, що не вистачає коштів, а й у тому, що навіть самі лікарні та медична спільнота не знають, як розраховані тарифи. Ми зверталися не раз і до МОЗ, і до уряду — покажіть, як ви порахували. Ніхто нічого не може пояснити, звідки вони це взяли.

Але я хочу сказати, що скептично дивлюсь на цю реформу. Вона потрібна, давно назріла, але у неї немає фундаменту, а без фундаменту нічого не збудувати. Найголовніше, що медична спільнота від’єднана від прийняття рішень із реформування. Інші країни, в яких ця реформа відбулася, навіть найближчі сусіди, такі як Польща, — мають професійні спільноти, створені згідно із законодавством. Палата лікарів, палата провізорів, палата стоматологів, діагностів і так далі. У Польщі лікарі беруть участь у реформуванні, без них нічого не робиться, з ними радяться. У МОЗ можуть мінятися міністри, чиновники, але без лікарів вони не ухвалюють рішень.

Медичні працівники найкраще знають, що треба і як треба робити, але у наших міністрів своє бачення. Ніхто не цікавиться думкою професійної спільноти і не може почути ту думку, бо спільноти немає. Вона не сформована, про це ніхто навіть не говорить. Тому реформа й надалі буксуватиме, їхати, як віз на квадратних колесах. Буде тяганина, будуть приходити нові чиновники, і кожен буде робити по-своєму. А серйозна справа має рухатися вперед і ґрунтуватися на думці фахівців — і це, напевно, найбільша проблема.

І друга проблема — це фінансова залежність НСЗУ. Я вважаю, що ця служба має бути незалежною й отримувати кошти не із бюджету, а безпосередньо від платників податків, від людей. У Польщі кожна людина чи роботодавець платить за себе в Національну службу здоров’я певний внесок, а не так, як у нас, коли НСЗУ надають кошти із державного бюджету. І ми не знаємо, як вони рахують — просто дають кошти, і все.

«ДО ВИЇЗДУ ЛІКАРІВ ЗА КОРДОН Я СТАВЛЮСЯ ДОСИТЬ СКЕПТИЧНО»

— Інколи доводиться чути, що через реформу скорочується медичний персонал, лікарі масово виїжджають за кордон і незабаром нікому буде лікувати людей.

— У Дніпрі є деякі кадрові перекоси. Є лікарські спеціальності, яких надлишок, а деяких — не вистачає. Але у нас в місті масових скорочень не було. Було об’єднання лікарень, їх оптимізація, однак це стосувалося виключно керівного складу. Бо залишається один головлікар замість двох, один бухгалтер і таке інше. Сам медперсонал скорочений не був.

Щодо виїзду лікарів за кордон, то я ставлюся до цього досить скептично. Я сам із Західної України, мої родичі живуть у Польщі, тому знаю, що стати там лікарем дуже непросто. Напевно, можуть виїхати якісь високопрофесійні лікарі, а сімейному лікарю дуже проблематично знайти роботу в Польщі чи в іншій країні. Ми не ведемо такої статистики, але якби це було масовим, то ми б помітили. І хочу сказати, що на «первинці» ситуація у нас позитивна: сімейні лікарі, які набрали достатню кількість декларацій, отримують тепер по 20 — 25 тисяч гривень, а медсестри — 15. Але ми оплачуємо за них комуналку, автотранспорт, і вони можуть не витрачати те, що отримують від НСЗУ. На «вторинці» не все так гладко.

— У Дніпрі одна із директорів лікарняного закладу нещодавно оголосила голодування, оскільки лікарі залишились без грошей. Чи підтримають медики заклики до всеукраїнського страйку, якщо уряд не дослухається?

— Ми живемо в демократичній країні, і кожна людина має право на висловлення своєї точки зору. Медичні працівники теж люди — тим паче, якщо вони живуть у такий час. У Дніпрі деякі лікарні та поліклініки підтримали на знак солідарності 21-шу інфекційну лікарню. Я дізнаюся із засобів масової інформації, що вони проводили «мовчазні» пікети і зверталися до обласної влади, до Президента, пояснюючи, що люди в білих халатах — поза політикою, вони надають допомогу, вони лікують людей. А інфекційна лікарня зараз взагалі знаходиться на вістрі, на передовій. Тому медичні працівники мають повне право висловлювати свою думку.