Медичний заслін

За 17 днів Майдан став своєрідним містом у місті. І було дуже важливо вберегти його від захворювань, протипоставити викликам негоди, ризику інфекцій і простуд, можливому почастішанню серцевих нападів і гіпертонічних кризів в обстановці довготривалого стресу — тобто забезпечити надійні лікарські заслони. Ось чому з перших годин масової протестної акції в складі Комітету національного порятунку почав діяти і медичний штаб. Його очолив відомий нейрохірург, член-кореспондент АМН України, голова комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства, професор Микола ПОЛІЩУК.

— Перші машини «швидкої допомоги» з’явилися поблизу Майдану на закінчення першого вечора протистояння, — розповідає Микола Єфремович. На ранок їх було понад десять, а далі в розпорядженні штабу — близько двадцяти. Нарівні з каретами міської станції швидкої допомоги та медицини катастроф до конвеєра приєдналися і підрозділи фірм «Біомедтех», «Борис», «Добробут» — із повним медикаментозним і апаратним обладнанням. Незабаром почали прибувати й бригади швидкої допомоги з Полтави, Сміли, Тернополя, Львова, інших міст країни. За короткий час виникли перші медичні пункти. Один із них негайно обладнала амбулаторія сімейної медицини на вул. Трьохсвятительській, 7, що неподалік від Українського дому, а другий, за розпорядженням влади міста, відкрився на вул. Заньковецькій. Знак Червоного Хреста виділив і один із наметів, який встановили волонтери на Хрещатику.

Але ми добре розуміли, що потрібне випередження подій, адже людський потік зростав і зростав. Систему дислокування та комплектування медичних пунктів, — а їх працювало понад сорок, — очолили Олег Мусій, голова Київського лікарського товариства, й акушер-гінеколог зі Львова Наталія Готь. Негайно знадобилися мобільні лікарські групи, передові ешелони в протидії недуг, включаючи й психологічну підтримку. Цей напрям швидкого реагування взяв на себе Станіслав Нечай, лікар, який закінчив і магістратуру в Академії державного управління, між іншим, укладач одного з перших у незалежній Україні «Російсько-українського медичного словника». До речі, тут, в епіцентрі революційних подій, виник зовсім особливий словник медицини Майдану — альтруїзм, близькість, витримка, готовність простягнути руку потребуючим, доброта.

Диспетчерська робота, гаряча лінія зв’язку «ополчення» була покладена на Віктора Яхна. Медикаментозне і матеріально-технічне забезпечення наших форпостів узяв на себе лікар Микола Сивак, а місією провізорів керував Віталій Прокопець. По суті, щогодини здійснювалася невидима гігантська робота, адже магістралі центра міста об’єднали в ці тижні понад три мільйони осіб. Наметові містечка збирали під своїм дахом найстійкіших. Тисячі й тисячі добровольців зігрівалися спочатку в ці холодні ночі лише своїм диханням. Отже, і медицина складала серйозний іспит.

На щастя, ми були не самотні. Не можна не сказати про найенергійнішу допомогу міського та районних управлінь охорони здоров’я. Так, своєрідні міні- поліклініки, з цілодобовим чергуванням лікарів, фельдшерів, медичних сестер обладнали та відкрили Святошинське, Деснянське та Подільське райздоровуправління. У розпорядженні медиків були не лише медикаменти всіх видів — вони видавали прибулим мило, зубні щітки та пасти, інші гігієнічні засоби. Тобто пріоритетом у тактиці медичних працівників, а їх у медпунктах нараховувалося більше тисячі, в тому числі понад сімсот лікарів, стали профілактика та гігієна. Ось чому якихось епідемічних наслідків переходу маси людей на екстремальний режим життя і харчування не було. Тоді як песимістичних прогнозів було більше ніж достатньо. Звичайно ж, позитивну роль тут зіграв, так би мовити, революційний дух, емоційний підйом.

— Створення такого всеосяжного щита було, безсумнівно, нелегким завданням.

— Так, це так. Ось кілька цифр. Наприклад 6 грудня (а зведення складали щодня протягом усього періоду акції протесту) до медичних пунктів звернулися десь чотири з половиною тисячі осіб. У трьох тисяч учасників пікету були зареєстровані ГРЗ, у 10 починалася пневмонія, 57 пацієнтам надали допомогу з приводу травм. Звичайно, більшість із них не покинули акцію. Медичну естафету підхопили й стаціонари. Так, у хірургічному відділенні лікарні № 18 на бульварі Шевченка, яке курирує кафедра факультетської хірургії № 1 Національного медичного університету, успішно пролікувалися учасники подій у зв’язку з обмороженнями, фурункулами тощо. На щастя, патологія не була важкою. До речі, серед доставлених до клініки зі скаргами на обмороження були також і два шахтарі з донецького «десанту». А в медичних пунктах наметових містечок працювали також викладачі інших кафедр Національного медичного університету, численний загін студентів-медиків...

Загалом, хоч як парадоксально, захворюваність у Києві не зросла. І тут позначився не лише дух боротьби як такої. Своєчасно, грамотно та широко застосовували профілактичні препарати. Це, зокрема, амізон виробництва фірми «Фармак», що належить до кращих засобів, що купирують простудні явища. «Фармак» виділив його в достатній кількості і, зрозуміло, абсолютно безплатно.

— Очевидно, це не єдиний «еліксир» Майдану?

— У перші ж дні велику кількість серцево-судинних і протизапальних засобів надала фірма «Дарниця». Не залишилися осторонь Борщагівський хімфармзавод, відомі фармацевтичні компанії «ГлаксоСмітКляйн» та «Серв’є». Тобто медпункти в міжнародному центрі культури та мистецтв на Інститутській, в Українському домі, мерії, Будинку профспілок, філармонії, в наметових містечках були забезпечені найсучаснішими ліками, що одразу використовувалися.

— На київському вокзалі в ці дні та ночі працював добре обладнаний медпункт, встановлений медичним інститутом Української асоціації народної медицини. До речі, допомогу надавали обом сторонам страйкуючих.

— Я розмовляв із студентами та викладачами кількох клінічних кафедр цього молодого вищого навчального закладу, що стали й оплотом своєрідного братання в мурашнику вокзалу. Та й як могло бути інакше? Медицина не ділить пацієнтів на «своїх» і «чужих».

— Де, Миколо Єфремовичу, перебували у важкі години та дні ви самі?

— Я практично невідступно перебував серед людей, та й штаб діяв цілодобово. Коли почалося пікетування будівлі Адміністрації Президента, взагалі не покидав цих колон, розумів, що може статися непередбачуване. Роботу штабу координував у ці години мій заступник Святослав Ханенко.

Незабаром до мене приєдналися 19 колег-хірургів із міської лікарні швидкої допомоги, де я працюю протягом багатьох років. Виник епізод, можливо, й не суто медичний. Людей на Шовковичній раптом почав тіснити таран зі щитами. Треба було щось робити. Узявшись за руки, ми вишикувалися ланцюгом у першому ряду. Хірурги — хлопці досить міцні. Можливо, тому незабаром надійшла команда — «Відставити»...

— Про що свідчать і до чого закликають медичні уроки Майдану?

— Я думаю, що це оптимістичні уроки. У суспільстві зміцнилася думка, що в нас байдужа система охорони здоров’я, де балом цілком правлять грошові відносини. Але вахта в Києві, до якої ми ще неодноразово повертатимемося, ці сімнадцять миттєвостей «весни пробудження», показали та довели зворотне: в містах і в селах України, в провінційних лікарнях і столичних центрах — багато лікарів із чесними гарячими серцями та світлими головами, а держава та суспільство мають високопрофесіональну й етично достойну медицину. Символічно, що якраз у цей період в Інституті хірургії та трансплантології АМН України, який очолює професор Валерій Саєнко, було зроблено пересадку частки печінки — від брата сестрі. Таке ж братство у ставленні до людей, які наважилися встати з колін, проявили й медики. Осмислення заслуговує й організація справи. Гігантський, без перебільшення, медичний механізм Майдану діяв швидко, злагоджено, ефективно. Усе це слід врахувати та відродити в становленні медицини нової України.