КОЛИШНЄ ПРОЦВІТАННЯ

У радянські часи працювати на Півночі було почесно й вигідно. Комсомольці та бажаючі заробити тисячами прямували в бік, протилежний теплим краям. Романтика завойовників Півночі залишилася в минулому, зруйнована реаліями економічної кризи. Тепер вирушати туди на заробітки має сенс лише при наявності міцних гарантій прийому на роботу, інакше можна залишитися без грошей на зворотній шлях. Не зайвим було б також поцікавитися у роботодавця, чи має він дозвіл федеральної влади на працевлаштування іноземного робітника. Обходиться такий дозвіл підприємству недешево — безробіття велике й серед корінних жителів краю. Нафтогазодобувним компаніям вигідно набирати контрактників, позаяк вони безсімейні, не вимагають соціальної інфраструктури, яка дорого коштує. Однак більшість вихідців із України в Сибіру — фахівці, котрі перебувають там із сім’ями ще за радянських часів.

УКРАЇНЦІ ПОЛЯРНОГО КОЛА СЬОГОДНІ

Дискримінація в оплаті праці в залежності від громадянства не спостерігається, а ось у питаннях прийому на роботу — не місцевого можуть і не прийняти. Серед громадян України, а тим паче — етнічних українців — безліч досить високопосадових службовців.

Зарплати нафтовиків хоч і вищі від середньоукраїнських, та аж ніяк не фантастичні — близько п’ятисот «умовних одиниць» на місяць. Північніше — в Ямало-Ненецькому окрузі, наприклад, вони можуть бути в два-три рази вищими з урахуванням північних коефіцієнтів. Зарплати персоналу управління можуть сягати багатьох тисяч у. о. Має місце, однак, затримка виплат у нафтогазовій галузі — від двох місяців до півроку. Ситуація, коли українські робітники не мають коштів з’їздити під час відпустки в рідні місця, досить типова...

Рівень зарплати треба, однак, порівнювати з рівнем цін. Останні зростають із тим же коефіцієнтом, що й зарплата. Наведемо деякі ціни не найпівнічнішого регіону в доларах за докризовим курсом. Буханець хліба коштує там трохи менше долара, кілограм м’яса — близько п’яти. Кілограм сиру — дванадцять, вареної ковбаси — вісім, бананів — півтора, яблук — три долари. Пляшка пива балтійського — долар, оболонського — два. Останнє люблять, звичайно, більше. Горілка — чотири-шість доларів за пляшку. За трикімнатну квартиру доводиться платити близько ста у.о. на місяць, пенсіонери користуються п’ятдесятивідсотковими пільгами. Щоб дістатися літаком від Тюмені до «великої землі», треба викласти сто доларів за квиток до Єкатеринбурга, дві сотні — до Москви, дві з половиною-три — до Києва. Поїздом обійдеться трохи дешевше, але невимірно довше.

СОЦІАЛЬНА ЗАХИЩЕНІСТЬ НА ПІВНОЧІ ВИЩА, НІЖ В УКРАЇНІ

Об’єкти соціальної інфраструктури — школи, дитячі садки, лікарні, клуби — функціонують у достатній кількості. Рівню їх оснащеності можуть позаздрити чимало подібних закладів столиць і обласних центрів СНД. На школах і лікарнях, правда, не найкращим чином позначився минулорічний перехід із відомчого підпорядкування до муніципального. У місцевої влади грошей помітно менше, ніж у «Лукойла» або «Ноябрьськнафтогазу». Однак це в містах, а у вахтових селищах умови різні. Де одні бараки, а де є клуб і медпункт. Поширена страхова медицина. Непогано розвинена мережа спортивних установ. Окрім традиційних біатлону, плавання та боротьби розвиваються й місцеві види спорту — метання тиньзяна на хорей, стрибки через нарти, метання сокири та біг із палицею. Міста порівняно чисті, телефонний зв’язок, супутникове телебачення й радіо функціонують нормально.

Дітей у регіоні стало значно менше, ніж у радянський час. На демографічну ситуацію впливають і економічна криза, і клімат — діти витримують його досить важко, і навіть південь Тюменської області для них — курорт, там багато літніх піонерських таборів.

У містах — Тюмені, Ноябрьську — багато порожніх квартир. Хоча житла не вистачає. Виїжджаючим контрактникам-довгостроковикам вигідно зберігати російську прописку та громадянство. Отримати його може кожен, хто прожив у Росії не менше, ніж рік. Стареньким теж вигідніше залишатися в Росії — пенсійне забезпечення стабільніше й солідніше, ніж в Україні та Білорусі. Пенсії в сто — сто п’ятдесят доларів, виплачуються без затримок. Питання пенсійного забезпечення недостатньо врегульовані між Росією та Україною. Колишній північний робітник, який повернувся на Україну, пенсію отримувати буде з українського пенсійного фонду, з супутніми затримками й без збереження багатьох російських пільг. Вигідніше за все — жити на Україні, а пенсію отримувати в Росії. Тому українці часто прописуються і отримують пенсію у прикордонних містах бєлгородської і воронезької областей, а живуть на батьківщині.

Рівень злочинності в регіоні вищий за середньоросійський показник і помітно вищий за український. Злочинність, однак, не носить національно вираженого характеру. Хоча деякі пов’язують її зростання останніми роками з напливом біженців із Середньої Азії та Кавказу. Зросла кількість наркоманів, розцвіла й до цього немаленька проституція та венерична захворюваність. Усе це на фоні традиційно високого рівня споживання спиртного. Зростанню злочинності сприяє позиція тимчасового мешканця, яку займає велика частина населення краю. Українці, до речі, характеризуються в краї як «позитивна», миролюбна нація.

ПРО СИТУАЦІЮ В УКРАЇНІ НАШІ ЗЕМЛЯКИ ЗНАЮТЬ ЗІ СЛІВ КОНСУЛА ТА ЛИСТІВ БЛИЗЬКИХ

Консульство України створене в Тюмені саме з метою підтримки українців, які перебувають у регіоні. Воно «обслуговує» дванадцять суб’єктів Федерації, від Уралу до Алтаю. Консула Миколу Списа українці знають, він неодноразово виступав по місцевому телебаченню. Однак нічого втішного людям про ситуацію в Україні він не сказав — перспектив, особливо у плані пенсійного забезпечення, в Україні менше. Консульські працівники уважно розбираються з усіма випадками «дискримінації» за ознакою громадянства, затримання українських громадян правоохоронними органами. Останнім часом вони кілька разів виїжджали на акції протесту українських робітників проти невиплати зарплат.

Допомагає консульство й розвиткові українських культурно-просвітницьких товариств. Ямало-Ненецький і Ханти-Мансійський автономні округи, де проживає відповідно 86 і 145 тисяч українців, місцевий фольклор іменує Ямало-Донецьким і Хохло-Мансійським. На початку дев’яностих було створено обласне товариство українців «Єдина родина». Сильна «діаспора» українців знаходиться в Сургуті. Там працює навіть недільна школа, де діти вивчають «нашу мову калинову». Регулярно проводяться дні української культури, в яких беруть участь чимало видатних українських артистів.

Українських газет у продажу немає, літератури українською мовою в бібліотеках немає теж. Нема і українського теле- або радіоканалу, тільки спорадичні передачі та програми. А необхідність у цьому є чимала. У виборах українці брали участь не дуже активно — до єдиної виборчої дільниці, розташованої в Тюмені, мало хто дійшов. Переміг на виборах у ньому Рух.

Українці, котрі пропрацювали на Півночі тривалий час, виїжджають звідти — скорочується кількість робочих місць, та й на батьківщині легше... Однак гірше економічне становище на Україні зупиняє їх. Скорочується і кількість контрактників-вахтовиків, які набираються, особливо це стало помітним після весняної відставки Віктора Черномирдіна. Однак українців, бажаючих попрацювати на Півночі, досить — перспективи заробити гроші на рідній землі, особливо в провінції, залишаються вельми туманними. Ось і продовжує звучати на просторах Західного Сибіру українська мова...

№176 16.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»