На кухні з... політиком

«Я не знаю в світі людини, яка би варила смачніший борщ, ніж моя дружина Тетяна... Хоча розумію, що в кожної господині він різний. Мені пощастило, вона прекрасно готує», — з усмішкою розповідає «Дню» — український політик і дипломат Роман БЕЗСМЕРТНИЙ — нардеп ІІ, ІІІ, IV та V скликань, один із авторів Конституції України, кандидат політичних наук, а також викладач і почесний професор КНУКіМ. Однак бажання і хист до приготування їжі є і в нього самого: він не лише є «правою рукою» на кухні своєї дружини, а й легко може приготувати сніданок для сім’ї, знайти новий рецепт страви або ж деталь, яку зробить її вишуканою, і навіть більше....

Роман Безсмертний вже й забув, коли востаннє їв наодинці, — сімейна вечеря або ж діловий обід — готувати і споживати смачну їжу, на його думку, це ще та особлива культура. А якщо ти володієш мистецтвом їсти смачно в приємному і потрібному товаристві, тоді буквально можна вирішувати й державні справи... А детальніше про це — дізнавайтеся далі.

«МЕНІ ХОЧЕТЬСЯ ДОПОМАГАТИ СВОЇЙ ДРУЖИНІ»

— Для вас готувати їжу це хобі чи обов’язок?

— У нас є велика сім’я. Зрозуміло, що це пекельна праця і мені, звісно, жаль свою дружину, хочеться їй допомогти. Передусім я завжди був і залишаюся у неї підмайстром, коли потрібно принести щось, подати, почистити, натерти, перекласти... Тому я давно взяв на себе цей обов’язок, бо я розумію, наскільки це важко. Наприклад, користуватися кухонним обладнанням, навіть якщо воно сучасне, але все одно може бути небезпечним...

Також у вихідні дні я намагаюсь готувати сніданок для всієї сім’ї. Проте в мене є один недолік у всій цій роботі — я не відчуваю міру в компонентах.

— Тобто?

— Іноді я можу передати перцю, солі.  В мене в цьому немає природнього відчуття міри, а в дружини до цього все навпаки — у неї талант. Вона настільки природно і майстерно може визначити міру компонентів, що я сам дивуюся, який виходить смак.

Крім того, вона сама може вигадати якусь страву. От на вихідних ми любимо спостерігати, як готує Джеймі Олівер (відомий англійський шеф-кухар. — Ред.). Ми багато що від нього запозичуємо, бо він готує дуже практичні речі...

Ми ніколи в сім’ї не були рабами шлунку, але їсти правильно, корисно і смачно — це теж велика культура. Важливо розуміти, що корисна їжа — це наше здоров’я, тому цим не треба легковажити, їсти що-небудь просто не можна...

Я народився і виріс у селі, тому можу легко відрізнити справжні й корисні продукти зі свого городу від вирощених деінде. Ба більше, їх просто ні нащо не проміняю.

МОЖУ ГОТУВАТИ КІЛЬКА СОРТІВ ХЛІБА...»

— А які у вас є родинні традиції?

— У нас є правило: ми завжди снідаємо, обідаємо і вечеряємо разом. Окрім цього, є такі свята як Різдво, Великдень, дні народження... ми тоді обов’язково їх відзначаємо в родинному колі, за одним великим столом.

В нас, до речі, є піч, в якій ми можемо зробити печеню. А коли ми були якось в Білорусі, то нам друзі навіть подарували чугунки (чавун або чугун — велика судина, горщик з чавуну, а також з алюмінієвого сплаву, округлої форми, для тушкування і варіння в печі. — Ред.), в яких добре щось готувати.

Також ми ще печемо хліб. Я роблю це від початку до кінця...

— Ви печете хліб?

— Я можу готувати будь-які види тіста. Я цікавлюся цим, знаходжу якісь рецепти... Я можу готувати кілька сортів хліба: житньо-пшеничний, французький хліб, український... Ба більше, на Великдень я пік паски...

«В ДИПЛОМАТИЧНІЙ РОБОТІ ТЕМА ЇЖІ ЗАЙМАЄ ВАГОМУ РОЛЬ»

— Французький політик і дипломат Шарль Моріс де Талейран підсумував роль їжі у французькій політиці: «Дайте мені хороших кухарів і я гарантую вам хороші угоди». Чи працює це в українських реаліях?

— Можу вам сказати, що в дипломатичній роботі це надзвичайно важливо, бо в цій практиці тема їжі займає вагому роль. Ба більше, величезна праця є саме для дружин послів — влаштовувати прийоми, чимало сімей дипломатів цим користуються для налагодження корисних і добрих взаємин.

Я, наприклад, знав, в котрих сім’ях дипломатів можна поїсти певної кухні... Наприклад, коли ти когось запрошуєш, під час розмови з послом, дипломатом згадуєш про те, що саме готує його дружина, йому це приємно...  І ти розумієш, що тебе приймають, бо ти ніби вжився, ти свій і це важливо. 

— Якщо перейти від дипломатії, до політики, то як ви оцінюєте «кухню» нинішнього Президента?

— У мене є правило: я ніколи не буду вчити когось тому, чого я сам не вчився, через що не пройшов, у чому я не маю досвіду, чого я не розумію. Тому було би добре, якщо це викличе просто сміх. Однак потрібно розуміти, що політика — це річ, яка впливає на людське життя. Тож за кожен такий вибір ми будемо платити зі своєї кишені, але найбільша трагедія полягає в тому, що ми будемо платити людськими життями...

Україна переживає велике лихо — війну. Прихід Володимира Зеленського до влади не зупинив цю війну, він її розтягнув на багато років, бо все, що він задекларував — це не просто суперечить здоровому глузду, це порушення елементарних речей, пов’язаних з процесами державотворення, становлення суспільства як такого, виховання еліти, порушення ціннісних орієнтирів... Однією з трагічних сторінок є те, що він прийняв нав’язані Росією правила на фронті. І це помилка.

Ми пережили втрату, як писала Ліна Костенко, майстрів — від Мирослава Скорика до Блаженнішого Любомира Гузара... Пішла ціла плеяда видатних постатей, але підмайстри ще не виросли... Мені приємно дивитися на те, як зараз формується нова еліта, але вона лише формується...

Підготувала Оксана ВОЙТКО, «День». Фото зі сторінки у Facebook

ДО СЛОВА

Про перетин та взаємозв’язок гастрономічного і політичного світів можна дізнатися й на сторінках книг. Проте варто попередити про «побічні реакції» — палке бажання з’їсти щось смачненьке, або приготувати якусь королівську страву.

ОЛЕКСАНДР СЛІПЧЕНКО — «ДИПЛОМАТИЧЕСКАЯ КУХНЯ»

На сторінках книги ми зустрічаємося з багатьма творцями «кулінарної дипломатії», які вплинули на результат історичних подій. Наприклад, з улюбленим кухарем запорізького гетьмана Самійла Зборовського, який своєю пропозицією «покуштувати свіжої рибки» змусив господаря перенести від’їзд на переговори з кримським ханом про спільний похід на Персію, що загрожувало великою бідою для Січі.

Автор з легкою іронією розкриває роль кулінарії як потужного засобу дипломатичного впливу, що нерідко забезпечує успіх переговорів. На численних прикладах О. Сліпченко показує, як склалися звичаї дипломатичних прийомів, як у сучасній практиці «гастродипломатії» втілено національні особливості країн та особисті пристрасті їх лідерів. А в обідніх меню і застільних «розміщеннях» передаються нюанси політичних стосунків. Давні традиції, поступово видозмінюючись за формою, зберегли свою значущість і в наші дні, про що свідчать запроваджені багатьма країнами державні програми пропаганди своєї національної кухні, поява в Списку всесвітньої нематеріальної спадщини ЮНЕСКО французької та інших гастрономічних шкіл (повну рецензію можна прочитати в №227, (2015))

ВІТОЛЬД ШАБЛОВСЬКИЙ — «ЯК НАГОДУВАТИ ДИКТАТОРА»

Історія життя п’ятьох найкривавіших диктаторів ХХ століття — Саддама Хусейна, Іді Аміна, Енвера Ходжі, Фіделя Кастро та Пола Пота — у спогадах їхніх кухарів. Журналістська мандрівка відомого польського репортера Вітольда Шабловського чотирма континентами та п’ятьма країнами (Уґандою, Кубою, Іраком, Албанією та Камбоджею) відкриває завісу перед життям тиранів, яке було приховане від загалу.

Що їв Пол Пот, поки кілька мільйонів камбоджійців помирали від голоду? Чи правда, що Іді Амін куштував людську плоть? І чому Фідель Кастро був одержимий коровою Убре Бланка, яка стала символом кубинської Революції? Це не кулінарна книжка, хоча деякі рецепти ви тут знайдете. Це спогади з перших уст про життя, сповнене страху, любові й ненависті під тиранією.

Джерело: «Видавництво Старого Лева»