«Метод Макаренка» сьогоднi

— Більше нiж три відсотки українських дітей не відвідують школу через те, що їм доводиться працювати, тобто займатися економічною діяльністю, пов’язаною з виробництвом товарної продукції, наданням послуг ринкового характеру, роботою на сімейних підприємствах. Наприклад, у Луганській і Донецькій областях дітей використовують для видобутку вугілля на залишених виробках, тільки в Луганській області таких нелегальних «саморобних» шахт було виявлено близько п’ятисот. У західних областях України багато батьків виїжджають на заробітки за кордон, а на старших дітей лягає вся робота по дому, пов’язана з підсобним господарством, а також турбота про молодших братів і сестер. Через непосильне навантаження ці діти перестають відвідувати школу, чим порушується їхнє конституційне право на отримання освіти.

Проблема експлуатації дитячої праці в Україні обумовлюється її соціально-культурною та економічною структурами. Третина населення нашої країни проживає в селах, а значна частина міського населення є таким тільки в першому поколінні. В українському селі й сьогодні переважають патріархальні традиції, згідно з якими трудові обов’язки закріпляються за всіма членами сім’ї, незалежно від віку. Робота в цьому випадку виконує не тільки функцію освіти, виховання, а й функцію покарання, що багатьма продовжує сприйматися як доцільне й по сьогоднішній день. У нас все ще відсутнє сприйняття дитини як просто маленької людини, у якої також є свої права і права якої також потрібно поважати.

— Як українське законодавство визначає право на працю для своїх неповнолітніх громадян?

— Конституція України забороняє будь-яку примусову працю. Законом не дозволяється прийняття на роботу осіб молодших вiд 16 років. Як виняток можна приймати на роботу 15- літніх, заручившись при цьому письмовою згодою одного з батьків. Залучення дітей до домашньої праці обмежується 24 годинами на тиждень, за умови, що ця праця не буде на шкоду заняттям у школі та здоров’ю дитини. Однак, як показали соціологічні дослідження Інституту соціології Академії наук України, більшість дітей не знайомі з правами дитини у сфері праці; серед міських дітей таких 71%, сільських — 75%, а серед дітей, які надають секс-послуги, — 80%. Вони не знають, які організації стежать за виконанням законів і куди можна звертатися, щоб з’ясувати та захистити свої права.

— До речі, ця інформація потрібна не тільки дітям, а й дорослим, які хочуть допомогти дитині. Куди ж звертатися у разі порушення прав дитини?

— Можна подзвонити за телефоном довіри «Всеукраїнська лінія» 8-800-500-21-80. Найближчим часом задумано ввести такі телефони довіри й на обласному рівні. Захищає права дитини й служба у справах неповнолітніх, яка знаходиться в кожному районі при держадміністрації. Однак потрібно відмітити, що коли самі батьки порушують права власної дитини, пасують усі — від міліції та школи до громадських організацій. У нашій свідомості укорінилося уявлення про дитину як про власність батьків. Потрібно змінювати відношення населення до цієї проблеми. На жаль, в Україні ще немає достатньої кількості соціальних працівників, які мають спеціальну освіту. Соціальні служби раніше зосереджували свою увагу на проблемах людей немолодого віку, а ось підіймати та вирішувати проблеми дітей не практикувалося, — на відміну від західних країн, де система охорони прав дитини на рівні соціальних служб дуже розвинена.

— Які форми дитячої праці зустрічаються в Україні сьогодні?

— За даними соцдослідження, практично всі діти, які працюють, займаються також і домашньою працею, яка займає в них близько трьох із половиною годин на день. У селі діти працюють на городах, доглядають домашніх тварин. Працюють пастухами, на будівництві, збирають брухт, дивляться за молодшими дітьми. Цікаво, що в сільській місцевості всіма цими видами діяльності в основному займаються хлопчики, в тому числі й доглядом за меншими дітьми. У місті діти заробляють в основному торгівлею на базарі, жебрацтвом, збирають брухт, працюють монтажниками, а за малюками в основному приглядають дівчатка. Більшість працюючих дітей виконують роботи з найму і суміщають свою роботу з навчанням у школі. У сільській місцевості частіше за все діти працюють у батьків та опікунів, трохи рідше — в окремої особи, і близько десяти відсотків працюючих сільських дітей зайняті на приватних підприємствах. Третина працюючих міських дітей зайняті в приватних осіб, шістнадцять відсотків із них — на приватних підприємствах. Як міські, так і сільські діти приймаються на роботу в більшості випадків тільки за усною угодою, що робить їх абсолютно незахищеними від волі роботодавця.

— Чи відомо, скільки заробляють діти?

— За даними соцопитування, яке проводилося в рамках нашої програми минулого року, середня тривалість робочого дня в сільських дітей становить 5 годин, а середня винагорода — 9 гривень на день. Міські діти працюють від 3 до 5 годин на день, а деякі — тільки по вихідних, щомісяця отримуючи при цьому в середньому 110 гривень. Жебраки в селі працюють по 5 годин і заробляють за цей час приблизно по 20 гривень. Малолітні пастухи та будівельники за восьмигодинну працю отримують відповідно 8 і 22 гривні. Серед міських дітей найбільш тривалий робочий день (7 годин) у тих, хто доглядає молодших дітей. Ті, хто торгує на базарі чи працює на будівництві, працюють щодня по 6 годин. Середній заробіток на будівництві на місяць у міських дітей складає близько 170 грн., на базарі — 130 гривень. Змушують дітей працювати матеріальні труднощі в сім’ї, а також бажання мати «кишенькові» гроші. Кожна п’ята працююча дитина хотіла б кинути роботу за умови поліпшення матеріального становища сім’ї. Загалом рівень прибутків сімей, де діти працюють, дуже низький, і він не перевищує на всю сім’ю суми прожиткового мінімуму на одну людину. У місті сім’я працюючої дитини в середньому має близько 300 гривень, у селі — 170 гривень на місяць.

— Яке ставлення батьків до роботи власних дітей?

— Основною причиною того, що батьки дозволяють своїм дітям працювати, є економічна вигода. Принаймні про це сказала половина опитаних батьків. Значна частина батьків вважає, що робота відволікає дитину від згубного впливу вулиці, а дехто дотримується думки, що дитина обов’язково повинна заробляти гроші. Мабуть, самі батьки працюючих дітей не мають достатнього освітнього рівня і тому недооцінюють необхідність освіти для своїх дітей.

До повноліття дитина повинна реалізовувати своє право на освіту чи розвиток. Хоч у країні й затверджено національну програму з боротьби з бідністю, недопрацьовані ще ті механізми, які дозволяли б сім’ї заробляти на такому рівні, щоб не доводилося бюджет сім’ї поповнювати за рахунок праці неповнолітніх. Реалізація Міжнародної програми з викорінювання найгірших форм дитячої праці робить певний внесок у вирішення цієї проблеми. У рамках цієї програми передбачена не тільки пряма консультативна допомога працюючим дітям та їхнім сім’ям, а також розробка рекомендацій для формулювання концепції національної політики попередження і поступової ліквідації дитячої праці, починаючи з її найгірших форм. Цього року в чотирьох областях України (Донецькій, Київській, Херсонській та Вінницькій) розпочнеться реалізація трьох пілотних проектів. Ми будемо безпосередньо допомагати дітям, які залучені до шкідливої для їхнього здоров’я і розвитку праці. Буде проведено семінари для представників урядових і неурядових структур, до компетенції яких входить захист прав неповнолітніх. Це посилить їхню спроможність надавати необхідну допомогу дітям, які працюють у сільській місцевості, а також дітям вулиці та дітям, залученим до секс-бізнесу. Будемо також зустрічатися і з цими дітьми, і з їхніми батьками, щоб краще зрозуміти дану проблему і запропонувати якісь шляхи її вирішення, а також надати їм посильну допомогу. Головне завдання проекту — знайти та сформулювати механізм вирішення проблеми дітей, вимушених працювати на шкоду своєму здоров’ю, розвитку й отриманню освіти. Цю модель буде описано та подано на розгляд уряду. Передбачається, що після завершення Програми 100 дітей, які зазнавали сексуальної експлуатації, 600, які працювали в сільській місцевості, і 500 працюючих на вулиці дітей пройдуть реабілітацію від наслідків експлуатації та примусової праці. Їїм буде надана можливість навчатися й отримати соціальний захист.