Мода на бароко повертається
У Будинку органної і камерної музики прозвучали світові шедеври
Музикантам-професіоналам і меломанам добре відомо, що нині в Європі спостерігається потужний сплеск інтересу до культури бароко, особливо музичної — вокальної та інструментальної. В чому ж тут секрет? Що шукає і що знаходить сучасний слухач у творах А. Вівальді, Й.-С. Баха, Г. Ф. Генделя? Втім, завітавши на концерт примадонни Національного будинку органної та камерної музики, народної артистки Ольги Басистюк, і це питання зависло в повітрі... Слухачі відчули, чого насправді прагне душа, чим сповнюється серце, як на разі раптом зникають життєві проблеми...
На вечорі, що припав на день уродин Й.-С. Баха — генія всіх часів, який разом із Г. Ф. Генделем увінчував галерею титанів доби бароко — у виконанні Ольги Басистюк, лауреатів міжнародних конкурсів Сергія Котка (колоратурний бас) і Ганни Бубнової (орган) прозвучали вокальні й органні шедеври названих вище авторів, а також композиції А. Вівальді, Дж. Перголезі, Т. Джордані, Ф. Дуранте, В. А. Моцарта, Е. Віла-Лобоса.
Бездоганне, еластичне bel canto, неповторний оксамитовий тембр сопрано Ольги Басистюк створювали ефект (особливо на фоні монументальної архітектурної споруди органу) перенесення до вишукано-помпезної атмосфери барочного світу, з тогочасною пишністю його інтер’єрів та розкішшю вбрання аристократів, стриманістю й величністю їхніх рухів, дещо примхливою манірністю й водночас відвертою чуттєвістю, підкресленою експресією й навіть «елегантністю» любовного зізнання (Саrо mіо bеn Т. Джордані, Vieni, vieni... Вівальді). Голос Діви вражав своєю лагідністю, втаємниченістю й пластичністю інтонування у вияві почуттів, що несли в собі витончені образи озвучених популярних класичних творів — наївної безпосередності, дитячої імпульсивності (в арії Керубіно з опери «Весілля Фігаро» Моцарта), стриманої експресії, релігійної афектації й смиренної благальності (Аve, Maria! Баха — Гуно).
Своєрідною візиткою О. Басистюк є знаменита «Бахіана» Е. Віла-Лобоса, з якою, власне, співачка свого часу переможно уславилася на конкурсі в Ріо-де-Жанейро. Цей твір став справжнім брендом її творчої біографії, тож невипадково, що на нього завжди з нетерпінням чекає публіка. І цього разу «Бахіана» Ольги Басистюк була неперевершеною за стилем виконання, емоційним піднесенням й еталонною у своїй первозданній красі й благородстві експресії, заслужено викликавши бурхливі оплески залу.
Вдала програма вечора, побудована на контрастах, що взагалі є притаманним музиці бароко, містила й монументальні органні полотна Баха. Ганна Бубнова переконливо донесла властиве барочній естетиці й, зокрема, органним композиціям Й.-С. Баха драматичне відчуття конфліктності буття, гру світла й тіні, зіткнення могутніх звучань і вияв нестримного злету людського духу, затягнутого у шалений і жорстокий вир земного життя...
Власне, цю патетику барокових творів, та вже у новій сфері — відтворення нестримної динаміки музичних образів, бурхливих перепадів емоційних станів, що символізують стрімкий та нескінченний калейдоскоп подій людського життя — продемонстрував у віртуозних аріях Генделя (із його знаменитої ораторії «Месія», а також із невідомої українському слухачеві опери «Орландо») Сергій Котко. Абсолютно вільно володіючи надскладною технікою рухливого колоратурного баса, який у барокову добу покликаний був суперничати із віртуозами-інструменталістами, артист продемонстрував слухачам зовсім нові поклади вокальної барокової музики. Карколомні пасажі, що скоріше пасували б колоратурному сопрано, блискуча, ідеально відпрацьована техніка «інструментального» вокалу, що була в пошані у майстрів барокової музики, вірне відчуття вишуканого й ефектного музичного стилю Генделя засвідчили високу професійну майстерність молодого співака. Яскраво емоційно й сценічно виразно прозвучала відома арія Лепорелло з опери Моцарта «Дон Жуан». Артисту вдалося змалювати образ дошкульного й винахідливого слуги, який вихваляється численними любовними перемогами свого пана. Все ж видається, що під акомпанемент темброво-прозорого й легкого піцикато струнних, яке виписано в оригінальній оперній партитурі Моцарта, ця арія сприймалася б набагато природніше і переконливіше, ніж на тлі «громіздкого» звучання органу.
Якось під час розмови зі своїм шанувальником Георг Фрідріх Гендель сказав: «Мені було би прикро, якби я задавав людям лише задоволення. Моя мета — робити їх кращими...». Можливо, в цих словах — ключ до розуміння сили впливу барокового мистецтва й потреби сучасної людини у спілкуванні з його музичними шедеврами.
