Море енергії – з океанів сміття

Розробки Іван представив цього тижня у Харкові, його концепція виходу України з екологічної кризи представлена у книзі «Територія без відходів: інноваційний погляд».

За оцінками фахівців, які наводить дослідник, сьогодні загальна площа місць скупчення відходів в Україні займає до 7% території країни. На цих звалищах зберігаються мільярди тонн матеріалів, зокрема небезпечних. Аналіз формування екологічних, медичних і демографічних проблем країни показав Івану, що нині у нас не існує технології для переробки накопичених відходів у промислових масштабах.

Такі обставини тільки підкреслюють масштаб проблеми, яка існує давно, а останнім часом загострилась. Книжка Івана Бондаренка — науковця, винахідника, директора громадської організації «Регіональний центр науково-технічного розвитку» — стала результатом десятирічної роботи. У виданні висвітлюється виключно авторське дослідження, але у різні роки в ньому брали участь і колеги Івана, насамперед науковці з Донецького національного технічного університету (винахідник є переселенцем з Донецька).

«ВАГА ВІДХОДІВ ГЕНЕРУЄ ЕНЕРГІЮ»

Серед технологій, запропонованих Іваном Бондаренком, — інноваційна система транспортування відходів, для роботи якої не потрібні паливо та електроенергія. «Принцип роботи енергоавтономної системи транспортування відходів II — V класу небезпеки, про яку йдеться у книзі, вельми простий, — каже винахідник. — Відходи або інші вантажі поступають у накопичувальну ємність і діють на поршень в циліндрі зі стисненим повітрям, витісняючи останній в порожнину електротурбіни і генеруючи електроенергію в процесі всього завантаження. Після цього електроенергія передається на акумулятор і електродвигун. При повному завантаженні ємність йде по тунелю або монорейці до місця призначення, де автоматично розвантажується і повертається таким самим шляхом. Далі процес повторюється. Енергію генерує вага. Чим більше відходів, тим більше енергії».

Перевага такої технології ще й у тому, що при переміщенні відходів або інших вантажів мінімізується людський фактор. «Це значно підвищує надійність процесу і знижує його небезпеку при русі отруйних речовин територією населених пунктів. Також немає необхідності у виплаті зарплати водіям сміттєвозів, можна в кілька разів скоротити штат комунальних підприємств», — пояснює вчений.

ДИВА З НЕПОТРЕБУ

Іван має чимало ідей з переробки та утилізації відходів, навіть дуже небезпечних. «Не вдаючись у технічні нюанси, можна сказати, що багато з запропонованих технологій, при безпечному та економічно вигідному поводженні з відходами на європейському рівні, здатні самі в фоновому режимі генерувати і накопичувати енергію, необхідну для їх подальшої переробки, — акцентує винахідник. — При цьому використовуються найрізноманітніші чинники і фізико-хімічні процеси, а необхідність підведення зовнішньої енергії зводиться до максимально можливого мінімуму».

Методики, відкриті науковцем, наприклад, дозволяють переробляти дуже токсичний фосфорний шлам на цінну промислову сировину — червоний фосфор. В Україні фосфорний шлам свого часу не змогли утилізувати в Слов’янську, і після безлічі аварій на складах, де він зберігався, матеріал відправили на переробку до Казахстану.

Ще Іван Бондаренко описує у своїй книзі пристрій, що дозволяє звичайній електричній лампі працювати без розеток і батарейок, з використанням теплових відходів своєї роботи. А також — технологію, завдяки якій можна отримувати мільярди кубометрів біогазу з органічних відходів.

ЕКОПОСЕЛЕННЯ — ДЛЯ ПОРЯТУНКУ ДОНБАСУ

Оскільки Іван — з Донецька, життя регіону, у якому нині триває війна, його турбує особливо. Тому вчений шукав спосіб відновлення постраждалих населених пунктів. Одним з можливих шляхів виходу з післявоєнної кризи, на думку вченого, є істотна деіндустріалізація окремих районів регіону і створення там екопоселень.

За даними, наведеними винахідником, в екопоселеннях утворюється у кілька разів менше, ніж у місті, рідких і твердих побутових відходів. «Це обумовлено оптимізацією використання матеріалів і ресурсів на основі впровадження екоцентричної філософії поведінки людини і елементарної екологічної освіти, якої часто бракує жителям традиційних міст», — коментує Іван Бондаренко.

Але тоді виникає питання, за рахунок чого економічно розвиватимуться «зелені» поселення. «Справді, сьогодні пріоритетним напрямком розвитку екопоселень часто є лише сільськогосподарська діяльність, що викликає їх значний науково-технічний та економічний регрес, — відзначає Іван. — Підвищення рівня життя людини шляхом впровадження екопоселень потребує їх збалансованого розвитку. Розглянутий у моїй книзі проект сучасного екологічно ефективного населеного пункту являє комплексну, всебічно розвинену інфраструктуру, здатну забезпечити задоволення всіх потреб сучасної людини. Виходячи з цього, логічно припустити наявність різноманітних виробництв на території поселення, що спричинить утворення різного роду відходів промисловості. Також комплексний розвиток інфраструктури екопоселень нового «міського» типу впливатиме на склад твердих побутових відходів. Це вказує на необхідність оптимізації системи поводження з відходами, як одного з основних елементів розвитку альтернативних екологічних міст України та світу».

Усі розробки, про які розповідає Іван Бондаренко, пройшли кваліфікаційну експертизу в держпідприємстві «Український інститут промислової власності» і запатентовані. Дослідник не один раз презентував свої дослідження, має купу грамот і дипломів. А на питання, що треба для їх впровадження, відповідає коротко: «Гроші».