Ми з Пелікановим удвох…
Напередодні від'їзду Пеліканов вимився, вдягнувся у все чисте і зав'язав із зеленим змієм. Замість святкувати Новий рік, він ліг спати якнайраніше, до заздалегідь зібраного багажу було укладено плоскогубці (у дитинстві він читав, що кордон обнесено колючим дротом) і викрутку (відбиватися від сторожових собак). На 10.00 Пеліканов був свіженьким, поголеним і тверезим. Його любовно випроводжала тітка Ніна Петрівна. Проводжати племінника за кордон, де закони не наші, де повнісінько безсоромних дівок, у яких тільки одне на умі, і взагалі, де немає поряд тітки, — справа відповідальна. Тому Ніна Петрівна допроводила до купе і дбайливо вклала до кишені Пеліканова два презервативи (певно, родичі за бугром їй були не потрібні).
Я ж готувався здебільшого за столом, точніше, за різними столами, переходячи від одного до іншого упродовж всієї ночі. Сумку складав, уже будучи в цейтноті і з похмілля, тому багато потрібних речей так і залишилися на батьківщині. До потяга ввійшов, відлякуючи провідниць щетиною і перегаром. Побачивши, як піклуються про Пеліканова, я не стримав скупої чоловічої сльози, яка скотилася по неголеній з минулого року щоці. Живуть же люди!
ЯК МИ З ПЕЛІКАНОВИМ КАТАЛИСЯ НА ЛИЖАХ
Власне, на лижах катався я. А Пеліканов здебільшого складав гроші.
Відразу пiсля приїзду так вийшло, що ми відвідали платний туалет вартістю 2 крони. Вийшовши, Пеліканов огледівся. Навколо на дуже пересіченій місцевості шумів ліс. Гірськолижники і туристи ходили лише по дорогах. За таких умов тільки лох так кидатиметься грошима. А оскільки каса була у лоха (тобто у мене), у голові Пеліканова вмить з'явився план. Із самого ранку Пеліканов хапав лижі з черевиками і біг на гору, як молодий козел. Добігши до гори, він відразу ж вимагав дві крони. Це повторювалося після кожного спуску! Щоб не відставати від мене, гаманця на лижах, він навіть став значно швидше спускатися і майже не падати. Як тільки чергове прохання викликало підозру, він спершу вимагав склянку гарячого вина, а тільки потім дві крони. А вже під час вечірнього катання Пеліканов зовсім розперезався. У темному лісі ситуація ставала неконтрольованою. Черга на підйомник була короткою, спускалися ми досить часто, і після кожного спуску я йому знову давав по 2 крони. В результатi цього у нього зібралося стільки важкеньких монет, що на останнє нічне катання він уже не пішов. Не хотів ризикувати життям — було що втрачати.
ЯК ПЕЛІКАНОВ ЗАЛИШИВ МЕНЕ БЕЗ СПIДНЬОЇ БІЛИЗНИ
День був вітряний і сонячний, трошки морозний. У програмі було катання до упаду, сауна і знову — нічне катання по освітленій трасі. Від усяких зловживань зранку у Пеліканова боліла голова, як, втім, і в попередні дні. Вдень він заробив кілька двокронових монет, попив гарячого вина. Нічого не віщувало біди.
Сауна була в готелі поряд із горою. Нервово озираючись, ми з Пелікановим почали роздягатися — як і було обіцяно, у цей час сауна була змішаною за складом. Через це я відразу не зметикував, що Пеліканов суне пиво до моєї комірки. «На верхню поличку покладу», — підступно сказав Пеліканов. Ну я й погодився із простоти душевної.
Сауна була чудовою. Температура саме якраз. Крижана вода у басейні, стрибаєш — і в тіло впиваються тисячі голок. Панянки чимось там мерехтять у напівтемряві. У кімнаті відпочинку м'яка лежанка. Я розслабився, втратив пильність, а Пеліканов, пересвідчившись, що зарубіжні дівчата за конструкцією нічим не відрізняються від вітчизняних, тим часом збігав до роздягальні і струсонув шафкою. Почувся гуркіт від падіння і биття пляшок.
Коли ж я, чистий душею і тілом, прийшов одягнутися перед нічним катанням, то виявив у шафці купу осколків і велику калюжу, що сильно відгонила пивом, у якiй плавала моя білизна. З нижньої половини одягу сухими залишилися лише тонкі гірськолижні штани! Попереду нічне катання, а я незахищений, мов дівчина з реклами прокладок. Недоречно пригадався анекдот про сибірського кота, який усю ніч розказував кішкам про те, як у Сибіру він дещо відморозив. Як на зло, у роздягальні було людно, мов у циганському таборі. Спинним мозком відчуваючи, що всі дивляться на мене, я повільно з гідністю надів майку. Що далі? Светр — не зрозуміють. Надів шкарпетки. Піти неможливо. Розмови стихли… І тут я відважився: швидко взяв і надів у цілковитій тиші гірськолижні штани. Що подумали про українських дикунів усі інші, неважко уявити.
ЯК ПЕЛІКАНОВ ЇХАВ МИМО СЛАВСЬКОГО
О, це особлива історія. Тонкосльозу публіку прошу запастися носовими хусточками або хоча б надіти щось із рукавом.
Після успішного подолання кордону потяг прибув на славну станцію Чоп, де й простояв дві години. Потяг оточила юрба професійних жебраків, що складалася із старих і дітей. У приміщенні вокзалу, крім залів митного огляду, не було нічого, навіть пива. Пеліканов нервував. Через три години Славське, а він же ще й не «причастився». А раптом на перон вийде Ганна Юліївна з чоловіком Василем? У тверезому вигляді Пеліканов за себе не відповідав. Тому він сміливо кинувся у кам'яні джунглі Чопа, і не минуло й години, як по блиску у його очах, що випливли у дверях, я зрозумів — успіх! Успіх включав у себе два ще теплих хот-доги (це така їжа із чопських собак) і пляшку ужгородського коньяку.
Не встиг потяг рушити, як коньяк уже дзюрчав, розливаючись по пластмасових склянках. «Ну, за Аню», — сказав Пеліканов. «За неї, рідну», — підтримав я. Потім ми випили за Аню ще і лягли спати, щоб до Славського приїхати відпочилими і повними сил. Пеліканов вовтузився. Сон не йшов. На згадку приходили уривки минулого — ганчірка для миття підлоги, сама брудна підлога, втомлена Ганна Юліївна, завжди п'яний її чоловік Василь, багато відер з водою і зручності на вулиці.
…Історія з Ганною Юліївною та чоловіком її Василем сталася років п'ять тому однієї холодної січневої ночі. Ми приїхали тоді на кілька днів покататися на лижах і знімали у цієї родини кімнату, в якій спали уп'ятьох. І раптом якось вночі усіх розбудив гуркіт. Володі у ліжку не було. Він мив підлогу у передпокої! Ніхто не знає, що точно сталося у будинку, та є кілька версій з приводу того, що сталося.
Версія 1. Ганна Юліївна, сильно похитуючи стегнами, повільно впливла до нашої кімнати і проникливо подивилася на присутніх. Особливо довгим і проникливим поглядом вона подивилася на Пеліканова, який розлігся біля грубки. Він здригнувся, по спині побігли мурашки. Так на нього ще ніхто не дивився. «А де ж чоловік Ваш, Ганно Юліївно?» — боязко запитав Пеліканов. «А де ж йому, клятому, бути? Знову, сволота, напився як свиня», — відповіла Ганна Юліївна. «Ви вже вибачте, дорогі гості, якщо щось не так, але коли він п'яний, спить усю ніч мов убитий, хоч кілок на голові теши», — і знову подивилася на Пеліканова. «Це натяк», — подумав він, і серце радісно замліло. «На добраніч, Аню, е-е, Ганно Юліївно», — сказав він раптом осиплим голосом, а сам подумав: «Сьогодні або ніколи!»
Довго довелося чекати, поки у кімнаті все стихло. Пеліканов обережно, намагаючись не рипіти, піднявся з ліжка і, затаївши подих, вийшов із кімнати. Двері до Ганнусиної світлиці були поруч. Він тихенько натиснув на ручку і прочинив двері. Раптом із гуркотом йому на голову звалилося відро з крижаною водою, завбачливо підвішене чоловіком Василем над дверима. Услід за переляканою Ганною Юліївною у дверях з'явилася неголена фізіономія її чоловіка. «А я ось підлогу вирішив помити», — не розгубився Володя і шматиною, що перша трапилася під руку, себто власними заздалегідь знятими штаньми, почав терти підлогу. «Молодець, — схвалив Василь. — Завтра ще білизну випереш», — і грюкнув дверима.
Версія 2. П'ять лижників, які знімали квартиру, весь день топталися брудними чобітьми і черевиками по передпокою, плювалися, смітили на підлогу. Після роботи до будинку увійшла втомлена Ганна Юліївна, мовчки озирнулася, зітхнула і пішла до своєї кімнати. А там її чекав п'яний чоловік. День видався важким. Довелося самій розрубати тушу бичка на кухні турбази, вирізати найкращі шматки і приготувати для туристів своє фірмове блюдо — смажену варену ковбасу з вермішеллю.
Пеліканов згадав свою тітку Ніну Петрівну, як вона, бідна, трудилася вдома, мила, чистила, витирала підлогу, а він брав в одну руку пляшку пива, в іншу — газету, і йшов ближче до телевізора, де чекав на вечерю. «Яка ж, усе-таки, сволота ці мужики», — подумав Пеліканов. Йому раптом стало соромно і за себе, і за своїх друзів, і взагалі за всіх мужиків. Серед ночі, коли всі вже спали і лише хропіння Ганни Юліївни полохало мишей і тарганів, Володя встав, узяв ганчірку і вимив у всьому будинку підлогу. За всіх чоловіків.
…За вікнами поїзда пропливали засніжені Карпати. Проїхали весь у снігах Бескид, Лавочне, і ось нарешті Славське. За вікном метушилися гірськолижники. Пеліканов тремтячою від хвилювання рукою наповнив склянки. Він хотів сказати: «За Аню», — але тут за вікном начебто промайнула неголена фізіономія Василя, і Пеліканов хутко сховався за фіранку.
Потім ще були інші станції і полустанки, багато пива, харчів, вражень, але кульмінація подорожі була позаду. От так і все життя, моргнув — і багато вже у минулому, хочеться поближче до теплої грубки і телевізора. Але до Славського ми ще повернемося!
ПРО ТЕ, ЩО НАС (ПЕЛІКАНОВА) ПЕРЕМОГТИ НЕМОЖЛИВО!
Колись давно, йдучи по відкритому всім вітрам Невському, пізно увечері, коли мороз сягнув далеко за —10, я зауважив, дивлячись на юрми ленінградців, які жували на вулиці пломбір, що народ, який їсть морозиво за такої погоди, перемогти не можна. Пеліканов не їв морозива (з міркувань економії), проте повністю відповідав усім критеріям непереможності. Незалежно від капризів зарубіжної погоди, він завжди ходив:
— без теплої нижньої білизни;
— без шапочки;
— без рукавичок.
З теплою білизною було все зрозуміло — беріг. Шапки не вдягав, щоб весь час в'їдливо демонструвати мені відсутність лисини. А от його ставлення до рукавичок було абсолютно незбагненним. Руки мерзли. Падаючи, він розбивав їх до крові об жорсткий сніг. Щодня до кінця катання він з неприхованою заздрістю дивився на мої рукавички. Та вранці знову своїх не брав. І лише повернувшись додому, я зрозумів — Володя страждав за всю Україну. Він доводив словакам і полякам, що, маючи такий загартований народ по сусідству, нічого вступати до НАТО. Давайте усі йому скажемо спасибі!
P.S. ПРО ТЕ, СКІЛЬКИ І ЗА ЩО ПЕЛІКАНОВ МЕНІ ВИНЕН
Пеліканов винен усім. Батьківщині, тітці, Київенерго, у тому числі і мені (а йому заборгував тільки Юфа). Слідкуйте, загинаю пальці, за що і скільки пляшок Пеліканов мені, як чесна людина, зобов'язаний викотити.
За перетин уперше в житті кордону із сусідньою державою. Будь-хто підтвердить, що всуху таких подій не залишають. Причому, оскільки кордонів два, то і пляшок також дві.
За перший спуск із Високих Татр. Нова гора, живим залишився. Пляшку на стіл!
За повернення на Батьківщину. Пустили. Я міг би розказати словацьким прикордонникам правду про те, як Пеліканов, будучи досвідченим диверсантом, неодноразово намагався зламати Високі Татри, падаючи на них з розгону різними заздалегідь натренованими частинами тіла, і позбавити їх джерела благополуччя. Але промовчав, хоч це було й непросто. Пляшка!
За організацію бордельєро у сауні із зарубіжними особами протилежної статі. Лише заради того, щоб виправдати надії Ніни Петрівни. За це можна пивом.
За те, що я необмежено видавав Пеліканову на першу вимогу дві крони, а він їх весь час заощаджував і таким чином розбагатів.
Разом п'ять і пиво. Усіх присутніх прошу бути свідками і взяти участь у ліквідації боргу.
