Москва — другий Ізраїль?
Після того як ситуація із заручниками якось вирішилася, логічно було б розв’язати й усю чеченську проблему. Невідкладно. І виключно політичними засобами, як і рекомендує багато хто. В іншому разі — через перманентну загрозу нових терористичних нападів — Москва (а, може, й уся Росія?) може стати другим Ізраїлем. Iз тотальною охороною шкіл, крамниць, дискотек і всіх інших громадських місць, де лишень можуть з’являтися люди.
Однак як можна реально охороняти ті 300 000 об’єктів, про що було заявлено нещодавно? Якщо це цілодобова охорона, то скільки треба охоронців! Щоб вона дійсно була ефективною, то скільки треба металошукачів, дверей-рамок та іншого обладнання? Як узагалі можна провести більш чи менш ефективний контроль за умов мегаполісу? Найменша пробка на трасі чи затор на вході до універмагу — і все паралізується. Одразу утвориться новий натовп людей — нова мішень для нових атак. Замкнене коло, та й годі!
Одне метро чого тільки варте. Зараз люди бояться ним користуватися. У вихідні зателефонували знайомим москвичам: вони хотіли поїхати в центр на якийсь захід, але потім передумали — саме через те, що треба їхати на метро. Однак весь час відмовлятися від нього не будеш — їхати ж все одно треба. Як можна встежити за сотнями станцій, тисяччю виходів і мільйонами пасажирів, серед яких може бути один, який у ранковій тисняві опустить на підлогу якийсь згорток, а на наступній зупинці вийде з вагона?
Виникають й інші запитання. Скільки в Москві та Підмосков’ї мешкає чеченців? Не тих, що тільки-но із поїзда-літака, а діаспорних, тих, що живуть тут уже давно? І в яких із «паперами» все нормально? Два мільйони — за твердженнями громадян, які найбільше панікують, для яких кожна «особа кавказької національності» і є чеченцем. Більше мільйона аж ніяк не буде — згідно з іншими твердженнями. Лише півмільйона, але невеликий філіальчик Чечні наявний — скажуть вам «реалісти».
Хоч скільки б їх було і хоч якими б вони були (не всі ж терористи!), і влада, і москвичі підозрюватимуть усіх. Це спричиняє етнічну конфронтацію, перші «ластівки» якої вже є. Схоже, що все не лише непросто, але й надовго.
Природно, віддавати ніколи не хочеться. І Польщу з Фінляндією 1918 року не хотілося, однак довелося, бо іншого виходу не було. І Прибалтику не хотілося, але також довелося — внаслідок неможливості перетравлення. Що там Прибалтика, весь Союз довелося розміняти — ну ніяк все це не перетравлювалося. Невже за декілька сотень років не вдається побачити, що й маленька Чечня у величезному російському казані не перетравлюється? Яких тільки панегіриків не було останнім часом на адресу нового російського керівництва! І розумне, і прагматичне, і прораховує ходи наперед, і оточене найпередовішими політтехнологами та порадниками різних мастей...
Так, нелегко зрозуміти й прийняти той факт, що, «скоротившись», Росія буде цільнішою, а життя її — і не лише її! — громадян стане поза небезпекою. Експерименти з людьми тривають. Але вже їх ставлять нові «керманичі» великої держави...
