На межі надможливого

«У часу в полоні». Для медицини вищих досягнень ця формула звучить також вимогою скидати традиційне і звичайне. Саме такими є повсякденні девізи дій співробітників відділу мікрохірургії та реконструктивної хірургії верхньої кінцівки цього відомого інституту. Останніми місяцями тут, рятуючи бійців від інвалідності, успішно проліковано чимало поранених із загрозливими травмами кінцівок. В цілому, до другої декади квітня, в клініках інституту, пройшли стаціонарне лікування понад 190 поранених в бойових діях. 151 пацієнта було проконсультовано, з корегуванням реабілітаційної програми. Співробітники інституту брали участь у 150 операціях за межами установи. Значні відновлювані зусилля, і тут насамперед даються в знаки особливі вміння й хірургічні прийоми, випадають якраз на долю дружного колективу цього відділення. Це справді єдина злагоджена команда — вона виникла в стінах інституту більше двадцяти п’яти років тому, висунувши своїм принципом — при будь-яких пошкодженнях, використовуючи новітні позиції хірургії, максимально зберігати цілісність тканин.

— Вийшло так, — говорить керівник відділу, лауреат Державної премії України в галузі науки та техніки, доктор медичних наук професор Сергій Семенович СТРАФУН, — що 1982 р., після закінчення Київського медичного інституту, на роботу до цього форпосту травматології було одночасно направлено, разом зі мною, моїх однокурсників Володимира Лескова, Андрія Лябажа та Ігоря Курінного. Незабаром до складу клініки під керівництвом Івана Гавриловича Гаврюлюка, піонера мікрохірургії в травматології та ортопедії, влилися також Володимир Гайович, що закінчив ординатуру з цього розділу в Шалімовському інституті клінічної та експериментальної хірургії, і кандидат наук Олександр Мовчан, з клініки гнійної хірургії. До нас приєдналися Микола Дрюк, Василь Гайович, а в подальшому Олексій Долгополов, Артур Безуглий, Сергій Тимошенко, Руслан Сергієнко, Оксана Гайко. Таке досить значне кадрове поповнення у вигляді, якщо хочете, молодіжного десанту було обумовлено тим, що під керівництвом професора Івана Володимировича Шимади, героя війни, архітектора інституту в його сучасних контурах, була до цього часу завершена друга черга будівництва нових корпусів і з’явилася можливість організації нових напрямів. Його лінію ефективно продовжив директор інституту з 1989 року, академік Георгій Васильович Гайко.

Звичайно ж, всім нам пощастило, що ми потрапили під крило Івана Гавриловича Антонюка, фронтовика, бойового розвідника, а в мирний час, до приходу в науку, досвідченого загального хірурга із зарубіжним досвідом, — продовжує С. Страфун. — Він, наприклад, провів 160 операцій на хребті. Незабаром клініка прийняла перших хворих для відновлювальних операцій нового типу, і 1983 року під керівництвом І. Антонюка було виконано першу мікрохірургічну операцію із заміщення дефекту великої гомілкової кістки, розміром до 15 сантиметрів. Трансплантатом фрагмента малогомілкової кісті зі здорової кінцівки, на судинній ніжці. Операція, за участю двох бригад, тривала вісімнадцять годин і була успішною. Так ми працюємо й сьогодні. Це зрушення викликало потік хворих із серйозними кістковими травмами, котрі практично щодня направляються до нас, до тодішнього відділу травматології для дорослих, за невідкладними показаннями. І. Антонюк почав, разом із молодими помічниками, прокладати такі магістралі як поліпшення результатів лікування при внутрішньосуглобових переломах, подолання ішемічних контрактур верхніх кінцівок з використанням мікрохірургічної техніки, відновлювальні втручання на сухожиллях і нервах при застарілих травмах кисті й передпліччя, пересадка вільних шкірно-м’язових клаптів, катетеризація лімфатичних судин із введенням антибіотиків при відкритих переломах нижніх кінцівок, розробка атравматичного шовного матеріалу. На жаль, він рано нас залишив. Естафету підхопив Володимир Гайович, що захистив 1990 р. дисертацію «Вдосконалення методів пластики васкуляризованими шкірними клаптями при лікуванні травм кисті». Керівником роботи був І. Антонюк. Накопичувався досвід, і тепер операції, з використанням такої вперше впровадженої кісткової трансплантації та інших технологій в межах одного організму, тривали лише шість-вісім годин.

1992 р. до складу клініки увійшов Василь Гайович, ініціатор мікрохірургічного відновлення при контрактурах пальців. Нині він працює на чолі травматологічної служби в Ужгороді. А 1997 р. керівництво клінікою було доручено мені.

— Своє просування, Сергію Семеновичу, ви розпочали з кандидатської роботи «Профілактика й лікування ішемічних контрактур кисті» (1991 р.), а через вісім років послідувала докторська дисертація «Комплексне ортопедичне лікування хворих із застарілими пошкодженнями плечового сплетення та периферичних нервів руки». Вона немовби продовжувала вивчення патологічних станів унаслідок виникнення місцевого гіпертензивного ішемічного, знекровлюючого синдрому (МГІС), інакше кажучи, небезпечного здавлювання тканин при травмі. Чи перегукується ця інновація з новітніми рекомендаціями компармент-синдрома при вогнепальних пораненнях кінцівок» (упорядники Р. Гайко, С. Страфун, О. Бур’янов, О. Борзих, О. Долгополов та інші колеги), розісланими в терміновому порядку по шпитлях в зоні АТО?

— Так, компартмет-синдром, а інакше МГІС — згаданий синдром погіршення — одне з небезпечних післяранових ускладнень. При переломі нижніх кінцівок він виникає в 10—25 % пацієнтів, а при політравмі й вогнепальних ураженнях множинних локалізацій — значно частіше. Діяти правильно й енергійно, щоб врятувати кінцівку, потрібно в перші ж години після травми. Ми виробили спеціальний алгоритм такої стратегії, що включає також методику визначення підфасціального тиску в різних футлярах руки та ноги. Все це лікарям першої лінії дуже важливо знати.

— А в чому суть вашої докторської дисертації?

— Розумієте, це було поєднання знань та умінь. Її консультантом виступив видатний нейрохірург академік НАМН Віталій Іванович Цимбалюк. Ми й сьогодні, у низці випадків, вирішуємо разом питання хірургічної стратегії. Були застосовані, в сукупності, різні діагностичні тести й варіанти хірургічної корекції з включенням, зокрема, пересадки м’язів.

— Який же цілісний, комплексний науковий портрет співдружності?

— Тут декілька злітних смуг. Наприклад, І. Курінной опанував тактику хірургічного лікування поєднаної травми серединного й ліктьового нерва. О. Лябас вперше на експериментальній моделі проаналізував тканинні резерви під час пересадки суглоба на судинній ніжці. Битви з ішемічними контрактурами стопи — ось царина мистецтва В. Лескова. Його робота з порятунку стопи була першою в починаннях такого роду на теренах колишнього Союзу. Р. Сергієнко впровадив артроскопічне відновлення в рамках нашої спеціальності. Зараз нам удається, з використанням васкуляризованих трансплантатів, відновлювати кісткову цілісність кінцівок при дефектах до 20—22 сантиметрів.

— Операції, особливо коли потрібна трансплантація і зшивання нервових стволів і розгалужень, тривають довгими годинами. Це своєрідні нові бої...

— Максимальна допомога пораненим — обов’язок інституту, і він зразково виконується. Робота, робота, робота — напевно, все виглядає саме так. Хоча б тому, що травми зараз складніші, ніж були, скажімо, під час афганського конфлікту.

— Допомога пораненому солдатові з ефектом зосереджена насамперед у військових шпиталях і насамперед у Головному клінічному військовому шпиталі. Якою мірою вирішуються тут проблеми, про які ми говоримо?

— Тут надзвичайно успішно виконує складні трансплантації Олександр Володимирович Борзих. Ми активно співробітничаємо. Загалом, АТО, через обставини, дала також унікальний досвід співпраці військової і цивільної медицини.

* * *

Прошу прокоментувати ці рядки директора інституту, заслуженого діяча науки й техніки України, творця циклу відновлювальних операцій на кістках та суглобах, автора низки патентів і винаходів академіка НАМН професора Георгія ГАЙКА.

— Враховуючи великий досвід, а нашому інституту, ні багато ні мало 96 років, він виявився широко затребуваним при відновлювальному лікуванні у випадках травм кінцівок і хребта, — говорить Георгій Васильович. — У багатьох ситуаціях ампутацій вдається уникнути. Зрозуміло, в цій роботі беруть участь всі відділи та служби. Це, якщо хочете, лікування з серцем та душею, розумом і досвідом. Ось просто два приклади. Володимира В., офіцера, було важко поранено минулого вересня, в Луганської області. Першу допомогу було надано в Лисичанській районній лікарні, потім був інститут хірургії в Харкові, а через два дні після поранення перевезення санавіацією до військового шпиталю у Києві. Зусилля не дали стійких результатів, і в жовтні воїн, із наслідками багатоосколкових переломів променевої кісті й пошкодження нервів, поступив до нас. Дефект кісті розміром у 8 см було заміщено кістково-шкірним трансплантатом із ноги, на судинній ніжці.

Або історія з Володимиром С. Його було поранено в ногу й руку в аеропорту в Луганську. Був евакуйований вертольотом. Здійснювалося поетапне лікування. У квітні його було направлено для подальшої радикальної допомоги до відділу мікрохірургії нашого інституту. Дефект лівої великогомілкової кісті становив 12 см. Було здійснено мікрохірургічну трансплантацію в цю зону, з необхідним ефектом. Ви скажете, тут чисто хірургічні подробиці. Але ж це саме життя.

* * *

Ось-ось розпочнуться операції. Я йду Чеховським провулком, в оточенні інституту, і намагаюся збагнути усвідомлене. Це прямі докази того, що українська медицина, в особі класичного осередку травматології, виявилася на потрібній висоті.