Навчання – все життя...

На початку статті пунктирно окреслю основні «виклики» сучасної європейської освіти ХХІ століття, позначивши ті соціокультурні завдання, до реалізації яких вона причетна. За основу взято результати роботи І та ІІ Міжнародного гуманітарного форуму в  Баку (де запрошеним від України експертом був автор цієї статті), що відбулися в 2011 та 2012 роках. Бакинський гуманітарний форум  2012 року зібрав за одним столом 12 лауреатів Нобелівської премії в царині економіки, медицини, хімії тощо.

Отже, освітні тенденції у ХХІ столітті характеризуються такими викликами:

• Демократизація: загальнодоступність вищої освіти, створення системи безперервної освіти.

• Диверсифікація: варіативна і кількарівнева за змістом, методами, формою, термінами і траєкторіями особистісно-зорієнтована система навчальних закладів.

• Інтернаціоналізація: академічна мобільність студентів і викладачів, міжнародне визнання документів про освіту, наукових ступенів і звань.

• Перетворення освіти на ключовий фактор у комплексі заходів, орієнтованих на розвиток науково-технічного прогресу, економічного зростання.

• Трансформація змісту, цінностей, методів, мети: дистанціюючись від традиційної школи, навчальний процес здобуває творчих орієнтацій, широку сферу застосування мають освітні та інформаційній технології.

Кожний із зазначених «викликів» потребує своїх форм осмислення в українському освітньому просторі.

Дозволю звернути увагу читачів на доволі цікаву та перспективну модель культури, яку запропонував дослідник В. Стьопін. У ній враховано той факт, що «програми діяльності, поведінки та спілкування, представлені різноманітністю культурних феноменів, мають складну ієрархічну організацію». Для характеристики культури в кожен поточний момент часу науковець визначає три рівні: реліктовий — сформований традиціями; актуальний — відтворює сьогоднішню діяльність і тип суспільства; потенційний — формує програми, генеровані за рахунок внутрішнього оперування знаковими системами, мета яких — формування передумов для подальших соціальних і культурних змін.

Механізм забезпечення розвитку системи освіти можна описати аналогічно. Гнучкість системи освіти забезпечується одноразовим відображенням у її елементах і способах трансляції всіх трьох компонентів: реліктового, актуального і потенційного. Трансформація суспільства завжди пов’язана з продукуванням нових цінностей і життєвих сенсів. «Інтегруючись у діяльність, завдяки засвоєнню цих програм людина здатна винаходити нові зразки, норми, ідеї, вірування, які можуть відповідати соціальним потребам. У цьому випадку вони під’єднуються до культури і починають програмувати діяльність інших людей. Індивідуальний досвід перетворюється на соціальний, і в культурі з’являються нові феномени, що закріплюють цей досвід. Будь-які зміни виникають тільки завдяки творчій активності особистості», — йдеться у книжці В.Стьопіна. У часовому вимірі трансформація системи освіти може розглядатися за аналогічною схемою.

ОСВІТА ЧИ ЗМК?

Нині вітчизняна система освіти не здатна повністю задовольнити потреб людини у трансляції нових ціннісних орієнтирів. Натомість лідерами є засоби масової комунікації (ЗМК). Динамізм процесів передачі, обсяги обміну інформацією, доступні форми кодування інформації, ціннісний плюралізм, властивий сучасним ЗМК, більшою мірою відповідає новому змісту культури, ніж консервативні моделі, представлені освітніми системами. Навіть щодо надання індивідові допомоги в подоланні функціональної неграмотності (тобто брак досвіду і знань, потрібних для успішного здійснення повсякденної діяльності) засоби масової комунікації залишили систему освіти далеко позаду.

Водночас можна спостерігати й спроби вітчизняної освіти адаптуватися до нової соціокультурної та медійної реальності. Так, у вищій школі з’являється безліч нових форм організації навчального процесу, пов’язаних, насамперед, із віддаленням системи вищої професійної освіти від держави. Спостерігається тенденція до посилення автономії навчальних закладів як в економічному плані, так і в питаннях кадрової політики, змістового наповнення програм. Зростає кількість альтернативних освітніх установ і організацій, розвиваються напрями спеціалізованих міжнародних освітніх програм, що надають більш гнучкі умови для здобуття освіти, закладаючи основи для безперервної освіти протягом усього життя, а також сприяють інтенсифікації професійної мобільності населення: програми професійної перепідготовки, МВА (у НаУКМА) тощо.

ОСВІТА УПРОДОВЖ ЖИТТЯ

Сучасний європейський освітній простір характеризується кількома аксіоматичними твердженнями. Перша аксіома стосується того, що добре освічені громадяни — це ключова передумова й важлива складова сталого економічного розвитку країни та демократичного суспільства в цілому. У цьому контексті наявність концепції навчання упродовж життя є наріжним каменем.

Отже, і в нас освіту дорослих на законодавчому рівні має бути визначено невід’ємною частиною стратегії навчання протягом життя. Цей принцип окреслено в багатьох документах Європейського Cоюзу, які регламентують розвиток «Болонського процесу» і визначають процес інтеграції університетів у єдиний освітній простір, а саме: «Конвенція про визнання кваліфікацій вищої освіти в європейському регіоні» (Лісабон, 11 квітня 1997 р.); «Спільна декларація про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти чотирьох міністрів, що представляють Великобританію, Німеччину, Францію та Італію» (Париж, Сорбонна, 25 травня 1998 р.); «Спільна декларація, прийнята європейськими міністрами освіти в Болоньї 19 червня 1999 р.) тощо.

Сьогодні важливо створити сприятливе середовище для освіти дорослих. Це передбачає злагодженість і послідовність дій нового українського уряду, включаючи всі міністерства та інші важливі органи управління. В Україні конкретним кроком у цьому напрямі могла б стати урядова угода щодо збільшення фінансових коштів для освіти дорослих, де окремим пунктом має бути зазначено, скільки коштів виділятиметься і яким буде визначальний критерій фінансування освіти дорослих.

Таким чином, розвиток такого компоненту українського освітнього простору, як освіта дорослих, передбачає:

• Збільшення державного фінансування освіти дорослих, стимулювання інвестицій, оптимізацію державного фінансування із залученням додаткових коштів, закріплення фінансових потоків за навчальною організацією.

• Зміцнення потенціалу міністерств, соціальних партнерів та інших гравців у галузі освітніх послуг задля побудови довгострокового, сталого, ефективного партнерства.

Водночас, говорячи про рівень реформ і беручи до уваги обмеженість коштів на освіту та підготовку, в Україні пріоритетними мають стати такі вектори:

— модернізація навчальних програм професійного навчання та приведення їх у відповідність до тенденцій ринку праці;

— систематичний моніторинг і оцінка стратегій, програм, курсів; оцінка результатів і рентабельності відповідно до поставлених цілей;

— професійне зростання викладачів і тренерів у царині освіти дорослих, менеджерів, дослідників та консультантів з питань професійної орієнтації.

Сьогодні в Україні на рівні масової свідомості відсутнє розуміння суспільної користі від освіти дорослих (як і загалом від концепції «освіта упродовж життя»).