«Моя мотивація – розвивати розум українських дітей»

Лілія Таловєрова точно знає, що і як потрібно зробити, щоб діти якщо й не полюбили математику, то принаймні зацікавилися нею. За плечима в неї — роки вчителювання. Вона викладала і в сільській школі, і в математичній спецшколі для обдарованих дітей, і в училищі, і у звичайній загальноосвітній школі. Багаторічний досвід спілкування з дітьми допоміг Лілії Олександрівні краще зрозуміти, чим математика приваблює школярів, а чим відлякує. Всі спостереження, знання і досвід вона вклала у власну книжку, над якою працювала 20 років.

«Можливо, я написала б її швидше, якби було більше інформації та більше часу. Якби я писала її за столом, — усміхається Лілія Олександрівна. — Я писала її в електричках дорогою на роботу і з роботи, в метро, на кухні. Одну главу писала в палаті пологового. Казку про дроби я написала, коли вже народила дитину і була вдома. Коротка декретна відпустка скінчилась, і я пішла на роботу: уроки, дитина, пелюшки, кухня, учнівські зошити і книжка. Це було дуже складно, але був такий емоційний підйом!»

Якщо траплялася вільна хвилина, Лілія Таловєрова одразу сідала працювати над книжкою. Їй хотілося розповісти про математику так, щоб діти з задоволенням читали її після уроків. Не тому, що треба, а тому що цікаво. І так, саме читали.

Авторка навіть у вступі пише, що це книжка для читання: «Дивуєшся? Книжка для читання з математики? Що там читати? Математика — це тільки правила, формули, задачі. Вчи та розв’язуй! А читати там що?» А далі пояснює, що «правила не завжди були записані в підручнику, колись їх не було, хтось створив їх».

Власне, у своїй книжці Лілія Олександрівна пропонує дітям самим сформулювати те чи інше правило — і це зовсім нескладно, адже авторка дає чимало цікавих і зрозумілих прикладів і задач. Вона заохочує читачів думати.

«Моя мотивація — розвивати розум українських дітей», — каже Лілія Таловєрова.

ВІД ІСТОРІЇ ДО МАТЕМАТИКИ

Лілія Олександрівна написала свою книжку чудовою українською, хоч ніколи її не вчила. «Я народилася в Ростовській області, у місті Міллерово, закінчила школу з золотою медаллю, поступила на історичний факультет у Ростові-на-Дону», — розповідає вона.

Але якраз тоді її чоловік Ігор Ар’єв вступив до аспірантури в Києві, і Лілія Олександрівна переїхала разом з ним. Тут вона вирішила перевестися в педагогічний інститут. «Я склала додаткові 11 екзаменів і 32 заліки — і почала вчитися на викладача історії та математики», — згадує вона. Втім, з історією Лілія Таловєрова своє життя надалі вже не пов’язувала, лише з математикою.

Закінчивши інститут, Лілія Олександрівна поїхала навчати дітей у село Бабинці. А раз на тиждень вона викладала ще й у школі для обдарованих математиків.

«А потім, 1969 року, мені замовили математичну хрестоматію для дітей. Ну, що таке хрестоматія? Це витримки з різних джерел. Я три роки сиділа в бібліотеці КПРС, перегортала все, але знайшла такий мізер. Тож до цих уривків із праць інших письменників я понаписувала свої вставки. І коли принесла цю хрестоматію у видавництво «Радянська школа», редактори почитали і сказали: «Ліліє, пиши сама. Бери всі ці теми і сама пиши про них, ні на кого не орієнтуючись. Забудь про все, що ти читала — там усюди нудно». І я сіла писати, — розповідає Лілія Олександрівна. — Коли книжка була готова, видавництво включило її у плани на 1991 рік. Але 1991-го розвалився Радянський Союз, видавництво не мало коштів на видання книжок, і зрештою я на роки заховала рукопис на антресолі».

ДРУГЕ ЖИТТЯ КНИЖКИ

«Коли онучка пішла в четвертий клас, син сказав мені: «Мамо, вона якось не дуже математику любить і знає». Я йому відповідаю: «Пошукай і купи їй якусь цікаву книжку». А він каже: «Мамо, ну ти ж краще знаєш, пошукай ти». І я на всіх ярмарках, у книгарнях шукала. Але не бачила чогось такого цікавого. Тоді мій чоловік каже: «А ти ще на антресолях пошукай». Я запитую: «А це ще навіщо?» Чоловік каже: «Давай, давай, діставай свою книжку». Зрештою я її дістала, набрала на комп’ютері й пішла у видавництво. Там книжку похвалили, але сказали, що не мають коштів на її видання, — говорить Лілія Таловєрова. — Потім я зустріла видавця, який вхопився за цю книжку і вмовив мене видати її моїм коштом. Тож я зібрала частину своїх грошей, частину позичила і дала цьому видавцеві. Книжку «Математика після уроків» надрукували 2014 року. Вийшло у світ 800 примірників».

ЩО ДАЛІ?

Цю книжку, розраховану на учнів п’ятих-сьомих класів, уже давно не можна знайти у книгарнях — весь тираж розкуплений. Але вчителі й батьки продовжують запитувати Лілію Олександрівну, де і як можна придбати «Математику після уроків». Тож зараз Лілія Таловєрова шукає можливість видати цю книжку вже більшим накладом у видавництві, яке спеціалізувалося б на навчальній літературі. «Я допрацювала цю книжку, виправила неточності, щось додала. Зокрема, у книжці всі малюнки — мої, я їх придумала і намалювала. Макет книжки «Математика після уроків» готовий до друку», — пояснює вона.

У книжці є дві дійові особи — допитливий Тарасик та його мудрий і терплячий дідусь. Саме через їхні розмови авторка вдало пояснює багато складних математичних понять. Лілія Олександрівна відшукала й відібрала для своєї книжки багато цікавого матеріалу. Наприклад, тут можна прочитати про те, хто придумав число, дізнатися, що таке аль-джебр і аль-мукабала, хто такі Вієт і Декарт, що трапилося в школі Піфагора.

«Я не за гонораром женусь, я хочу, щоб моя книжка дійшла до учнів, у школи, — наголошує Лілія Таловєрова. — Наприклад, на мою думку, підручник про дроби зроблений не дуже цікаво: ось є дубові правила — роби. А в мене тут дроби — живі. Вони між собою спілкуються, і в їхніх бесідах-суперечках народжуються правила. Далі я пропоную читачам: спробуй сформулювати це правило сам. Колеги вчили дітей за моїми живими дробами і схвально відгукувалися, казали, що тут за кілька годин можна зрозуміти і вивчити те, на що у школі потрібен тиждень».

ЯК ПОЛЮБИТИ МАТЕМАТИКУ

Лілія Олександрівна переконана, що часто діти не люблять і не розуміють математику, бо шкільні підручники — нудні й занадто складні. «Математика — дуже цікава наука, — запевняє Лілія Таловєрова. — Я завжди дуже любила розв’язувати задачі, я була захоплена математикою. Любов до математики, до складних задач, до розумового напруження у мене на все життя».

Щоб дітям було цікаво, пояснює Лілія Олександрівна, потрібно уважно добирати задачі. «Важливо, щоб задачі були не громіздкі, не заплутані, а такі, що зацікавлюють і змушують подумати. Діти люблять цікаві задачі. А громіздкі лише відвертають їх від математики, — додає вона. — Я хотіла, щоб батьки разом з дітьми розв’язували ці задачі, я добирала такі, що цікаво розв’язувати. Вони в мене чергуються: є складні, а є такі, які розв’язуєш на льоту — щоб мотивувати, зацікавити і надихнути дитину».

Лілія Олександрівна тримає в руках книжку з того невеликого накладу, надрукованого її коштом. Вона час від часу розкриває її і щось зачитує, пояснює, розповідає, згадує, коли й як писалася та чи інша глава. Ця книжка написана з любов’ю, це видно. З любов’ю до дітей і математики.

«Це справа мого життя — вчити і розвивати дитячий розум. Зараз я вже сім років на пенсії, тож не маю можливості робити це в безпосередньому контакті з дітьми, у школі, але через книжку — цілком», — підсумовує Лілія Таловєрова. І сподівається, що незабаром її книжка побачить світ у якому-небудь українському видавництві, а діти нарешті зможуть взяти її в руки й відкрити для себе чудовий світ математики.