Музей, що колекціонує

Своєрідна концепція закладу належить власницям: Вікторії Данелян, яка присвятила свій диплом проекту «Музей кіносновидінь», і Тетяні Цвілодуб, що не тільки повірила у мрію подруги, а й перетворила на власну. Обидві дівчини закінчили Міжнародний інститут глибинної психології, і для обох — це друга вища освіта, більш зрілий і обдуманий вибір. Вікторія і Тетяна гуртують навколо себе цікавих і творчих людей, звідусіль привозять для музейної бібліотеки книжки з психоаналізу, перетворюють екскурсію на перфоманс. А ще дівчата переконані: якщо хочете дізнатися правду про свій сон, припиніть заглядати в сонники.

МУЗЕЙ — ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ НАЯВНІСТЬ АРХІВУ МАТЕРІАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ

Від задуму приватного музею до його відкриття минуло п’ять років. Проте лише чотири місяці знадобилося для ремонту непримітного підвальчика на вулиці Чигирина, 55, щоб він перетворився на затишний арт-простір. Усі зони: книжковий магазин, кабінет психоаналізу, лінгвістичний клуб і сама виставкова зала (у ній знайшлося місце для міні-кінотеатру) — стильні, без зайвих нагромаджень і по-домашньому затишні. «Нам подарували комод, дзеркало, вазу, картинку. Меблі купували на розпродажах», — діляться історією економіки музею власниці. У виставковій залі натрапляємо на скриню сновидінь відвідувачів, у якій містяться повітряні кульки, малюнки, книжки; на стіну з десятками розфарбованих шухляд, у які кожен може сховати своє запитання про сон... Та постійних експонатів поки що не так багато. «Ми шукаємо, як продемонструвати ідеї з психоаналізу, історичні аспекти, — сил і можливостей відразу створити всю експозицію в нас немає,     — розповідає Вікторія. — Тому поки що обмежилися тимчасовими виставками: наразі триває NightmareArt — про нічні жахіття, далі за планом — про еротичні й пророчі сни».

На думку Тетяни, музей — це не тільки наявність архіву матеріальних цінностей. Адже, по суті, кожен експонат (навіть найдорожчий) — мертвий, якщо з ним не взаємодіяти. Впустити динаміку в музей українцям заважає не тільки відсутність фінансування, а й звичка багатьох до законсервованих експонатів, чогось сталого, прописаного, із чіткою історією і структурою. «Ми зіштовхнулися із знеціненням ідеї. Люди не готові за неї платити, але готові віддавати гроші за конкретні речі, наділяючи їх цінністю. Недарма відвідувачів найбільше цікавить вартість тих чи тих експонатів. Музейний архів важливий, але він може складатися не лише з матеріальних речей, а й із культурних», — переконана Вікторія.

КРІЗЬ ЖАХІТТЯ — ІЗ ЛІХТАРИКОМ!

Під час самої екскурсії покуняти відвідувачам не вдасться. У коридорі вже чекає Фея, яка розподіляє охочих на групи по п’ять-десять людей (для більшої кількості буде тіснувато). Перш ніж поринути в безпросвітну темряву, усіх озброюють ліхтариками — ними можна підсвітити жахіття (читайте — картини й інсталяції), які наверзлися художникам. Екскурсовод Ярина Груша намагається розговорити кожного: часто люди розгублюються, адже не звикли до такого формату екскурсій, деякі — навпаки. Із темноти час від часу виринає дівчинка-сновида... Закінчується знайомство з кошмарами переглядом відеоінсталяції «Глибокий сон».

Екскурсії відбуваються у вихідні або за попереднім записом, адже всі організатори такого музейного перфомансу — добровольці, які у будні зайняті на своїх роботах. «Чим ми справді пишаємося, так це нашою командою. Тут працюють волонтери, які не отримують заробітної плати. Хтось робить сайт, хтось фотографує, хтось допомагає з організацією проектів», — зізнається Вікторія. Грошей за екскурсії (вхід     — 50 гривень) вистачає на комунальні послуги й гостинці для відвідувачів, але самі добровольці вірять у майбутню прибутковість. «Кожен член нашої команди розуміє: щоб дістати щось, потрібно щось вкласти — і не так фінансові засоби, як частинку своєї щирості й захоплення тим, що ти робиш»,          — коментує свою мотивацію Тамріко Шолі, який працює в музеї прес-секретарем.

Із кожним днем кількість охочих долучитися збільшується. Завдяки цьому в музейному просторі зростає кількість цікавих заходів, як-от: лекції і семінари з психоаналізу, проект «Жива книга» (кожен відвідувач може взяти на абонемент живу книжку (цікаву людину), почути її історію), клуб вільних асоціацій (завдяки настільній грі DiXit), зустрічі «Що сниться автору?» (чи не єдина спроба в Україні комерціалізувати зустрічі з письменниками) тощо.

Та й на кількість відвідувачів музейники не скаржаться: у вихідні, замість чотирьох запланованих, буває і по вісім груп.

РОЗПЛУТАТИ КЛУБКИ НЕСВІДОМИХ БАЖАНЬ

От чого в музеї не гарантують, так це тлумачення сновидінь. У снах здійснюються наші несвідомі бажання, а розібратися в них під силу тільки нам самим. Звісно, складний клубок образів і уривків може допомогти розплутати психоаналітик.

«Уві сні в нас зовсім інший спосіб мислення — ми передаємо інформацію за допомогою картинок. Коли людина переказує свій сон, то зіштовхується із труднощами: не може згадати саме те слово, яке приснилося, або ж не може пояснити, як одночасно перебувала у двох різних містах, як була маленькою, а виглядала дорослою, як перевтілювалася з одного персонажа сну в інший», — розповідає Тетяна. Часто це такий собі каламбур, який не дає людині зіштовхнутися зі своїм бажанням напряму. Можливо, це й добре, бо інколи така зустріч із власним несвідомим — страшнувата. Виявити свої несвідомі прагнення — завдання не з простих, потрібно зв’язувати образи з минулим, знайти, звідки вони з’явилися. Часом тлумачення сну може тривати тижнями, а відповідь прийде зовсім неочікувано. Але навіть так ніхто не гарантує правильності інтерпретації.

Тлумачення сну — це індивідуальний підхід, суб’єктивне бачення. Тож у музеї снів не радять вірити сонникам, які пропонують завжди готові загальні відповіді. Також Вікторія й Тетяна не рекомендують довіряти психоаналітикам, до арсеналу яких входять гороскопи, карти, ворожіння, — такі люди, найімовірніше, у психоаналізі нічого не тямлять. До речі, сама спеціальність в Україні — досить молода, не вистачає наукової й практичної бази, фахівців поки що небагато. Тож невипадково ще одне із завдань музею — це обмін напрацювань між спеціалістами, а також ознайомлення широкого загалу із методом психоаналізу та розвінчання багатьох міфів навколо нього.

Найпоширеніший міф — швидке лікування душевних страждань. «Якщо людина 40 років жила з якоюсь проблемою, то позбутися її за два дні нереально. Це не фаст-фуд, який дає змогу швидко втамувати голод, не таблетка, яка відразу вгамовує біль. Зняти симптоми — завжди легше, ніж шукати причини, а психоаналіз — це якраз пошук причин», — ділиться практичним досвідом Тетяна. Часто українці звертаються з модними проблемами сьогодення, наприклад бажанням бути успішним, та в результаті роботи виявляється, що істинна причина в чомусь іншому, наприклад у непрощеній образі.

Із невіглаством у психоаналізі дівчата пропонують боротися за допомогою книжок — їх у приватній книгозбірні вже близько сотні. Також у музеї можна придбати літературу, видану в Інституті глибинної психології, здебільшого перекладну.

ДО РЕЧІ

Український музей снів має «родича» в Санкт-Петербурзі — Музей сновидінь Фрейда, який працює із 1999 року. Там відвідувачі мають змогу ознайомитися із дослідженнями й моделями тлумачення снів відомого австрійського філософа. Якщо будете мандрувати Віднем, то можете заглянути також до великого Музею снів Фрейда, розміщеного в його колишніх квартирі й офісі. Щоб ознайомитися з цілою бібліотекою батька психоаналізу, варто відвідати Лондон, де є музей із такою ж назвою.