Місце «проживання» — Севастополь...

Ще десять-п’ятнадцять років тому українська мова в Севастополі була певною екзотикою, сьогодні ж мовою Івана Франка та Тараса Шевченка вже нікого не здивуєш. Полтавчанка Наталя Іванко, вчитель української мови і літератури в гімназії №8, робить усе для того, щоб із кожним роком у Севастополі ставало дедалі більше тих, хто не просто розуміє українську і володіє нею, а любить її як рідну. На цей нелегкий шлях Наталя Федорівна стала ще в непростих дев’яностих і сьогодні про це не жалкує. Вона є далекою родичкою відомого українського письменника Павла Загребельного: «Я з села, де народився Павло Архипович Загребельний — це мій родич. Жили ми по сусідству з його батьком». Наталя Федорівна з ностальгією згадує ті часи, коли вся родина збиралася разом: «Павло Архипович щороку приїздив до свого батька. В селі було заведено: коли приїздив родич, вся родина збиралася, сідали за стіл, вели розмови про своє життя, ділилися планами щодо майбутнього». Приїхавши до Севастополя, жінка стала однією з перших, хто навчав української російськомовних громадян: «Коли був контрольний збір перед першим вересня, я вийшла до дітей, а вони мене запитали: «Какой предмет вы будете преподавать?» Я їм відповіла так: «Предмет, який через деякий час ви полюбите». І вони тут же говорять: «Ах, украинский...» Наталя Федорівна зізнається: «Довелося докласти дуже багато зусиль для того, щоб діти дійсно полюбили і мову, і літературу, і культуру українську, і взагалі стали українцями в цій державі під назвою Україна». Наприклад, Наталя Федорівна зробила в школі вечорниці, і російськомовні діти були в захваті від цієї події. Після цього, за словами педагога, «справа пішла дедалі краще». Жінка не без гордості розповідає: «Якщо раніше батьки писали заяви, щоб звільнити дітей від української мови, тому що в родині її не знають, не можуть допомогти, то тепер такого немає». Сьогодні в гімназії №8 є десять україномовних класів — у кожній паралелі по одному. Наталя Федорівна є одним із найкращих учителів міста: ті, хто колись вчилися у неї української, сьогодні радять своїм знайомим, друзям, родичам віддавати дітей в гімназію №8, де викладає Наталя Іванко, а ще краще потрапити до класу, де вона є класним керівником. Прийшовши до Наталі Іванко, кореспондент «Дня» став свідком її факультативних занять із обдарованими дітьми. Одна з її учениць — минулорічна переможниця в конкурсі імені Петра Яцика (на всеукраїнському рівні посіла третє місце) — Люба Янковська мріє стати педагогом і планує вступити до київського університету, щоб, як і її вчитель, навчати дітей українською.

Ще з однією такою дитиною — ученицею шостого класу Оксаною Кочуркою «День» зустрівся і в сьомій гімназії. Одинадцятирічна дівчина щороку бере участь в усіх літературно-мистецьких конкурсах, що відбуваються в Севастополі, і перемагає. Вперше талант Оксани помітили, коли дівчина вчилася у четвертому класі: дитину відправили на конкурс знавців української мови імені Петра Яцика, де Оксана здобула свою першу в житті перемогу. Відтоді участь у всіх мистецько-літературних конкурсах стала для дитини традицією. Викладач Оксани Валентина Рябка розповідає: «Оксана така не єдина. У моєму п’ятому класі є надзвичайно талановита дівчинка Жанна Тарасова. Вона також любить українську мову та літературу. Батько її родом з Нижнього Новгорода, мати — з Умані (Черкащина). Жанна у свої 10 років вже пише вірші. Пише майже без помилок, дуже грамотна дівчинка, обдарована». Тож обдарованих дітей в Україні дедалі більшає, хоча іноді складається враження, що нашій державі вони не потрібні. Валентина Терентіївна зауважує: «На превеликий жаль, сьогодні обдаровані діти не затребувані державою і не відчувають підтримки. У нашій школі є Катя Мороз, обдарована дитина, у минулому році вона перемогла в конкурсі імені Петра Яцика на четвертому етапі. Але поговориш із нею і розчаровуєшся, оскільки вона каже: «Мрію поїхати за кордон, знайти себе там». Запитую її, чому, вона у відповідь: «Тому, що тут важко, немає де себе реалізувати». Страшно, коли діти так розмірковують. Пригадую, 2004 року я випустила ученицю Аню Ковальську. Аня була першою з Севастополя, хто переміг на всеукраїнському конкурсі імені Тараса Шевченка 2002 року. Вона росіянка за походженням, але дуже добре володіє українською мовою. Потім вона виграла гран-прі — рік жила у Америці, згодом повернулася на Батьківщину, вступила до університету імені Тараса Шевченка на китайську філологію... Але сьогодні вона живе в Новій Зеландії. Діти себе тут не знаходять — реалізовуються за кордоном, на превеликий жаль, і це є найбільша трагедія українського народу». Натомість Оксана Кочурка не уявляє свого життя без України: «Побувати за кордоном дуже хочу, але жити там — ні. Як би важко не було тут, все одно тут мій дім, і якби добре не було у гостях, вдома набагато краще. Я люблю свою Батьківщину і хочу бути щасливою тут». Сама Оксана переконана: «Останнім часом українську вивчають навіть іноземці і визнають, що вона наймилозвучніша мова у світі».

Як бачимо, Севастополь нині мало чим відрізняється від багатьох інших міст України. За роки незалежності виросло нове покоління, яке поважає мову свого народу і пишається тим, що народилося на українській землі.

ДО РЕЧІ

Львів’янин судиться із Samsung...

Викладач Львівського національного університету ім. Івана Франка Святослав Літинський подав до суду на компанію Samsung, вимагаючи компенсації за відсутність на пральній машині маркування українською мовою. Розповідає, що замовив товар в інтернет-магазині, а коли розпакував пральну машину вдома, то не побачив маркування рідною мовою. Телефонував до представників виробника із проханням вирішити питання. У відповідь почув, що зарадити нічим не можуть, позаяк не мають пральних машин з українським маркуванням. Викладач повернув пралку у магазин і тепер вимагає від Samsung компенсації витрат на транспортні видатки і моральних збитків. Сума, яку хоче отримати С. Літинський, — 105 гривень. Як розповів «Дню» адвокат Святослава — Дмитро Гудима, у його підзахисного — великі шанси виграти суд, позаяк українське законодавство передбачає право споживачів отримувати інформацію про будь-який товар державною мовою. Йдеться і про маркування, і про інструкції щодо користування технікою, повідомляє Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів.