Наука про... сміття,

У різні періоди людство зазнавало серйозних загроз своєму існуванню: круті зміни клімату в доісторичні часи, масові епідемії у середньовіччі, ядерна небезпека в нинішню епоху... До них із середини ХХ століття додалася нова: катастрофічне збільшення відходів, агресивне розростання примітивних звалищ внаслідок недбалого поводження з потенційною вторинною сировиною. Сумно визнавати, що не лише на земній поверхні, а й навіть на космічних орбітах навколо нашої планети обертається сила-силенна всілякого непотребу. Уряд Непалу суворо забороняє учасникам експедицій, які сходять на найвищу гірську вершину світу Джомолунгму (Еверест), брати з собою продукти в одноразовій упаковці — через те, що величні схили перетворюються на непривабливі купи сміття.

В розвинутих зарубіжних країнах істотна частина відходів не знищується, а повертається у господарський обіг як вторинна сировина. Там зрозуміли, що багатьом речам серед тих, які звуться «непотребом», слід не залежуватись на смітниках, а йти у діло, заощаджуючи первинні ресурсні джерела й забезпечуючи випуск металевих виробів, паперу, пластмас, скла, буддеталей, текстилю та іншої вельми цінної продукції.

Лише невеличка частина відходів на звалищах розкладається під дією сонця, повітря, води, ґрунтових мікроорганізмів. Для більшості відходів, щоб вони розклалися природним шляхом, треба дуже багато часу. Зокрема, для поліетилентерефталату, з якого випускаються пляшки популярних напоїв, необхідно понад сотню років. Це ще одна з причин стрімкого розростання гігантських смітників. У той час, як в Україні тисячі тонн використаних ПЕТФ-пляшок досі валяються як непотріб, у США і кількох західноєвропейських країнах успішно діють технології переробки цієї колишньої тари. Подрібнена на гранули, вона йде на виготовлення меблів, будівельних деталей, місткостей для хімікатів, електроізоляції, подушок, автомобільних сидінь, утеплювальних компонентів верхнього одягу, служить будівництву автошляхів. Алюміній, вироблений із використаної тари, у 20 разів дешевший від одержуваного з бокситів і не гірший за якістю. Чимало можливостей для практичного застосування знаходить за кордоном бите скло. Зокрема, для Олімпіади у норвезькому місті Ліллехаммері велетенський факел олімпійського вогню було відлито з склобетону, де основний компонент — бите скло.

В НДР до об’єднання Німеччини було 500 звалищ, а нині в усій ФРН їх лише 350, оскільки триває процес послідовної ліквідації таких об’єктів. Послідовно скорочується кількість сміттєвих полігонів у США: на початку нового сторіччя їх у цій країні стало менше ще на 600.

На Заході проблеми з використаною упаковкою та іншими твердими побутовими відходами вирішуються на основі законодавства, бо приватний бізнес за своєю глибинною суттю не зацікавлений у «додаткових» витратах (хоч у цій ситуації вони спрямовані на захист довкілля). У розвинутих країнах прийнято системи, в основу яких покладено мудрий принцип — «платить той, хто забруднює», тобто виробники товарів, які плодять відходи, змушені відповідати за негативний влив своєї діяльності на навколишнє середовище.

Наприклад, в усій сучасній ФРН питаннями утилізації використаної упаковки займається акціонерне товариство «Дуальна система Німеччини» (від італійського «дуе» — два — тобто «вторинна»). Підприємства, які постачають продукцію в упаковках, сплачують цьому товариству певну суму коштів на утилізацію використаних упаковок за встановленими тарифами, залежно від їхньої ваги та кількості, й отримують при цьому право на знак «Грюне пункт» — «Зелена крапка», який проставляється на упаковці. Він означає, що за утилізацію використаної упаковки вже сплачено «Дуальній системі», отож відходи буде зібрано й утилізовано. Всього в Європі право на користування цим знаком мають організації у 17 країнах. Без такої ліцензії підприємства, фірми не мають права реалізувати свою продукцію в упаковці.

У середині 80-х років агресивне розростання сміттєзвалищ серйозно загрожувало і Франції. Більше половини домашніх відходів у хаотичній суміші вивозилися на полігони. З них 1132 були санкціоновані, а понад 6 тисяч утворилися стихійно, без дозволу влади. У громадськості, як то кажуть, увірвався терпець. Численні протести екологів подіяли на уряд. Виданий міністерством з питань довкілля декрет від 1 квітня 1992 року поставив сувору вимогу перед промисловцями: «Обладнати підприємства таким чином, щоб споживачі могли здавати використану упаковку на перероблення». Декрет наклав відповідальність за відходи на фасувальників та імпортерів.

У Ірландії всі, хто торгує уроздріб, зобов’язані давати покупцям можливість повертати їм використані пакувальні матеріали. Ухиляння від обов’язків або відмова від вступу до організації «РЕПАК» можуть каратися штрафом і навіть арештом. Місцеві адміністрації несуть відповідальність за вжиття цих регулятивних заходів. Як члени організації «РЕПАК», виробники повинні щороку платити податок відповідно до маси упаковок іхньої продукції. «Зелена крапка» на упаковках ірландських товарів — чітка ознака того, що члени організації підтримують справу охорони довкілля, що вони фінансують через «РЕПАК» утилізацію пакувальних відходів. А ті ірландські виробники, які оголосили, що самостійно утилізуватимуть використану упаковку, повинні забезпечувати її зворотний прийом у покупців.

У Німеччині, Франції, Італії, Бельгії, Данії, Австрії, Нідерландах, інших державах сортування побутових відходів населенням матеріально стимулюється. Там кожну групу відходів вивозять окремо, за певними графіками. Мешканці будинків кладуть відходи до контейнерів або пакетів, різних за кольорами чи емблемами-позначками. Придатні для утилізації компоненти транспортуються до сортувальних установок, де відбувається їхнє доведення до кондицій, які відповідають технічним умовам приймання на промислові підприємства в якості вторинної сировини.

До сортування твердих побутових відходів в угорському 130-тисячному місті Гюер залучено майже всіх його мешканців (крім малих дітей). Тут обладнано 130 стаціонарних заготівельних пунктів, кожен з яких має по кілька контейнерів для роздільного збирання білого й кольорового скла, синтетики, пластикових пляшок, макулатури, текстилю, металів.

Австрія однією з перших у світі налагодила збирання скла і склобою роздільно за забарвленням — білим, зеленим, коричневим. Таке сортування сприяє виробленню з вторинної сировини продукції відмінної якості. Упаковки з синтетики і сумішей матеріалів збираються австрійцями у контейнерах жовтого кольору в містах і жовтих мішках у селах. Ця маса поділяється на фракції на 40 сортувальних лініях, після чого проходить механічну або термічну утилізацію. Блакитний колір мають місткості, де збирається використана упаковка із вмістом металів. Магніти на сортувальних лініях відокремлюють залізисті фракції від алюмінієвих. До зелених контейнерів кладуть залишки дерев’яних упаковок із промислових підприємств і домашніх господарств.

Які висновки випливають при порівнянні зарубіжного досвіду з реальною обстановкою в Україні? У цивілізованому світі всі підприємства, які виробляють продукцію в упаковці, власноручно приймають і утилізують використану упаковку або охайно сплачують внески за роздільне збирання і утилізацію іншим організаціям, які взялися за цю роботу. Чітко подається встановлена звітність. А в Україні, як і в інших країнах СНД, цього ще немає. Цілий ряд наших підприємців не виконує Закону України «Про відходи» і постанов уряду 1997 — 2001 років, які врахували передовий зарубіжний досвід. І порушникам чомусь досі вдається не нести за це ніякої відповідальності!

Незважаючи на таку обстановку, Державна компанія «Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України послідовно виконує покладені на неї завдання — вона розробила «Міжрегіональну програму зниження екологічного та соціального напруження шляхом створення системи збирання, перероблення та утилізації упаковки, твердих побутових відходів як вторинної сировини» та керує роботами з її реалізації.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України 2001 року №915 і змінами до неї, виробники упаковки повинні або власноруч перероблювати ці відходи, або платити Державній компанії чи іншим спеціалізованим підприємствам за те, що вони їх утилізують. Тарифи досить низькі, науково обґрунтовані, їх використання прозоре, чітко контролюється. Але деякі керівники підприємств досі не усвідомили потреби істотних змін у поводженні з відходами, заявили про негативне ставлення до ідеї стягування плати за перероблення й утилізацію їхніх відходів. Нехтуючи інтересами суспільства, дбаючи лише про власні вигоди, ці юридичні особи у будь-який спосіб, зокрема й намаганням скасувати багаторічні напрацювання в цій сфері, чинять спроби надовго загальмувати розв’язання в Україні названих проблем.

І все ж саме життя підтверджує правильність курсу, здійснюваного ДК «Укрекокомресурси». Зокрема, 19 червня 2003 року Комітет з екології Державної Думи Російської Федерації після ретельного вивчення українського досвіду ухвалив рішення, де рекомендував уряду РФ «розглянути питання про використання досвіду України і Білорусі щодо створення єдиної організації державного управління відходами». Цим рішенням рекомендовано розглянути питання про створення у Російській Федерації (подібно до ДК «Укрекокомресурси) державної компанії, яка організовуватиме і координуватиме діяльність у галузі утилізації та перероблення відходів. Наголошено на важливості прискорення розробки закону «Про плату за негативний вплив на навколишнє середовище» (принцип, схожий на той, за яким діє ДК «Укрекокомресурси»). Також рекомендовано Міжпарламентській асамблеї СНД розробити «Кодекс про відходи в країнах СНД» — подібно до кодексу, який вже створено компанією «Укрекокомресурси».