Міняю більше тіло на менше... Без посередників
Той, хто не мріяв схуднути, — багато чого не знає: дивишся, наприклад, у дзеркало і сам себе запитуєш — хто ж це звідти на мене дивиться? Лише чотири роки з усього дорослого життя була повною, але в образ цілком ужилася і все зрозуміла. Раніше навіть слухати не могла про дієти — настільки це здавалося неважливим, таким, що не має до життя ніякого стосунку, що й хвилини на підтримку бесіди не мала наміру приділяти. За роки великого тіла (+7 кг) встигла так гостро відчути приниження від егоїзму нових кілограмів, що заспокоїтися — мовляв, у цьому віці всі вже обростають — не виходило.
Спочатку вразило, що в тих крамницях, де одяг подобався, молоденькі продавщиці, неначе змовившись, відповідали: «Вашого розміру немає». Щодня тисячі жінок, почувши щось подібне, виходять із крамниці боком. Злегка згорбившись.
Потім у шафі утворився острівець із речей, які ще любила, але носити вже не могла: брюки впивалися, ґудзики на блузках загрозливо попискували, намагаючись відлетіти й влучити кому-небудь зі співрозмовників у голову, а їсти хотілося все більше...
У переддень нового сторіччя, коли якесь захоплене сум’яття відчуттів переповнювало всіх, в один із вечорів домашньої обжерливості останнього дня, пообіцяла жировим кліткам: «Що ж — гуляйте блохи! Завтра лазня!». Набридло терпіти цей щільний пояс, відкладений, очевидно, на випадок урагану, щоб не бути віднесеною вітром.
До речі, жирові клітини — найбільші обманщики. Вони нікуди не діваються навіть тоді, коли людина приводить себе до порядку. Просто сидять і чекають на свою пайку, а краще багато-багато пайок, головне, щоб було що на чорний день ховати, затишно вмостивши свій головний інстинкт — жити довго. І житимуть, якщо не попросити.
Знаю дуже помітних жінок, яким і розум яскраво служить, і улюблена робота накатана, і діти вдалися, а говорити по-справжньому відверто можуть лише про те, як стомилися від своєї повноти, як почувають себе зовсім іншими, живучи по пам’яті в образі, який за правом належав їм нещодавно. Природно, що зараз не йдеться про бройлерні пропорції манекенниць — це дуже нудно для самодостатніх особистостей і вже давно не предмет для наслідування. Коли жінка мріє схуднути, передусім вона хоче повернути активне самопочуття, свою пружну ходу та й, не в останню чергу, ті пустощі в одязі, які може собі дозволити кожна в будь- якому віці, якщо чуття допомагає, знайшовши свій стиль, утримувати почуття міри. І як би не переконували повні, що їхні проблеми дуже перебільшено — не повірю: солідні форми нікого не прикрашають і не додають не лише привабливості, але й здоров’я (природно, що далеко не всі витончені — здорові й чарівні, але це вже інша тема).
Є на пам’яті й дивні приклади: 33-річна подруга з абсолютно прекрасним тілом лише 46 (нашого) розміру, сіла на якусь дієту: то не їла нічого, окрім овочів і соків, то практикувала різні очищення одне за одним. Загалом, чесно по життю заслужила свій новий 42 розмір — стала витонченою, вишукано блідою. Проте, зіпсувати начебто неможливо, вважаю, але почувши її визнання: «Все життя саме про таку себе мріяла», — зрозуміла, що стрункості зайвої не буває, і в кожного свої критерії, в цьому випадкові — мета за максимумом. Щоправда, її чоловік почуває себе обікраденим. «Де моє тільце?» — питає і її, і себе. Але це скоріше за все з серії, коли від добра добра шукають. Подумалося — як багато людині потрібно, коли в неї все є. Отже, якщо цікавить порада від не зірки, розповім, як вирішила розпочати нове сторіччя в новому тілі. І почала.
Пропозиції у вигляді якихось пігулок чи інших дурниць навіть не розглядала, ніхто б не умовив порушувати внутрішню екологію такою ціною. Пам’ятаючи свою відразу до дієт, все ж вирішила стримати власну категоричність і ознайомитися з досьє на жир — чого ж він боїться більше за все. Одним словом, обклалася літературою, не рекламною, а серйозною.
Сьогодні, коли розморені своєю популярністю відомі персони, детально, як на шведській лінії, виставляють усі свої одкровення в боротьбі за власну молодість, при цьому приховуючи величезні суми, кинуті в багаття викоханого юного овалу, і, буває, отримують результат вельми скромний — доречно підкреслити — цей приклад особистого самоекспериментування не коштував жодної копійки. Бери — не хочу, як кажуть...
Повнота — проблема передусім психологічна, це підтвердили багато джерел. Почала з того, що налаштувалася на поблажливе ставлення до ваги, нехай мозок і не здогадується, що стурбована: на ваги не дивлюся, щоб не посилювати нервовий негатив і не зловживати пригноблюючим зважуванням, вчуся відчувати себе легко і комфортно в бажанні вилікуватися. Панічні крайнощі відкидаю, голодуванню оголошую бойкот: 4—5 разів на день обіцяю своєму шлункові його годувати. Коли мозок зрозумів, що почуття голоду долати не доведеться, справи потихеньку почали рухатися. Оголошено «вхід заборонено» — хлібу, борошняним виробам, картоплі, цукру (замінено медом і сухофруктами), манному, пшеничному, пшоняному борошну, виноградові та родзинкам. Начебто всі це знають, нічого нового, окрім основного — роботи з собою, тут новизни хоч відбавляй, у кожного — своя. Величезне бажання — помічник, але порції варто істотно зменшити й намагатися більшу частину їжі поглинати в першу половину дня, після 6-ї вечора — нічого. І все ж, кілограми особливо нікуди не поспішали, й подумалося — самовпевненість підвела. Було так багато в той час роботи, що майже пересвідчившись у невдачі, все ж вирішила продовжувати, і знаєте, не помітила — лише якась нова легкість підказала — схудла.
Коли звично обійняли мене улюблені речі, зрозуміла — вийшло! Знаючи, що найшкідливіша людська звичка — звичка до власної молодості, все ж таки окриленість піднесла.
Як живуть жирові клітини нині — як і раніше цікавить, давно звикнувши до такого харчування, контроль тримаю. Щоправда, 3-5 разів на рік бувають загострення — дуже хочеться борошняних виробів і свіжого хліба. І коли хлібний запах починає переслідувати, опиняюся в улюбленому відділі хорошого супермаркету. Чогось, затягуючи своє перебування у відділі свіжої випічки, веду довгі розмови з продавщицями про склад хліба різних ґатунків, їхню калорійність, обурююся, чому немає кукурудзяного (від нього не гладшаєш)... Вони, по-моєму, давно помітили, як міняє орієнтацію мій погляд, стаючи важким чоловічим, коли дивлюся на бажану булочку. І ось уже біля каси — плачу за дві (ледве стрималася — хотіла купити три) і, ледь розплатившись, тут же недалеко від каси з’їдаю їх. Мене навіть не хвилює, що це дивно виглядає з боку — таке сильне блаженство. Потім себе лаю, ставлюся суворіше, посилюю ранкове фізнавантаження, але одне правило не порушую: на різних іменинах, дружніх застіллях дозволяю собі смачні задоволення — у веселому спілкуванні все згоряє швидко. Постійно собі відмовляти дуже сумно. Так і викручуюся — то в плюсах, то в мінусах, але з великої ваги все ж таки зіскочила.
Знаю думку багатьох неподружок: мовляв, можна геть зовсім не дивитися в дзеркало...
Ще чого! Лише через мій жир.
