Металургія як дзеркало української економіки

У читача може виникнути питання, а яке відношення до нього мають проблеми одного сектора економіки — металургійного. Тим більше, такого специфічного. Однак, при найближчому розгляді з’ясовується, що ця галузь безпосередньо вплинула практично на кожного громадянина України. І справа тут не лише в тому, що металургія дала у 2000 р. 40% експортної продукції і 27% ВВП України. Її роль виявилася більш значною — вона дозволила розшити неплатежі, втримати курс гривнi та ліквідувати заборгованість по пенсіях.

А все починалося з експерименту, проведеного з ініціативи депутата В.Н.Гурова на «Криворожсталі» у 1998 р., досвід якого і був покладений в основу Закону України «Про проведення економічного експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу (ГМК) України», підписаного Л. Кучмою 14 липня 1999 р.

В основі закону постали такі заходи, як списання пені й штрафів, зниження або звільнення від ряду податків, і, що найважливіше, зниження податку на прибуток до 9%.

До теперішнього часу експеримент охопив 66 підприємств і півторарічне його проведення дозволяє зробити такі висновки.

На підприємствах-учасниках експерименту почалося значне зростання випуску продукції, завдяки чому Україна в 2000 р. вийшла на 7 місце в світі по виробництву сталi, зросла рентабельність і знизилися витрати. Підприємства не лише забезпечили оплату поточних платежів до бюджету, але й почали ліквідовувати заборгованість. Різко підвищилися зарплати, а разом з ними і платежі в пенсійний фонд. Так, тільки у 3 кварталi 2000 р. до пенсійного фонду було перераховано 240,6 млн. грн. — четверту частину всієї заборгованості країни перед пенсіонерами на початок року.

Експорт металургійної продукції зріс у 2000 р. в 1,8 рази (!), досягши 17,5 млрд. грн.

Вилучені від експорту грошові кошти дозволили ліквідувати заборгованість за газ та електроенергію, відновити оборотні кошти і забезпечити грошовою масою суміжні галузі економіки України — газову, вугільну та інші, що дозволило різко знизити бартерні розрахунки в економіці України.

Крім того, ряд ключових підприємств галузі здійснили модернізацію, розширили асортимент і поліпшили якість продукції.

Проведення експерименту в металургії при вдалій світовій кон’юнктурі у 1999 — 2000 рр. фактично врятувало країну від фінансової кризи, дозволило розрахуватися по зовнішніх боргах і вирішити цілий ряд внутрішніх проблем.

Але питання в тому, чи дійсно внутрішні проблеми України були вирішені системно, чи вони тільки замасковані?

І чи дійсно діяльність Уряду реформаторів була такою успішною та ефективною, чи в основі позитивних результатів 2000 р. лежать інші причини?

Тому варто уважніше подивитися на проблеми галузі, в якій, як в дзеркалі, відбивається стан всієї економіки України, і детальніше проаналізувати результати діяльності економіки країни в розрізі цієї галузі.

ПРОБЛЕМИ

Проблеми, звичайно, пов’язані не стільки з умовами проведення експерименту, а із загальною стратегією розвитку галузі, вірніше, з відсутністю уваги до неї з боку Уряду.

І перша проблема пов’язана з тим, як відмітив Президент Л. Кучма на нараді з питань ГМК в Кривому Розі 10.01.2001 р., що внутрішній ринок споживає всього 20% виробленого металу, тоді як у розвинених країнах — 80 — 90%.

Так, внутрішнє споживання прокату в 1999 р. становило всього 16,3% від загального обсягу виробництва проти 68% у 1990 р.

Цілком очевидно, що готова продукція суднобудування, машинобудування та інш. галузей економіки країни — споживачів продукції ГМК — має набагато вищу додану вартість і значно підвищує зайнятість трудових ресурсів та рівень професіоналізму.

Крім того, в передових країнах стійкий розвиток галузі можливий, насамперед, завдяки опорі на внутрішній ринок. У такому випадку галузь набагато менше схильна до коливань світової кон’юнктури і тому здатна динамічно розвиватися. Оскільки в Україні внутрішній ринок відсутній, що насамперед пов’язано з відсутністю кваліфікованої кредитно- грошової політики, то металургійна галузь змушена орієнтуватися лише на експорт.

І на прикладі вказаної галузі ми стикаємося з парадоксом. Країна, займаючи по випуску металургійної продукції 7 місце в світі, по даним ДКП «НДIСЕП», тільки через Київську митницю імпортувала в 1999 р. різних видів інструмента (в т.ч. лопати, сокири, лещата, ключі розвідні тощо) на суму більше за $ 4,5 млн., а виробів з чорних металів — на $ 25 млн.

Розвитку внутрішнього ринку заважають також і високі податки, які входять у витрати на виробництво, багаторазово переходячи по сходинках ГМК в ціну кінцевого продукту, і далі в ціну продукції інших галузей, тим самим роблячи продукцію України неконкурентноздатною на світовому ринку, а також деформована структура цін в економіці України.

Проведення експерименту дозволило знизити ціну продукції, що привело до зростання об’єму її реалізації на внутрішньому ринку тільки за 3 квартал 2000 р. на 17,5%.

Але податки і ціноутворення — це системні чинники, і окремо проведений експеримент не може вирішити комплекс проблем економіки України.

Друга проблема — екстенсивне розширення галузі. Галузь спирається на надто застарілу технічну і технологічну базу. Як відмітив Л. Кучма на вказаній вище нараді, 60% продукції виготовляється по старих технологіях.

Особливо Україна дивує світ мартенівським способом виплавки стали, на який припадає 48% продукції (проти середньосвітових 5,2%) і лише 5% продукції країна отримує за допомогою електродугової плавки (середньосвітові — 34,5%).

Тільки 17% продукції виробляється шляхом безперервної розливки сталі (середньосвітові — 83%). Технологічна відсталість приводить до значної перевитрати сировини та енергоресурсів. За даними SOFRES Conseil, відходи металу в Україні при виробництві 1 тонни стали в 6 раз перевищують аналогічний показник в Японії. За експертними оцінками 30% підприємств галузі потрібно закрити.

Експортна продукція найнижчого переділу — півфабрикати та заготовки — становить 39,9%, що фактично перетворює Україну в помийну яму Європи.

Виробництво цінної високолегованої сталі у 2000 р. становило тільки 415 тис. тонн або 1,3% загальних обсягів випуску сталі. А нержавіючої сталі — тільки 42 тис. тонн. Для прикладу, у Півд. Кореї в загальному об’ємі на леговану сталь припадає 11%, а на нержавіючу — 4,1%.

Одразу ж постає питання, а де ж наша наука? Адже саме в Україні вперше в світі було розроблено киснево-конверторне виробництво.

А нині наша наука не в пошані. На це звернув увагу депутат Верховної Ради В. Гуров на нараді в Кривому Розі 10.01.2001 р., де з приблизно 150 учасників не було жодного представника науки. Це дуже симптоматичний факт, що відображає, можна сказати, антинаукову стратегію дії нинішнього уряду реформаторів, яка до бюджету, всупереч закону, заклала просто символічні кошти на фінансування науки.

Надто погана технологічна структура галузі — це дзеркало нашої економіки.

Відсутність цілеспрямованої державної політики по залученню інвестицій в галузь і низький рівень амортизаційних відрахувань (6,2% проти 10 — 12% в країнах ЄС та 14,5% в Японії) не дозволяє галузі проводити модернізацію, а кошти, звільнені внаслідок експерименту, дозволили лише частково відновити оборотні кошти підприємств.

Знос основних фондів на 01.01.2000 р. в ГМК становив 63,1%. Щорічний знос становить 3 — 3,5 млрд. грн., а оновлення у 2000 р. склало лише 1,46 млрд. грн., та й те багато в чому завдяки експерименту. Основним джерелом інвестицій є власні кошти підприємства — до 90 — 95%. Кредити комерційних банків становлять усього лише 2 — 3%, що пояснюється високими кредитними ставками останніх.

Третя проблема — антидемпінгові розслідування. Україна займає третє місце в списку країн, котрі найчастіше попадають під антидемпінгові розслідування. За період 1996 — 2000 рр. проти України було проведено 58 антидемпінгових розслідувань, по 46 прийняті антидемпінгові санкції. Прямі втрати від цих санкцій становили $ 1,5 млрд.

У їх основі лежить ряд причин. Це й відсутність координації між підприємствами України по проведенню єдиної експортної політики на зовнішньому ринку, і слабка юридична підготовленість вітчизняних виробників, і демпінгові ціни.

Остання причина — об’єкт особливої уваги західних компаній. Низькі ціни в Україні пов’язані не стільки з використанням високих технологій і сучасних способів виробництва, а, по-перше, з низькими зарплатами в порівнянні з середньосвітовим рівнем, по-друге, з низькими витратами на екологію і, в третіх, що найбільш істотно, через перекос цiн, що викликає необхiднiсть дотування через бюджет вугiльної та сумiжних з нею галузей України. У той же час вартасть енергоресурсів в Україні значно вище, ніж наприклад, в Росії. Це також результат деформованої структури цін в економіці України, що безпосередньо пов’язане з ціновою політикою Уряду.

Четверта проблема — це коливання світових цін. Стимульоване оптимістичними прогнозами прискорене зростання світового виробництва сталі призвело до перенасичення ринків ряду країн, передусім США, і падіння світових цін у II півріччі 2000 р.

Це неминуче призведе до падіння обсягів постачання продукції на експорт у 2001 р. і створить додаткові проблеми в галузі, передусім знизить рентабельність. Підвищення податку на прибуток до 15% для підприємств-учасників експерименту, яке планується в 2001 р., також знизить конкурентоздатність галузі.

П’ята проблема полягає в тому, що висока частка низькотехнологічних підприємств фактично знекровлює Україну, створюючи проблеми в забезпеченні ефективного энерго- та паливного балансу. Посилення умов постачання газу та електроенергії у 2001 р. й зростання цін на газ до $ 80 і електроенергію на 30% насамперед відіб’ється на умовах функціонування вказаних підприємств, чому не зможе допомогти навіть пільгове оподаткування. Потрібно відмітити і зростання вартості перевезень, і підвищення на 20% мінімального рівня цін на коксуюче вугілля.

Шоста проблема — металобрухт.

Металобрухт — це золота сировина для металургії. Він дозволяє працювати по значно більш экологично чистій схемі на так званих міні-заводах по скороченому циклу. Їх в Україні всього два: «Дніпроспецсталь» і завод з новітньою технологією «ISTIL-ДМЗ». За цією технологією можна отримувати високоякісну цінну сталь, використовуючи в якості основної сировини брухт чорних металів. Тому ми і спостерігаємо таку підвищену увагу з боку західних країн до нашого брухту. Адже брухт стоїть копійки, а легована сталь — тисячі доларів. І тут потрібно звернути увагу, що в нас, в основному, зберігся не просто брухт, а брухт з нелегованих сталей, що дозволяє виробляти особливо якісні сталі.

АНАЛIЗ

До результатів експерименту і ситуації в галузі потрібно підійти з двох позицій — мікроекономіки та макроекономіки.

З точки зору мікроекономіки очевидний перший висновок — з боку Уряду ключовій галузі України, яка дає 27% ВВП і 40% експорту, приділяється надто низька увага. Це видно по її місцю в ієрархії виконавчої влади — її курирує не міністерство, а лише управління комітету промислової політики. Загалом очевидний парадокс структури Кабміну. Існує самостійне Міністерство культури і Міністерство освіти і науки, хоча культура безпосередньо повинна бути пов’язана з освітою. Можливо тому в нас не приділяють належної уваги такій дисципліні, як культурологія. В усьому цивілізованому світі розроблені спеціальні закони по підтримці культури передусім за рахунок спонсорських внесків і розвитку меценатства. В нас же для розв’язання цих питань створюють Міністерство культури, що більше сприяє не розвитку культури, а її бюрократизації.

У той же час, фактично, функції відсутнього Міністерства промислової політики виконує комітет Верховної Ради з питань промислової політики, а питання вказаної галузі намагається вирішувати підкомітет на чолі з депутатом В.Н. Гуровим. Про те, що необхідні функціональні підходи до розв’язання питань гірничо-металургійної галузі, про необхідність розширення експерименту на суміжні галузі, чимало говорилося на вказаній нараді у Кривому Розі як Президентом, так і іншими учасниками. Але чи варто дивуватися, що найважливіші для країни питання модернізації промисловості, впровадження нових технологій, ресурсозберігання, функціональної взаємодії різних галузей, антидемпінгових розслідувань, розвитку внутрішнього ринку, просування нашої продукції на світовий ринок фактично переведені на другий план, на рівень управлінь комітету, тоді як питання, наприклад, реформи мови, стають пріоритетними. Адже без коштів, які тільки й може заробити промисловість, не буде ані мови, ані культури.

Більш того у всьому світі спостерігається інтеграція науки і виробництва, тут необхідна найтісніша взаємодія. А у нас науку об’єднали з освітою, при цьому відвівши їй у назві міністерства другорядне місце. Виходить, у нас наука розглядається через призму підготовки кадрового складу для системи освіти? Або вона все ж таки повинна виконувати свої головні функції — генерувати ідеї і доводити їх до виробництва, розробляти і впроваджувати нові технології і т.д.?

А це можливо лише у разі створення Міністерства науки і промислової політики, причому міністерства, побудованого на функціональній основі, враховуючи, що багато які підприємства вже не є державною власністю. Дивна структура Кабміну і тим, що в ній одним і тим же питанням — енергетикою — займався і міністр, і віце-прем’єр. Коли двi людини займаються одним питанням, то, згідно із законом Паркинсона, вони відразу ж підвищують значущість і необхідність третього — свого начальника.

Для розв’язання проблем в промисловості України потрібен віце-прем’єр, який би узгоджував і цінову політику, і функціональні питання взаємодії між необхідним Міністерством науки і промисловості з існуючими Мінтопенерго і Мінтранспорта, а також рядом комітетів.

З аналізу мікроекономіки витікає і другий висновок — податок на прибуток виявляється руйнівним для нашої економіки.

Автор вже писав раніше («День» № 91, 25.05.2000 р.) про необхідність скасування податку на прибуток, хоча б у сфері виробництва. Потрібно стимулювати внутрішні інвестиції, але не так, як це відбувається з інноваційним податком, коли важко з’ясувати, куди пішли у 2000 р. кошти, отримані від даного податку. Вказаний експеримент узгоджується з емпіричною кривою Лаффера про зростання податкових надходжень при зниженні податків і підтверджує деструктивний вплив податку на прибуток в умовах інституційно невирішеної проблеми захисту власності. Тому ми і спостерігаємо створення ланцюжка агентів ринку, по яких збитки переносяться на первинні, сировинні ланки, а прибуток виводиться через експортну продукцію. Але методи боротьби з вказаними явищами, які застосовуються Урядом, тільки погіршують ситуацію, оскільки вони націлені не на ліквідацію причини явища, а на наслідок, і носять чисто популістський характер.

І тут потрібно перейти до макроаналізу.

Фактично, результати так званої боротьби з неплатежами і взаємозаліками тільки довели помилковість кредитно-грошової політики, що проводилася головою Нацбанку В. Ющенком у 1996 — 1999 рр., а також некомпетентно проведену грошову реформу 1996 р.

Цей же висновок підтверджує і аналіз роботи ГМК. І суть тут у наступному. Завдяки економічному експерименту, вдалій світовій кон’юнктурі і мобілізації внутрішніх ресурсів, галузь у 2000 р. в 1,8 рази збільшила експорт продукції, принісши країні додатково більше $ 1 млрд. валютних надходжень в порівнянні з 1999 р. Це, по-перше, дозволило закрити поточні зовнішні борги країни у 2000 р., а, по- друге, виявилося могутнім чинником по розшивці неплатежів, оскільки в економіку пішли величезні реальні гроші. Як вже вказувалося вище, біля 17,5 млрд. грн. було отримано від експорту продукції ГМК, що багато в чому допомогло країні закрити і борги по пенсіях, і поточні зовнішні борги, і різко скоротити бартерні розрахунки.

Тому заслуга Уряду в розшивці неплатежів та ліквідації заборгованості по пенсіях мінімальна і не носить системного характеру, пов’язаного з модернізацією економіки України.

Але парадокс полягає в тому, що країна до того ж виявилася не готовою прийняти та ефективно використати таке додаткове зростання валютних надходжень, хоча $ 1 млрд. — це сума незначна навіть для середньорозвинених країн.

Ці надпланові валютні надходження послужили могутнім джерелом емісії гривнi, але емісії не інфляційної, якщо виходити з паритету курсу гривня/долар.

Здавалося б, таке могутнє вливання в економіку України неінфляційної гривнi повинне було привести до значного поліпшення макроекономічних показників, а саме:

1. Зниження запланованого індексу інфляції.

2. Значного зростання рівня монетизації.

3. Різкого скорочення різниці між вартістю кредитних ресурсів в гривнях і в доларах та істотного зниження вартості кредитних ресурсів.

4. Зниження величезного розриву між кредитною та депозитною ставкою.

5. Значного зростання середнього рівня зарплат в перерахунку на долар по країні, особливо в сфері науки, освіти і охорони здоров’я.

Однак ми спостерігаємо прямо протилежні тенденції: індекс інфляції (25,8%) набагато перевищив спочатку закладені до бюджету на 2000 р. 15,6%; надто низький рівень монетизації економіки ще більше знизився і коливається в межах 15 — 18%, опустившись зараз до нижньої межі (оптимально — 80%); рівень зарплат в сфері охорони здоров’я та освіти взагалі не змінився! Кредитні ставки в гривнях, як і раніше, дуже великі й недоступні виробництву, особливо в умовах стабільного валютного курсу.

Так, по даним сайту Нацбанку України, в листопаді 2000 р. середньозважена ставка по кредитах в грн. становила 38,3% річних, по депозитах — 10,9%, а по валютних кредитах — 17,2%, депозитах — 4,9%. Такі розриви між ставками в грн. і в доларах при стабільному курсі гривня/долар, а також величезний (!) розрив між депозитом і кредитом говорить про крайнє неблагополуччя кредитно-грошової системи України. Більш того, перед Нацбанком стоїть проблема, як не допустити ревальвації гривнi, а в цей же час банківська система насичена незатребуваними вільними коштами в гривнях і надмірними коштами, що нагромаджуються в бюджетній системі.

Така ситуація створює небезпеку або обвального зниження курсу гривнi, особливо у разі зміни зовнішньоекономічної ситуації, або прискореного зростання інфляції при стабільному курсі гривня/долар.

Таким чином, ми бачимо, що закладені у 1996 р. в зв’язку з проведенням грошової реформи розділом Нацбанку В. Ющенко помилкові принципи кредитно-грошової політики, доповнені у 2000 р. так званим бездефіцитним бюджетом, призвели до того, що інфляція чи не в два рази перевищила рівень, який спочатку планувався при тенденції гривнi до ревальвації.

Особливо потрібно відмітити небезпеку політики адміністративного регулювання банківської системи, яка проводиться з 1996 р., що перетворило її на одну з найбільш зарегульованих і малоприбуткових галузей України. Крім того, невирішеність питань власності, відсутність богатьох банківських інструментів, нерозвиненість фондового ринку і ряд інших причин призводять до того, що більшість фірм є «кабінетними», тобто їх активи складаються з офісного обладнання і незначних оборотних коштів, а невелика кількість тих фірм, що встигли стати на ноги, вважають за краще користуватися офшорами і зв’язками з високим політичним істеблішментом країни.

Якщо врахувати ще й критичний рівень зносу основних фондів в Україні і високий процент застарілих технологій, що особливо наочно простежується на прикладі вказаної галузі, то ми можемо зробити висновок, що Україна потребує реального радикального реформування своєї економіки, а не популістських заяв, які тільки приховують положення, що все більш гіршає. І як ми бачимо на прикладі вказаної галузі, справа не в інвестиціях самих по собі, і не в наявності або відсутності вільних грошових коштів, а у відсутності структурної перебудови економіки, проведенні помилкової кредитно-грошової політики, радянських принципах формування бюджету, внаслідок чого вільні грошові кошти залишаються недоступними реальній економіці.

Можливо, для того, щоб відволікти від цих проблем і приховати свій непрофесіоналізм і була затіяна реформа української мови. Але якщо Францію назвати Хвранциєй, то від цього борги Паризькому клубу кредиторів не зміняться. І якщо вся суть реформаторства Уряду реформаторів складається в зміні правил мови, то навряд чи це підвищить рівень життя народу України і перетворить країну на високотехнологічну державу.