На скільки нам вистачить інтелектуальної «жилки»?

Нічим непримітне, звичайнісіньке поліське село Самостріли, Корецького району, що на Рівненщині, відоме тим, що звідси пішло коріння багатьох українських вчених і висококваліфікованих спеціалістів. 58-річний директор самострільської школи Олексій Довмат за кілька років зібрав відомості про десяток самострільських синів, якi в різні роки зробили неоціненний внесок до вітчизняної науки, а імена деяких із них стали відомими в наукових колах далеко за межами України.

...Бредемо важкопрохідними чагарниками на околиці села. В цьому місці неподалік від старої сільської церкви, серед старих тополь, височенних бур'янів та купи сухого гіллячча спочиває родина людини зі світовим ім'ям, академіка, президента НАН УРСР (у 1922 — 1928 роках) Володимира Іполитовича Липського. Напис на невисокому грубезному кам'яному хресті свідчить, що тут «вічним сном спить Федір Іванович Липський» — священик, дуже шанована у свій час людина, дідусь Володимира Липського.

— У цій місцині є ще дві могили, — каже директор сільської школи Олексій Довмат. — Але настільки все тут здичавіло, що спробуй тепер їх знайди.

Хвилин десять намагаємося знайти хоч щось, щоб скидалося на поховання. Нарешті Олексій Федорович, прогорнувши шар перегнилого листя натрапляє на велику кам'яну надгробну плиту з ледь помітним витесаним хрестом. Поруч відгортаємо ще одну таку могилу.

— Тут поховані мама Ганна Петрівна та мала сестричка Володимира Липського, — вказуючи на занедбані поховання пояснює директор школи. — Невже родина генія, ботаніка зі світовим ім'ям, відомого численними науковими працями, ім'я якого присвоєно п'ятдесяти шести видам рослин на різних континентах, який відкрив аж чотири нових види та подарував світові докладні відомості про ще двісті сорок різновидів рослин, заслужила на таку пам'ять? Коли ж, нарешті, сільська влада зрозуміє це?

З великої родини академіка в селі живими не залишилося нікого. Усі шестеро його дітей давно повмирали. Місцеві пригадують, що двадцять років тому приїздив в село якийсь свояк та цікавився родинним похованням Липських. Відвідавши могили, забрався геть. З того часу більше нікого вони не цікавили. Могили поступово почали вкриваютися галуззям та перегнилим листям, а кам'яні плити — затягуватися гумосом і брудом та повільно провалюватися в землю. Ще сім років тому, коли вкотре натрапили на старі могили, директор школи наголошував на тому, щоб впорядкувати та вберегти поховання. Проте сільська влада не зважила на це.

Наступною, всесвітньо відомою постаттю, життєва стежина якої почалася з Самострілів є Ярослав Степанович Підстригач, лауреат державної премії в галузі науки й техніки (1975 р.), видатний фізик, математик, академік, керівник Західного наукового центру академії наук УРСР. Вулиця та один з наукових закладів Львова носять ім'я цього славетного самострільця. Кілька років тому на клопотання шкільного педколективу та двоюрідного брата науковця сільську вулицю Молодіжну перейменували на Ярослава Підстригача. Проте на жодну табличку з новою назвою вулиці влада не спромоглася.

— Хоч Ярослав був набагато старшим від мене, проте був одним з найкращих моїх товаришів, — каже колишній сільський ветлікар, пенсіонер Петро Омельчук. — Після закінчення ветеринарного технікуму мене направили на роботу до Самострілів. Тут я поселився на квартиру до його матері. Ярослав Степанович часто приїжджав в село до родичів. Я й сам кілька разів їздив у Львів до нього в гості. Хоч мав звання професора та працював над космічними технологіям, Ярослав завжди залишався надзвичайно простою та щирою людиною. Зі всіма знаходив спільну мову, любив побалакати, поспівати. Весь час в селі щось майстрував. Завжди був готовий прийти на допомогу будь-якій чужій людині.

Брат Ярослава Підстригача Тарас здобув звання доктора фізико-технічних наук та керував у свій час Науково-дослідним інститутом радіофізики ізотопів в російському місті Кстово Нижньоновгородської області. Син Ярослава Степановича Ігор такох пішов батьківським шляхом. В 13-річному віці вже опинився на студентській лаві. Тепер керує лабораторією на кафедрі інформатики у Львівському університеті імені Івана Франка.

Також у Самострілах народився наймолодший в Україні доктор наук Ярослав Поліщук, який в сорокарічному віці встиг захистити докторську дисертацію з філології. Ще одним самострільським доктором філології є Сергій Забужко, який нині працює в Національній академії наук. Самострільці пишаються п'ятьма своїми кандидатами наук: філологом Анатолієм Криловцем, педагогом Юрієм Кирильчуком, медиком Олександром Зимою та істориком Володимиром Свистонюком. А кандидата економічних наук Олександра Чемериса з Самострілів доля закинула аж у Москву.

«Це, певне, така «жилка» на наше село попала», — зробив висновок колишній сільський учитель математики 78-річний Микола Забужко, коли почав пригадувати та рахувати, скільки з їхнього села вийшло науковців. Його брат Степан теж мав неабияку тягу до навчання. Та й їхні батьки дуже хотіли, щоб сини здобули освіту. Степан Забужко вивчився на філолога, певний час працював у Луцьку, а згодом його запросили до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на посаду доцента. Дитинство його доньки Оксани Забужко, поетеси, авторки відомих «Польових досліджень з українського сексу», кандидата філософських наук також пов'язане з Самострілами.

— Коли Оксана з дядьком Степаном жили у Луцьку, то дуже часто приїздили в село, — пригадує двоюрідна сестра Оксани Забужко Марія Бережницька, яка проживає зараз у Житомирі. — Ми товаришували, бавилися разом. Коли вони переїхали до Києва, а Оксана пішла до школи, то як приїжджала, пам'ятаю, що хвалилася своїми дитячими віршами та якимись статтями, надрукованими в журналі «Радянська жінка». Вона почала складати та публікувати свої вірші ще в молодших класах. Після смерті батька обірвала з нами усі зв'язки.

Як розповів директор школи Олексій Довмат, люди й раніше знали, що з їхнього села вийшло стільки науковців. Але про це заборонялося говорити, тому, що усі вони були з репресованих сімей. Одних виселяли за участь у «Просвіті», інших за релігійні чи політичні погляди, а діти цих «єретиків» згодом ставали науковцями. Та й самі вчені тривалий час приховували своє походження. Тепер жоден з них не підтримує ніяких зв'язків із своїм рідним селом.

...Всі селяни старшого віку знають, хто такий Липський та Підстригач. Інших сільських вчених пам'ятають переважно їхні родичі та знайомі. Теперішня молодь не дуже переймається історією свого села. Ніна Українець, яка викупила хатину матері Ярослава Підстригача, сказала що «абсолютно нічого не знає» про цю родину. Сусіди «щось там казали», але вона не взяла до уваги.

З кожним роком все менше самострільських випускників прагнуть іти вчитися далі та здобувати вищу освіту. Щоправда за час перебування Олексія Федоровича на посаді директора школи десятеро його випускників вирішили піти стежиною свого вчителя та стали дипломованими філологами. До інших наук у молодих самострільців поки що не лежать душі. Та незважаючи на все, кожного першого вересня на урочистій лінійці директор закликає своїх учнів старатися та наполегливо вчитися, щоб не осоромити своїх видатних земляків.