Меценати та засновники КПІ: справи та час

Iндустріалізація України в середині й другій половині ХIХ століття призвели до значних змін у промисловому обличчі міст. У першу чергу, це стосувалося Києва: відбувався якісний перехід до фабрично-заводської стадії розвитку промисловості. Великі механізовані фабрики і заводи, обладнані передовими на той час паровими двигунами, витісняли мануфактурні невеличкі підприємства з ручною працею. Серед них — заводи Тернера, Шанца, Гретера. Виникла гостра потреба у висококваліфікованих фахівцях технічного профілю. Як могли, цю потребу задовольняли Харківський практичний технологічний інститут, а також університети Києва, Харкова та Одеси, де існували кафедри технології, які випускали фахівців-інженерів. У передових діячів того часу — представників наукової, промислової та політичної еліти — виникла ідея створити в Києві вищий технічний навчальний заклад...

СЕРГІЙ ВІТТЕ

Відомий державний діяч, міністр фінансів з 1892 року, голова Кабінету Міністрів з 1903 року С.Ю.Вітте всіляко підтримував розвиток вищої школи в країні — багато інститутів було зорганізовано з ініціативи і за підтримки Міністерства фінансів.

З приводу організації вищих технічних навчальних закладів С.Ю.Вітте писав: «Розробляючи мережу комерційної освіти, у мене з’явилася думка влаштувати вищі заклади — комерційні й технічні університети у вигляді політехнічних інститутів, які вміщували б у собі різні відділення людських знань, але б мали організацію університетів, а не технічних шкіл, тобто таку організацію, яка найбільш була здатна розвивати молодих людей, давати їм загальнолюдські знання внаслідок спілкування з товаришами, які займаються всіма можливими спеціальностями. Мною було створено за допомогою моїх співробітників статут Санкт-Петербурзького політехнічного інституту, який нині є одним з головних вищих навчальних закладів Петербурга... Крім Санкт-Петербурзького політехнічного інституту в ті часи, коли я був міністром фінансів, приблизно за таким самим принципом мені вдалося організувати ще два політехнічних інститути: один у Варшаві, а другий — в Києві» (з 1898 року С. Ю. Вітте — почесний член Київського політехнічного інституту).

Ще у 1880 році Київське біржове товариство та представники власників цукрових заводів на честь 25-річчя царствування iмператора Олександра II відкрили підписку на організацію в Києві середнього технічного закладу. Ця перша фінансова акція на користь навчального закладу дала 20 800 рублів. Пізніше, а саме у 1882 році, біржове товариство на ті самі цілі пожертвувало 20 500 рублів. У 1888 році цей фонд поповнився ще 300 рублями, переданими видатним художником Айвазовським. До 1896 року фонд становив 72 000 рублів. Саме на цей фонд звернув свою увагу С.Ю.Вітте, висуваючи ідею створення вищого технічного навчального закладу в Києві.

Уже 2 грудня 1896 року Київська дума більшістю голосів вирішила надати грошову підтримку справі організації політехнічного інституту, асигнувавши 300 000 рублів.

У подальшій долі майбутнього Київського політехнічного відіграли визначну роль Микола Андрійович Бунге, Георгій Георгійович Де-Метц, Лазар Ізраїлевич Бродський, Степан Михайлович Сольський, Микола Артемович Терещенко. Зокрема, внесок Миколи Терещенко становив 150 000 рублів, а Лазаря Бродського — 100 000 рублів.

«СТАРИЙ МИКОЛА»

Микола Артемович Терещенко народився в Глухові (26.10.1819 — 1.02.1903 рр). Одержавши початкову освіту в місцевому училищі, він зайнявся торговими справами, а на початку 70-х років переселяється до Києва і відразу ж займає перше місце в комерційному світі.

Його громадська діяльність — це широка і розумна філантропія. Значна кількість будівель у Києві була зведена завдяки його пожертвуванням. На такі храми, як Володимирський, Миколаївський собори, Києво-Печерську лавру він пожертвував біля 5 млн. карбованців, на лікарню для чорноробів — 600 тис. крб., лікарню Червоного Хреста — 100 тис. крб., Печерській гімназії — 100 тис. крб., промислово-художній школі — 150 тис. крб., Торговій палаті — 300 тис. крб., Музею старожитностей та мистецтв — 100 тис. крб. і т. ін.

Цей далеко не повний перелік, певна річ, не може дати уявлення про надзвичайно велику благодійну діяльність цього визначного промисловця і мецената — «Старого Миколи», як у ті часи його називали кияни.

Пристрасть до мистецтва його і членів його родини подарувала місту безцінну колекцію творів, що розміщені в наш час у Київському музеї російського мистецтва — колишній садибі Терещенків. Київ може завдячувати йому своїми численними освітніми закладами, серед яких і наш політехнічний інститут.

ЛАЗАР БРОДСЬКИЙ

Народився Лазар Ізраїлевич Бродський у 1848 році у Златополі (помер 2 жовтня 1904 р. у швейцарському місті Базель). Його дід Меїр Шор був мешканцем міста Броди і на початку ХIХ ст. отримав прізвище Бродський. З п’яти синів, що були у нього, найбільших успіхів досяг саме Ізраїль. Саме він у 1846 році заснував у с. Лебедин свій перший цукрорафінадний завод. Розпочату справу продовжили його сини Лазар і Лев. На початку ХХ ст. під їхньою орудою вже знаходилося шiсть акціонерних товариств, що включали 10 цукробурякових та три рафінадних заводи.

Брати Лазар та Лев успадкували від батька не тільки підприємницьку жилку, а й почуття суспільних потреб. Так, наприклад, Лазар Бродський виступив одним із засновників і став головою Товариства боротьби із заразними хворобами, збудував у селищі Пуща- Водиця (зараз входить до складу Києва) санаторій для хворих на туберкульоз. У 1896 році на його кошти в Києві створено найсучасніший на той час бактеріологічний інститут, а 24 серпня 1898 року було освячено хоральну синагогу, збудовану в м. Київ також на його кошти.

У архітектурному обличчі Києва виділяються й інші будови, зведені повністю або частково на кошти Лазаря та Льва Бродських. Та все ж таки всі покоління київських політехніків завдячують саме Лазарю Бродському. Завдяки його активній участі були вирішені питання про створення Київського політехнічного інституту, його будівництва та забезпечення роботи у перші навчальні роки.

МИКОЛА БУНГЕ

Народився 3 (15) грудня 1842 р. у Варшаві, але з 14 років жив і виховувався в Києві в сім’ї свого дядька М.Х.Бунге. Після закінчення 1-ї Київської гімназії був зарахований студентом природничого відділення фізико-математичного факультету університету св. Володимира, який закінчив у 1865 р. і був залишений при університеті професорським стипендіатом.

М.А.Бунге користувався великим авторитетом і поза університетом: разом із П.П.Алексєєвим він був засновником Російського фізико-хімічного товариства, а також почесним членом Товариства природознавців, активним членом Київського відділення Російського технічного товариства (яке очолював 33 роки), головою якого його було обрано 1873 р. М.А.Бунге неодноразово доводив, що для розвитку промисловості в Росії необхідно готувати «обізнаних діячів», у зв’язку з чим виявляв турботу про технічну освіту. З його ініціативи було створено в селищі Сміла Київської губернії технічні класи (сьогодні — Технікум харчової промисловості), школу дорожньої та будівельної справи, ремісниче училище в Києві.

ГЕОРГІЙ ДЕ-МЕТЦ

Георгій Георгійович Де-Метц народився 21(8) травня 1861 року в Одесі в сім’ї інженера з бельгійських підданих. Середню освіту здобув у одеській гімназії, яку закінчив у 1881 році із золотою медаллю. Восени цього ж року Г.Г.Де-Метц вступив на математичне відділення фізико- математичного факультету Новоросійського університету, де заглибився у вивчення фізики... Після захисту дисертації у травні 1891 р. його було затверджено доктором фізики. Цього ж року Георгія Георгійовича запрошено екстраординарним професором до Київського університету св. Володимира, а у 1896 р. його призначено на посаду ординарного професора кафедри фізики.

З осені 1896 року Де-Метц працює в комітеті зі створення Київського політехнічного інституту. Професор увійшов до складу будівельної комісії зі спорудження корпусів КПІ. Навесні 1898 р. було закладено фундамент Київського політехнічного інституту iмператора Олександра II. 15 серпня 1898 р. Георгія Георгійовича Де-Метца призначено в КПІ на посаду ординарного професора кафедри фізики, тоді як місце в Університеті св. Володимира було за ним залишено.

Усе своє наукове життя Г.Г.Де-Метц займався науковими дослідженнями в галузі теплових явищ і радіоактивності. Написав не одну роботу, найбільш відомі з яких — «Про дослідження радіоактивних багатств України» (1925), «Радіоактивність та будова матерії» (1931).

На початку ХХ ст. завдяки його зусиллям при Київському університеті створено музей фізичних приладів, а в КПІ — музей фізичної лабораторії. На 1 січня 1903 р. в каталозі експонатів було 1046 номерів. Серед експонатів: маятник Фуко з оптичним відліком роботи, колекція калориферів роботи Женевського товариства тощо. На жаль, колекція до наших часів не збереглася навіть частково. Професор Де-Метц приділяв значну увагу студіям з історії науки і техніки. Так, 1901 р. у Варшаві окремим виданням вийшла його стаття «Столетие метрической системы», яку було перед цим надруковано в журналі «Физическое обозрение». До речі, редактором цього науково-популярного видання теж був він. Помер він 9 березня 1947 р.

У «колекції» Г.Г.Де-Метца їх величезна кількість: ордени Св. Станіслава, Св. Анни, Св. Володимира — всі різних ступенів.

...Звісно, ідеєю створення Київської політехніки переймалися й інші видатні особистості того часу. Тільки тепер ми усвідомлюємо всю важливість тієї копіткої роботи, яка врешті-решт призвела до створення КПІ. Нині, напередодні відзначення 110-річного ювілею Київської політехніки ми із вдячністю схиляємо наші голови перед пам’яттю її засновників, життєва мудрість яких живе в сучасних здобутках політехніків.