«Нас роз’єднати, як виявилось, дуже просто»

Чергова інформаційна хвиля з приводу переселенців із Донбасу заполонила як українські, так і російські ЗМІ. Раніше писали про те, що східняки не задоволені тим, як їх приймають у Львові чи інших західних містах. Тепер більше пишуть про тих, хто опинився в Росії: як облаштувалися, чи все їх влаштовує, чи не хочуть повернутися в Україну і які труднощі долають на чужині. Головний акцент ставиться на тому — де тепер географічно опинились наші співвітчизники. Інформація про виселення наших людей із Ростовської чи інших прикордонних з Україною областей десь до Якутії чи Магадану взагалі стала приводом для кепкувань. Такі повідомлення дещо розколюють українське суспільство: хтось байдуже реагує на подібні новини, хтось вважає, за що боролись, на те й напоролись. Експерти ж пояснюють, що в таких випадках люди передусім керуються тим, що переселятися треба туди, де не стріляють. А психолог Олена Ліщинська зауважила слушну річ: за будь-який вчинок люди розплачуються самі, але зловтішність щодо переселенців — це низька та плебейська поведінка.

«ЛЮДИ ДИВЛЯТЬСЯ НА ПОДІЇ КРІЗЬ ПРИЗМУ СВОЇХ ОСОБИСТИХ ІСТОРІЙ І ТРАГЕДІЙ»

«Триває війна, люди втікають туди, де немає обстрілів. Хтось зміг утекти в Україну, а хтось опинився ближче до російського кордону і втік туди. Тим більше, з боку Росії лунали заяви, що в них все гаразд і людей приймуть нормально, — пояснює Олена Ліщинська. — Але людські страждання найперше потребують реакції на них та якоїсь людської позиції. Хоч би як там було, ситуація непроста. Місцеві жителі теж брали участь у бойових діях на боці бойовиків Якщо хтось загинув у цих боях, то хто для цієї родини буде друг чи ворог? Люди дивляться на події крізь призму своїх особистих історій і трагедій. Тому якщо свідомо пішли в Росію і вважають, що «хунта» винна в усьому — і в бойні на Донбасі, і в тому, що людям довелося покинути свої домівки, і тепер у них там свої негаразди, то такі люди так сприймають світ і їх навряд чи вдасться переконати. Є люди, яким взагалі все одно, аби тільки не стріляли. А яка влада, що там відбувається — їм все одно. Зовсім не схоже на те, що через тиждень чи місяць громадяни з окупованої та звільненої території зійдуться на спільній оцінці подій. Якийсь час саме так буде, бо поки що все дуже болить, і в кожного болить своє.

Пані Олена наводить приклад, що дуже довго гарячою темою була національно-визвольна боротьба ОУН-УПА, по суті, до останнього часу вона так і не втратила своєї гостроти. Психолог розповідає, що серед місцевого населення в західних областях — своє бачення та інтерпретація тих подій, навіть після того, як минуло кілька десятиліть. Війна на Донбасі — не виняток, вона буде гарячою темою на майбутні роки, і так само тлумачення та пошук винних у кожного українця буде своє.

ЕКСПЕРТИ ПОРІВНЮЮТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ ІЗ ДОНБАСУ З ЧОРНОБИЛЬЦЯМИ

Соціолог Євген Головаха радить нікого ні в чому не звинувачувати. За його словами, вимушене переселення — це найбільший стрес, який переживає людина. Це підтверджують соціологічні дослідження, що здійснювались під час виселення людей із Чорнобильської зони.

— Тоді довго вирішували — що гірше: залишитись жити при радіації чи переселятись. Ми провели дослідження й виявили, що вимушене переселення — це найбільший стрес, який дає більшу захворюваність та смертність, аніж навіть перебування у радіаційно небезпечній зоні. Бо людей виривають із їхнього життя, звичного, налагодженого, тож не дивуйтесь, що люди будуть усім незадоволені, навіть якщо їм забезпечать нормальні умови. Переселенці з Чорнобиля отримували кращі домівки, аніж ті, що в них були в зоні радіації, і там помирали. І до цього треба звикати всьому суспільству — зробити все, щоб полегшити життя цих нещасних людей, ні в чому їх не звинувачуючи, але робити все, що можна, аби полегшити стрес переселення. Навіть якби їх переселили у Францію — все одно були б незадоволені, — переконаний Євген Головаха.

«ТРЕБА ДУЖЕ ДОБРЕ ОБМІРКОВУВАТИ СВОЇ СЛОВА ТА ЕМОЦІЇ»

Та все ж розповіді про незадоволених втікачів зі сходу України продовжують поширюватися й надалі. Одне з новостворених українських видань підготувало свій матеріал про поневіряння українських утікачів у Росії. Одні скаржаться, що нікому там не потрібні й доводиться все розпочинати з нуля. Розповідають, що найбільше проблем у Росії з реєстрацією, пошуком роботи й житла. А інші діляться, що живеться їм там, у Мордовії, Карелії чи Пермі, краще, ніж в Україні. Чим саме — не хочуть відповідати. Проте, як зауважує координаторка ініціативи «Восток-SOS» Наталя Треніна, навіть попри це українці все одно продовжують допомагати і приймати переселенців.

— Не варто звертати уваги лише на такі випадки. У нас дуже багато історій, коли пересічні українці допомогли таким сім’ям, і не було жодного дзвінка, що треба забрати назад переселенців. Я не знаю геть усе, як у них складаються стосунки, але розумію, що не завжди комфортно когось пустити у свою квартиру, будинок чи кімнату, але в нас не було жодного випадку, коли відмовлялись допомагати. У людей є розуміння ситуації та терпіння. Вони самі знають, що переселенцям потрібен час, щоб адаптуватися і зрозуміти, що їх не вбиватимуть «бандерівці». Тому треба дуже добре обмірковувати свої слова й емоції та дивитись на стратегічні наслідки своїх слів та вчинків. Бо роз’єднати нас, як виявилось, дуже просто, — каже Наталя Треніна.

Експерти підсумовують, що врешті співчуття і людяність ніколи не були зайвими, а де жити краще — кожен вибирає на власний розсуд, за що й сам відповідає.