Наробили помилок

В Інтернеті, зокрема у соцмережах, уже давно обговорюють незадовільну якість нових підручників. Батьки цитують незрозумілі уривки та відверті «ляпи» навчальної літератури, видавці пишуть листи до міністра освіти з вимогою пояснити причини не надання грифа іншим підручникам і посібникам, окрім книжок кількох видавництв. А днями ця проблема набула значно більших масштабів. Вчителі відкрито заговорили про проблемні підручники, а батьки — про те, як в деяких школах заборонено навіть приносити із собою навчальну літературу без грифу, що в школах проходять перевірки... У середу під час парламентських слухань «Доступність та якість загальної середньої освіти: стан і шляхи поліпшення» голова комітету з питань науки і освіти ВР України Лілія Гриневич зауважила: «Сьогодні на ринку підручників склалася безпрецедентна ситуація. Це була ініціатива, з якою до нас прийшли вчителі, показуючи підручники, де є проблеми. Прийшли батьки і видавці, говорячи про відсутність інформації й величезні черги за отриманням грифа. Вихід я бачу один: для того, щоб були якісними підручники, гроші на них мають іти на місця. І якщо в цих закупівлях братимуть участь учителі, яким дивитися потім в очі дітям та їхнім батькам, то ніколи не буде закуплено підручник із помилками. Тому децентралізація цих закупівель обов’язкова. Так само надання грифа навчальній літературі має здійснюватися надзвичайно прозоро і незалежною інституцією».

У той же час МОН наполягає, що в шкільних підручниках немає помилок щодо змісту. Більше того, директор Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Олександр Удод  заявив, що цю кампанію з дискредитації нових підручників організували... тернопільські видавництва, чия продукція не отримала держзамовлення. Перепало і журналістам, які критикують цю шкільну літературу.

«День» дослідив, яким є найоптимальніший вихід із ситуації, що склалася.

КОМЕНТАРI

«ЦІНА НЕДОРОБЛЕНОГО, ПОХАПЦЕМ СКРОЄНОГО ПІДРУЧНИКА, ПЕРЕПОВНЕНОГО ПОМИЛОК, —  СПОТВОРЕНИЙ СВІТОГЛЯД ДИТИНИ, НЕДОВІРА ДО ВИКЛАДАЧА Й ЗНЕВАГА ДО ЗНАНЬ»

Юрій КОСТЮЧЕНКО, провідний науковий співробітник Наукового центру аерокосмічних досліджень Землі Інституту геологічних наук НАН України, експерт із застосування космічних методів дослідження та використання супутникових спостережень земної поверхні для оцінки ризиків і небезпек:

— Цілком очевидно, що підручники не мають змінюватися кожного року, навіть кожні два-три роки. Інакше ми втратимо спадковість системи освіти й, отже,  системність шкільної освіти як такої. І це не має залежати від змін «концепції освіти», хоч як би нам  намагалися довести протилежне чиновники. Точно так же не має залежати від гарячкуватих нововведень і якість підручників. За таким очевидним і зрозумілим критерієм, як наявність помилок. У підручниках їх не має бути. Шкільний підручник — чи не єдина книжка, яка потребує найретельнішого редагування. Ціна недоробленого, похапцем скроєного підручника, переповненого помилками, —  спотворений світогляд дитини, недовіра до викладача й зневага до знань. По-третє, саме думка суспільства та думка шкільних учителів має бути вирішальною при оцінках якості підручників. Це так само очевидно, як і те, що якість товару має оцінювати споживач, а не продавець чи виробник. Тому закиди з приводу невтішних оцінок сучасних підручників на адресу критиків із боку чиновників Міносвіти й депутатів є недоречними. Якість підручників оцінює користувач, а якість шкільної освіти — університетський викладач. От тут, до речі, можу висловити свої співчуття працівникам Міносвіти — їхні зусилля залишилися марними, рівень підготовки випускників шкіл є дуже невтішним, базові речі залишаються поза увагою, про системність шкільної освіти взагалі вже не йдеться. Ще кілька років таких реформ, ще кілька випусків за такими програмами — й ми опинимося в ситуації гуманітарної та антропологічної катастрофи.

«ІМОВІРНО, ДО НОВИХ ПІДХОДІВ УКРАЇНСЬКИЙ ОСВІТНІЙ — І НЕ ТІЛЬКИ —  ОФІЦІОЗ ЩЕ НЕ ГОТОВИЙ»

Тетяна ЩЕРБАЧЕНКО, авторка та дослідниця книжок для дітей:

— Моїй старшій доньці — 16 років, і всі роки її навчання в школі мене турбує питання: яким загадковим чином відбувається «кастинг» авторів на написання підручників? Чому вони такі відірвані від реалій життя, від самих дітей, а ще гірше — подекуди навіть від естетики й моральності? Деякі «перли» з підручників із української мови та літератури, які вже в старших класах просила донька пояснити, мене, за освітою вчителя української мови та літератури, просто вводили в емоційний та інтелектуальний ступор. Зокрема поверхове, вульгарне трактування деяких Шевченкових образів, яке в нормального, розвиненого підлітка може викликати лише сміх і неприйняття. Щоб створити жваву пізнавальну, навчальну, довірливу «розмову» з дитиною, мало бути фахівцем галузі — науковцем-теоретиком чи педагогом. Потрібно мати неабиякий хист до слова, бути тонким психологом, причому таким, який постійно спілкується з дітьми, і то — не на уроках. Чи є такі ідеальні кандидати? Узагалі, якщо подивитися на біографії сучасних дитячих письменників, можна помітити, що переважна більшість має педагогічну освіту й досвід роботи вчителем. Дивно не запрошувати їх до роботи над вузько фаховими підручниками як експертів чи співавторів, і ще дивніше не залучати їх як авторів підручників гуманітарного циклу. Коли вийшла у світ моя дитяча книжка про користування Інтернетом (яку писала саме зі спонуки дати дітям до рук унікальний сучасний освітній інструмент, жахнувшись над відсталістю й переобтяженістю зайвим підручників із інформатики), мене спитали представники «офіційних» видавців, чи погодилася б я стати автором певного шкільного підручника. Подумалося тоді, що нарешті є шанс щось змінити, принести дітям крапельку радісного пізнання, з яким має асоціюватися школа, і я, наважившись відсунути всі свої справи заради цього виняткового шансу, погодилась. Утім, офіційної пропозиції так і не дочекалася. Імовірно, до нових підходів український освітній — і не тільки — офіціоз ще не готовий. Та й відпрацьовані схеми зазвичай ламати невигідно й клопітно. Тож теперішні (свідомо не вживаю слово «сучасні») підручники я розглядаю як можливість виховати в дітях дуже важливі навички: критичного мислення, творчого підходу до вирішення проблем і здатності самостійно приймати рішення. Головне, щоб поруч в цей час були батьки або вдумливі вчителі. Моя середня донька наступної осені йде до першого класу. І я точно знаю, що коментуватиму їй кожну сторінку підручника й не вимагатиму неможливого — розуміння абракадабри на його сторінках. А може, й для неї напишу якусь добру й веселу пізнавальну книжку Коли прийде час іти до школи моїй молодшій доні, я вірю, теперішня інформаційна хвиля навколо ганебної ситуації з підручниками спричинить появу зовсім нових, за які не буде соромно перед дітьми.

«ВДУМАЙТЕСЬ: ПОНАД 400 ТИСЯЧ ДІТЕЙ ВЧАТЬСЯ ЗА ПІДРУЧНИКАМИ З ПОМИЛКАМИ. ХТОСЬ ЖЕ ПОВИНЕН ЗА ЦЕ ВІДПОВІДАТИ!»

Богдан БУДНИЙ, директор тернопільського видавництва «Навчальна книга — Богдан»:

— Ситуація довкола підручників демонструє: Міносвіти хоче приватизувати і комерціалізувати видання підручників і давати їх друкувати тільки тим, кому вони вважають за потрібне. Сьогодні  70% тиражів державного замовлення на видання підручників для 1-го і 2-го класів  мають... два видавництва. Але у цих підручниках припустилися низки грубих помилок. Тобто за державний кошт видається неякісна продукція, якій, утім, надано гриф. При цьому наголошується, що тільки цією продукцією можна користуватися. І це не тільки підручники, а й супровід — зошити, посібники для вчителів, альбоми...

Є положення про надання грифа, але впродовж останнього року всі подання на гриф посібників від видавництв з Тернополя, Харкова, Києва та інших міст лишаються безрезультатними. Їм гриф не надається — в порушення чинного положення, без жодного пояснення. В той же час, школам забороняють користуватися тим, що не має грифа. Отже, ситуація патова. Ти випускаєш якісні посібники і вчителі та учні хочуть ними користуватися, але міністерство в силовому порядку, методами перевірок не дозволяє цього... Вдумайтесь: більше ніж 400 тисяч дітей вчаться за підручниками з помилками. Хтось же повинен за це відповідати!

Якість освіти — питання принципове. Якщо батьки промовчать, якщо їм все одно, за якими підручниками вчаться діти, то через 10 — 15 років ми матимемо сумні наслідки такої освіти. Тут не комерція, тут майбутнє наших дітей. Принцип простий — дайте можливість учителю обирати те, що він вважає якісним. Держава повинна бути зацікавлена в якісній освіті українських дітей.