«Мені бракувало місця, де мене хтось навчить»

ВІД СУКОНЬ ДЛЯ ЛЯЛЬОК ДО ДИЗАЙНЕРСЬКОГО ОДЯГУ

Велика стара будівля за адресою Мучна, 32 для багатьох львів’ян відома як «Завод». Колись це була Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика. Зараз це своєрідне місце креативних та мистецьких ініціатив. Саме тут можна побачити, як виготовляють глиняні скульптури, художнє скло й інші вироби. Узимку тут почали працювати над ще однією ініціативою — майстернею з переробки текстильних виробів «Потріб». Її засновниця — двадцятиоднорічна Ілона Шевчук. «Я створюю креативний продукт, який несе таку цінність, як переробка текстилю», — так вона розповідає про свою майстерню.

У дитинстві Ілона шила сукні лялькам. Потім закінчила художню школу. Однак перший швейний досвід отримала, коли навчалася в Українській академії лідерства (освітня програма розвитку для випускників шкіл віком від 16 до 20 років. — Авт.). «Ми робили подарунки на Миколая нашій громаді. Хтось на складі знайшов невеликі шиті іграшки-янголятка. Подумали, що можна буде зробити такі й подарувати місцевим жителям», — розповідає майстриня. Тоді у них не було професійної швейної машинки. Дівчина пригадує, як хтось із менторів академії приніс «старий «Подольск». На цій машинці й виготовили 270 янголят. Ілона називає це своєрідним цехом: вона координувала роботу, інші приходили й виготовляли різні деталі. Саме в академії в Ілони з’явилася ідея переробляти старий одяг. Про майстерню ще тоді не задумувалася. Ініціативу дівчини в Українській академії лідерства підтримали — так назбирали гроші на новішу швейну машинку. «Хто міг, той скинувся, і чарівним чином за три дні ми назбирали сім тисяч гривень», — розповідає майстриня.

Перший дизайнерський виріб Ілони — червона сорочка із портретом Кобзаря. «До мене зателефонувала менторка Ірина Тулякова. Каже: «Потрібна твоя компетентність швеї. У нас Сашко братиме участь конкурсі, йому треба зробити одяг у стилі українського авангарду». Я сказала: «Іро, ти смієшся? Я не вмію», — розповідає дівчина. Тоді вона ще професійно не шила, але все ж взялася за роботу. Купила у секонд-хенді тканину й пошила. «Тоді я гуглила: «Агангард», «Як шити рукав». Зараз я могла б пошити цей виріб за два дні. Тоді пішло орієнтовно тиждень. Сашко зміг це одягнути й підняти руки. Що ще потрібно?» — сміється майстриня.

ОСНОВНА ЦІННІСТЬ — ПОВТОРНЕ ВИКОРИСТАННЯ СИРОВИНИ

Сама ідея простору як майстерні виникла після закінчення Українській академії лідерства минулого літа. Завдяки ініціативі «БУР LAB», яку щороку організовує волонтерський проект «Будуємо Україну Разом», Ілона отримала грант на суму 68 тис. гривень від фонду Ginger («Джинджер». — Ред.). Гроші пішли на облаштування майстерні: це витрати і на ремонт, і на закупки пральної машини й сушарки. За оренду приміщення дівчина платить із власної кишені. Майстерню назвала «Потріб». «Хочеться робити потрібні речі з непотрібного. Це майстерня з переробки текстильних відходів у дизайнерський одяг і хенд-мейдвироби, швейний коворкінг, простір для майстер-класів і дозвілля», —  пояснює засновниця.

У майстерні дві кімнати. В одній Ілона вже працює. Інша згодом стане простором коворкінгу та праці, майстер-класів й альтернативних уроків трудового навчання для дітей. Там можна буде орендувати швейні машинки. «Я бачу майстерню як можливість інших використовувати те, що не в кожного є. Мені бракувало такого місця, де мене хтось навчить», — ділиться думками майстриня. Як пояснює дівчина, основна цінність майстерні — повторне використання сировини. На її думку, зараз у Європі це дуже популярно: там часто купують речі з повторно використаної сировини, а не нові. В Україні це тільки з’являється. «У нас є швейні коворкінги в Франківську й Києві, а у Львові ще немає. Ми будемо перші, якщо все буде добре», — розповідає засновниця.

СКЛАДОВА СОЦІАЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Тканину для виробів Ілона часто знаходить на секонд-хендах. Там купує вживані речі. Дещо приносять знайомі. Також дівчина співпрацює з «Емаус-Оселею» (спільнота у Винниках, де живуть люди, які з певних причин втратили житло. — Авт.). На базі «Емаус-Оселі» є соціальна крамничка, де продають речі, які люди здали на благодійність. Не завжди такі речі підходять для продажу, тому їх віддають Ілоні на переробку. У майбутньому «Потріб» має стати осередком-координатором різних проєктів. Ілона хоче співпрацювати з жителями будинків престарілих, створювати разом з ними продукцію — це складова соціального підприємництва.

Зараз дівчина шиє торбинки для продуктів, екосумки, великі ковдри у стилі печворк (клаптикове шиття, коли за принципом мозаїки зшивають виріб) та одяг. У планах — подушки для меблів. Майстриня орієнтується на тематику культурної спадщини. Каже, це пов’язано з її спеціальністю — музейний працівник, але бувають різні замовлення. Поки що продукцію дівчина збуває серед знайомих. Зараз більше працює сарафанне радіо, бо сторінки в «Фейсбуці» й «Інстаграмі» поки не створили. Дівчина хоче виробити більше продукції, відфотографувати, а вже потім  запускати у соцмежі.

ФОРМАТ «ДРУЗІ ДЛЯ ДРУЗІВ» ЗРОБИВ ЦЕЙ РЕМОНТ

Зараз майстерня вже обладнана, залишилися лише деталі. Про ремонт та колективні зусилля дівчина згадує з посмішкою: «Дивлюся на теперішні стіни і згадую, як ми це все робили. Тут був один столик, навалений речима і малесенький «дуйчичок». Ми сиділи в куртках, чекали, поки він нагріється, й пили кип’яток, щоб зігрітися». Майстриня планувала орендувати інше приміщення, однак виділили менше. Так, з кінця лютого тут розпочали ремонт. Тоді долучилися майстри проєкту «Будуємо Україну Разом» — Андрій В’язніков і Роман Гичун. Довелося не тільки шпаклювати стіни, а й проводити електрику й сантехніку з нуля. Ілона писала пости в «Фейсбуці», розповідала друзям про свою ініціативу — і так скликала на ремонт.

«Вільних рук є дуже багато, якщо вміти просити про допомогу і знати, до кого звертатися. Саме активна громадська діяльність дала мені дуже крутих людей в оточенні. Формат «друзі для друзів» зробив цей ремонт. Багато хто приходив заради самої ідеї. Було таке, що хтось приходив і приводив ще трьох людей з собою», — ділиться дівчина. За її словами, упродовж місяця у майстерні могло побувати до п’ятдесяти-шістдесяти волонтерів. «У нас не було такого, що ти просто прийшов і тільки працював.  У нас були посиденьки за чайочком, тостами, розмовами і музикою. Хотілося зробити таку атмосферу, щоб люди отримували задоволення й відчували потребу в тому, що вони роблять», — пояснює майстриня. Волонтери не тільки допомагали з ремонтом, а й приносили свої речі. «Ось висить  дзеркало, яке подарувала одна дівчинка, хтось подарував тостера, чайника. І все це потрохи-потрохи назбиралося», — розповідає Ілона.

Ремонт у майстерні — новий досвід для неї. Однак головне, що вона винесла з нього: основний капітал — це люди. «Якби не люди, я б не дізналася про грант і не отримала його. Люди допомогли знайти гроші. Люди допомогли зробити ремонт. Люди про це розповідають, приходять і ще й досі допомагають», —  каже дівчина. Коли відбувався ремонт, Ілона відвідувала курси шиття, оскільки тоді професійно ще не шила. «Я була на курсах, а мені скидають фото, де на стелі встановили нормальне освітлення. Моя викладачка каже: «Ілоно, роби викрійку!», а я відповідаю: «У мене ремонт робиться». Бувало й таке, що як тільки ми беремося за ремонт, хтось із Києва пише мені: «Можна до вас на стажування?» — сміється дівчина.

Ілона вірить, що ідея майстерні «Потріб» розвиватиметься і в майбутньому подібні майстерні-франшизи з’являтимуться в інших містах. «У мене є досвід, яким я можу поділитися», — говорить майстриня.