І дуже весело в цей день сприймається анекдот: «Запитання: «Яка різниця між педагогом і педофілом?». Відповідь: «Педофіл справді любить дітей». І це навіть не дуже й анекдот.

Я і моя знімальна група знали, що щасливих історій про сиріт не буває, не хотіли повторювати дурні слова, що все буде добре. Бо, по-перше, в дітей, що в п’ять-десять років пережили по п’ять страшних дорослих життів — яких гвалтували, продавали, били смертним боєм, — нічого доброго не буде ніколи; по-друге, в нашому суспільстві, агресивному до малих і старих, вони виросли без нас, дорослих, і це — вирок цьому суспільству, який вони ж і зачитають.

І саме таку «Версію» знали ми, коли поїхали в Одесу. Ми знали про «Світлий дім», унікальний, недержавний дім, куди всі ці биті вовчата, вигнанці, народжені не для людського життя людські діти, сходяться ховатися від світу — під крило отця Олександра Чумакова і його друзів.

У «Світлий дім» тікали з ненависних інтернатів, від рідних батьків, сюди бомжі приводили своїх дітей — щоб вони вижили. Сюди ніколи не приводили примусово. Тут був дуже хисткий острівець, де збились докупи, дрижачи, непотрібні діти й «ненормальні» дорослі, що поставили хрест на особистому житті заради цих дітей.

Ці всі люди на острівці обнялися й дрижали від страху: бо крок із острівця — і відтяпає ногу перший перехожий крокодил. Не було в них майбутнього, словом. Так вони відчували, так думали й ми. Така була наша гірка «Версія». І ми хотіли, щоб її побачили люди й заплакали, й соромно щоб їм було дивитися на себе в дзеркало, на свої озвірілі пики.

Вони заплакали, хороші люди. Наша програма принесла нам славну перемогу на Першому міжнародному телефорумі «Співдружність» — у Москві, перед якою українське телебачення завжди горбилося, кращі критики розчулено говорили нам добрі слова. Сам Володимир Познер благословив перемогу і назвав «своїми», «Версію» далі показували на російських каналах, про перемогу говорили НТВ, ОРТ (і жодного слова в УТ).

Плакали всі. Програма була про те, що страшно, і про передчуття нещастя.

І треба б нам пишатися, що так точно все вгадали. Але — для цього треба мати озвірілу пику...

«Світлий дім» закрито. Днями пошта принесла їм розпорядження міської влади: на підставі подання санітарного лікаря, в зв’язку з невідповідністю вимогам чинного законодавства, з метою створення необхідних умов для безпритульних.

Будинок, відремонтований коштом спонсорів, має бути вилучений і кудись переданий — пропонується надати пропозиції, куди.

Протягом двох тижнів кримінальна міліція має «вжити заходів», щодо влаштування «вилучених» дітей. Як ви думаєте — куди? Якщо в розпорядженні ще лише наказується «вирішити питання про створення міського притулку на базі дошкільного закладу №283 протягом листопада». Що насправді означає: за холодний місяць відремонтувати обшморганий дитсад на околиці міста й вселити туди дітей «Світлого дому», якщо вони не порозбігаються, звісно, як робили це завжди в таких випадках. Де вони житимуть «протягом листопада?»

Вони стоять у нас перед очима — ці дітлахи, з якими ми смажили креветки на багатті на березі лиману, де ще влітку вони були щасливі. Ми ще чуємо їхні голоси по телефону, коли ввечері дзвонимо в «Світлий дім», а вони сидять при нічнику з отцем Олександром і його друзями, й не хочуть спати — бо завтра їх уже можуть «вилучити».

У них ніхто не спитав навіть, як все ж питають при розлученні: «А ти з ким хочеш жити, хлопче? А тобі подобається те, що ми з тобою робимо?»

Їм ніхто не пояснив, чому «Світлий дім», де їх любили, «не відповідає чинному законодавству». Вони — ніхто, щоб їм пояснювати. Вони зникнуть, і ніхто не помітить. Їх криваво б’ють однаково — і бандити, і міліція. Вони — нічиї, і вмруть нічиїми.

Читабельно виходить? І як сидіти з престижним кубком за «дивовижно правдиву програму» й тішитися — як точно вибудував версію? І з’їсти, що чхали на твою правдивість і на твою професію, яку ти досі все ще, попри все пов’язував із совістю?

Я пишу це, щоб знали: наш приз пектиме нам руки, коли тих малих «вилучатимуть» й «вживатимуть заходів». Наша знімальна група й наша «Студія «1+1» доводіть, що рейтинг і популярність нас цікавить, але в третю чергу — після гасла: не бійся, «ти не один», ми за тебе! Хто з нами?

ВІД РЕДАКЦІЇ

«День» не лише підтримує позицію автора, а й звертається до міського голови Одеси Руслана Боделана з проханням: захистіть дітей! Попри всі «санітарні норми», «невідповідність вимогам чинного законодавства» і т.п, на підставі яких за вашим підписом вийшло розпорядження про ліквідацію притулку на базі Міського благодійного фонду соціальних потреб знедолених дітей «Світлий дім». Адже ми всі розуміємо: наші діти більше за все потребують тепла дорослих сердець. Якщо його нема — їм не стануть притулком ніякі «забюрокрачені» стіни.

№207 29.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»