«Мертве» клювання Сиваша

Їх довго шукають, але безрезультатно, а знаходять інших: просолених, обплутаних водоростями, які пустили коріння в кістки, обгризених рибою і темрявою каламутної води, торішніх і позаторішніх мерців-утоплеників. Обльоти з літака — найефективніший засіб пошуку. Самотнє тіло, спливши, завдає чималих клопотів із транспортуванням і доставкою в місто, родичам. Та щороку, з постійністю вітру, усе повторюється, коли почалося клювання. Жирний бичок і товста й широка, наче лопата, камбала-Глосса, полюбляють холод і хвилі. Клюють тоді шалено! Не встигаєш закидати наживку. Рибалка, якому щастить за добу виловлює по сімдесят кілограмів, і відразу везе в місто Джанкой перекупникам.

Широкі водні простори дозволяють кидати сіті браконьєрам і годувати свої родини жирною рибою. Проте щороку містом і селами району розносяться звістки про утоплеників.

«Я знайшов удачливе місце», — ці слова, наче пароль, у професійних рибалок — сивашців. Вони означають: на дні, напевне, «трупак», і біля нього кишить риба, клювання надзвичайне навіть у «глухі» для вилову дні. Чи це так? Є підтвердження. Досвідчений рибалка ділиться таємницею: «Клювало так, що брав сумнів! Аж страшно! Неначе хтось чіпляє їх на гачок! Наловив дві сітки, а самого «жаба» душить, повернутися не можу. А раптом хтось місце займе? І уяви, «він» попередив! Сплив біля мене великий і роздутий. Утопленик. І неначе руками ворушив, гнав хвилю до берега. Я як «підірвався»! А «він» тут тобі й пішов на дно. Я так до берега гріб, що не пам’ятаю, як виплив, а за годину — шторм! Троє потонуло. Якби залишився, — також «крякнув» би. На тому місці довго не ловив, але нікому не розповідав. Це, мабуть, страшна таємниця, а згодом і там почав ловити. І завжди з рибою! О! Менше п’ятдесяти не брав! А я йому горілочки у воду поливав, на спомин. Це «він», значить, мені рибу заганяв. Тут знаєш які бувають випадки? Одного «він» потягнути хотів, коли той перекинувся в човні. За штани хапав... І чоботи стягнув і штани ватяні. Виявилося, рятував, інакше потонув би в обмундируванні. «Вони» за нас».

Запитав його, чому розповів тепер. «А тому, що навесні «його» витягли, поховали. І відразу на тому місці «хапати» перестало».

Проте забиті рибою мішки самі за себе говорили, що рибалка, мужичок років шістдесяти, вже подружився з «іншими» і, як і раніше, ллє йому горілочку за спомин душі. Шукають «свого» всі професійні рибалки. У кожного є «своя» територія, на якій їм «заганяє» рибу втопленик. І, правда, бички й камбала в них жирні, соковиті, начебто їх на фермі відгодовували.

Щороку десяток утоплеників приносять рибальське щастя сиваським мореплавцям. Чи не тому не знаходять потонулих, що, кажуть свідки, рибалки їм «приробляють ноги»: підв’язують на ступні паровозні колосники й відправляють на дно? Нехай «заганяють» рибу, попереджають про шторм, а ми, за упокій і на спомин душі, поливаємо горілочкою жовто-сірі хвилі...

Є в цій традиції, тихій і потаємній, епічна велич, природне начало. Так зазвичай ховають моряків у морі, так пірати ховають піратів. Отож щойно рознесеться чутка про загибель рибалок у Сиваші, професіонали рибальського щастя виходять на розвідку і пошук. День і ніч вони борознять таємничу й похмуру поверхню. У пошуках спливлого брата-рибалки. І ті, кому поталанило знайти, постараються без гучної реклами, поховати його на дні й помітити місце орієнтиром чи вогнями з берега. Це вже нова територія і «він» тепер заганятиме рибу на гачок, гукаючи її незчисленно, попереджатиме про наближення шторму, а за це його пригощатимуть горілочкою з «горла», бо що ще може зробити рибалка для рибалки, з котрим сталося непоправне лихо, крім згадати його у своїй довгій рибальській молитві?

Джанкой, Сиваш

№216 11.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»