МІЙ «День»
Півстоліття тому Джорж Оруелл у своєму знаменитому романі «1984» описав два ефективнi способи маніпулювання громадською думкою. Пам'ятаєте, Мінправ (міністерство правди з новомови) повинен був безперервно коригувати зміст газет і часописів. Але цим промивання мiзків не закінчувалося: Мінправ ще відповідав і за регулярне проведення двохвилинок ненависті.
На жаль, відтоді мало що змінилося. Настрій людей, як і раніше, дуже схильний до впливу засобів масової інформації й стадного почуття. Єдине, що безперервно змінюється, — це співвідношення двох форм впливу та способи їх реалізації. Щоправда, ситуація не безнадійна. Й у цьому, ймовірно, мене підтримають читачі моєї газети.
Повертаючись до метафори Оруелла, варто відзначити, що в ній є дуже глибокий сенс. Увесь парадокс у тому, що місія засобів масової інформації насправді зовсім не обмежується віддзеркаленням поточного життя. Журналіст не стільки відображає, скільки називає, вводить у лексикон нові поняття для позначення реалій життя, що лише тоді й оживають, коли виявляються «названими». Журналіст інтерпретує, тим самим оцінюючи й діючи, викликаючи громадський резонанс і змінюючи світогляд людей. Чи звертали ви увагу, що й особисто для вас ставало значущим саме те, чому давалося публічне «ім'я» й що помічали інші? А все тому, що подія як така в ЗМІ — це не те, що сталося тут і тепер, а те, що журналіст відповідно до свого розуміння виділив у потоці того, що відбувається.
Я, звісно, не наполягатиму, що (в контексті ексклюзивних особливостей ЗМІ) всі матеріали «Дня» бездоганні, а акценти завжди розставлено абсолютно правильно. Але важко заперечити те, що «День» поки дійсно прагне «відкривати» публічне життя подіям, значущим не з персонального, а з суспільного (громадянського, етичного, культурного тощо) погляду. Власне, поки «День» це робить, він залишається в складі гравців на полі «четвертої влади» й тому може претендувати на право виробляти «публічні цінності».
Право про щось згадувати i про щось умовчувати, зрозуміле як довільний (тобто замовлений) жест, неминуче призведе до втрати претензій на віртуальну об'єктивність (що дорівнює впливовості, довірі тощо).
Адже ні суб'єктивно, ні об'єктивно влада нікому не гарантована, як нікому не належить і монополія на встановлення значень і значущості.
