«Ми розбещені нашою природою»

Кореспонденти «Дня» нещодавно побували в незвичайному парку, створеному на території одного з вищих навчальних закладів Києва, — Національному аграрному університеті України. Усі корпуси навчального закладу потопають у зелені, а сам парк складається з кількох зон. Це старовинний ботанічний сад, ділянка з фруктовими деревами і ягідник, пасіка, стайня з майданчиками для тренувань і вигулу коней, красиві широкі алеї та простягнуті до неба над зеленим масивом стіни відроджуваного монастиря. Студенти-практиканти тут мов злилися із землею — їх помічаєш не одразу. Вони мовчки спілкуються з природою, виконуючи незрозумілі для чужого ока дії. Важко повірити, що на цьому місці був колись пустир і що назва цієї місцевості як Голосієвe цілком виправдовувала себе. Про те, як територія навчального закладу перетворювалася на сад, як оздоровлювати для нього землю та в якому стані нині столичні парки та сади, «День» поцікавився в ректора Національного аграрного університету України Дмитра МЕЛЬНИЧУКА.

— Українцям властивий природний потяг до краси. У нас здавна заведено білити хати, саджати навколо них вишневі сади і прикрашати житло квітами. Якщо говорити про паркове мистецтво як науку, то нам потрібно ще багато працювати. Мене особливо вразили сади в Японії. На перший погляд важко назвати садом клаптик землі на кілька квадратних метрів, засаджений невеликими рослинами. Проте, якщо затриматися на цій території, уважно вдивитися в композицію, створену господарем будинку, то починаєш розуміти його задум. Наприклад, це може бути відтворений ландшафт якоїсь країни. Японці не розуміють нас, коли ми говоримо, що ми бідні. Вони бачать наше багатство в нашій природі, в чудовій землі, якої так багато і на якій усе так добре росте. Ми розбещені нашою природою і не ставимося до неї так дбайливо, як японці до своєї. А міняти в Україні треба не тільки парки, змінювати треба свідомість наших співвітчизників.

— Напевно, всі ці ідеї ви намагаєтеся реалізувати у вашому університетському парку?

— Звичайно. Ми згодом навіть хочемо перетворити всю нашу територію в сучасний парк, де буде не тільки багато тінистих алей, але і створено хорошу інфраструктуру для відпочинку. Зараз розробляємо тему «Розвиток агротуризму». Створюємо музей меду. За допомогою навчального вулика зі скляною стінкою відвідувачі та студенти можуть спостерігати за життям бджолиної сім’ї. Там же — клумба з колекцією медоносних рослин, і погріб, де готують дивний напій — медовуху (вишнева, смородинова...)

— Скільки років цій пасіці?

— Понад триста. Ця територія названа Голосієвe, тому що земля довкола була голою — жодного деревця. Студенти під керівництвом викладачів перетворили цю територію у справжній парк-сад. У нас є ботанічний сад, ділянки з фруктовими деревами і кущами. До речі, для любителів екзотики вирощуємо в нашому ботанічному саду саджанці рідкісних рослин.

— Як відомо, в радянські часи руйнувалися не тільки храми, але й сама земля, її властивість приносити екологічно чисті плоди. Адже відомо, як землю перенасичували хімікатами заради високих урожаїв, як вона хворіла і «збагачувала» шкідливими для людини речовинами свої плоди. Як би ви могли оцінити діалог нашого співвітчизника із землею сьогодні?

— Із здобуттям Незалежності в Україні через масовий розпад колгоспів і радгоспів різко зменшилося застосування хімікатів у сільському господарстві, приблизно вдесятеро. Це пішло на користь нашій природі: земля добре встигла очиститися від шкідливих речовин. Сьогодні їдеш дорогами України через села, а тобі то відро раків пропонують, то в’юнів... А це вже індикатори екологічної чистоти землі. Зараз треба вплинути на людей так, щоб вони зрозуміли: важливіше поступитися кількістю врожаю, але зберегти нашу землю та її плоди здоровими.

До речі, «хворобу захоплення добривами» пережили всі країни. Люди завжди раділи великим урожаям, але не думали про його ціну. А ціна — це отруєння землі (в деяких передових радянських господарства на гектар вносили до 600 кілограмів) до такої міри, що в річках вимеряти такі риби, як в’юни, зникли раки і навіть жаби. Витримав, мабуть, лише карась як дуже стійкий організм. Навіть на заході відомі на весь світ ріки Рейн, Одер, Вісла були перетворені у 70-ті роки на мертві — ніщо в них практично не могло жити через хімію, яка попала в них. Державам довелося вкладати великі грощі, щоб очистити і оживити їх. Тепер уже треба думати і нам не тільки про урожаї, а й про те, як оздоровити землю.

Нам треба підіймати загальний рівень культуру всіх, хто займається виробництвом і переробкою продуктів харчування. Якщо рекомендується для використання в галузі якийсь препарат, то його треба використати згідно з рекомендаціями. Наша біда в тому, що ми не вміємо грамотно зберігати добрива. Часом звалюють їх на склад, де протікає дах. Під час дощів «хімія», яка намокла, безконтрольно розтікається околицями, насичуючи землю, проникаючи у водоймища, в колодязі. А потім ми ламаємо голову над тим, від чого в нас так часто зустрічаються алергії, різні пухлини... Ми програємо розвиненим країнам насамперед у культурі спілкування з землею, а через хворі сади і поля хворіють люди, наша продукція втрачає конкурентоспроможність.

— У чому бачите основу культури спілкування з землею?

— У цивілізованому світі виробництво, навчання і наука не розділені як у нас, а постійно взаємодіють. Якщо взяти виробничу фірму з вирощування кукурудзи «Монсанта» (США) чи з виробництва хімікатів «Баєр» (Німеччина), то вони мають свої наукові підрозділи — такі, яких наша академія наук не має. Сьогодні використовується така кількість хімічних речовин, яка без ґрунтовних знань безпеку не гарантує. Не можна виробнику сьогодні бути безграмотним. А це неможливо без зближення трьох компонентів — науки, виробництва та навчання. Треба знайти сьогодні засоби інтеграції цих трьох складових, інакше не виживе жодна.

— А як тепер у нас справи з селекцією? Чим ми можемо зацікавити в цьому плані співвітчизників та зарубіжних фахівців і споживачів?

— Конкурентом традиційної селекції виступили сьогодні трансгенні технології. У цих технологіях ми дуже відстаємо, їх треба досконало вивчати. Ось, наприклад, квіти, які довго не в’януть у вазах. Вони, як правило, всі трансгенні, і завдяки цьому так довго зберігаються.

Наукові організації, навчальні заклади зараз спантеличені не лише пошуком всіляких способів, які б сприяли отриманню великого і смачного урожаю, але й розробкою технологій, які б допомагали виявляти в сільськогосподарській продукції речовини, що шкодять здоров’ю людини. Зараз створюється ціла мережа таких лабораторій — з генної інженерії, молекулярної біології, експертизи якості та безпеки харчової продукції, експертизи безпеки ґрунтів і води. У нас в університеті є лабораторія з перевірки якості та безпеки сільськогосподарської продукції. В ній вимірюється до кількох сотень різних показників. Але поки що наша лабораторія сертифікована за українськими стандартами. Проте уряд виділив кошти, щоб ми перетворили її в незалежний центр загальнодержавного значення й акредитувалися на світових стандартах.