НАЗАД У МАЙБУТНЄ

Правда, коли кінопрокат стало морозити, «Київ» якось тихо і, здавалося, остаточно занедужав. Все, що відбувалося в його стінах, найменше асоціювалося з кіно. Час від часу виникали ідеї реконструювати кінотеатр, малювалися грандіозні плани, але далі розмов справа не йшла. Ну а коли вже в столиці почали з’являтися нові модернізовані зали, то кіномани й зовсім викреслили «Київ» зі списку живих. На щастя, виявилося, передчасно. У 2000 році в кінотеатрі розпочався перший за півстоліття капітальний ремонт. Фактично силами колективу, який отримав бюджетну позику, і з допомогою орендарів (ЗАТ «Порт» і «Стерек-Київ Лтд»), стверджує директор «Культурного центру кінотеатр «Київ» (так він тепер називається) Вілія Бондаренко.

Коли я днями опинилася в кінотеатрі, то, чесно кажучи, відчула навіть деяке ностальгічне почуття. На перший погляд, автори реконструкції залишили всі інтер’єри в первозданному вигляді: відреставрували ліплення на стелі і навіть люстру, зберегли галереї (в одній із них тепер знаходиться салон краси, а в другій буде прес- клуб). Проте все це ретро неабияк здобрене плодами цивілізації. Червоний зал, що почав уже функціонувати, при зовнішній схожості з оригіналом змінено кардинально. Вiн оснащений новим екраном із кращими характеристиками, збільшили підйом підлоги, встановили комфортабельні італійські крісла, а відстань між рядами збільшили до 110 см. І найголовніше — встановлено нове, цифрове обладнання Dolby Digital, яке створює ефект присутності. Загалом, тут є все, без чого сьогодні просто не можливий кінотеатр, який, звичайно, хоче бачити у своїх стінах глядачів. Щоправда, залишається ще два істотнi моменти — репертуар і ціни на квитки. З другим все ясно: вони коливаються від 20 до 35 гривень, а враховуючи, що пенсіонерам, школярам і студентам п’ятдесятивідсоткова знижка, то їх можна назвати вельми прийнятними. З першим складніше. У тому значенні, що найновомодніше американське кіно показувати — не проблема. Але, як признається Вілія Іванівна, їй би хотілося наситити репертуар хорошим європейським кіно і, звичайно, вітчизняним. Європейським, приклавши зусилля, що дирекція зараз і робить, можна. А ось вітчизняним... «Я не можу знайти пристойного українського фільму, знятого в системі Dolby, поки задовольняємося неігровими видовими картинами, але це не вихід», — нарікає Вілія Бондаренко.

Прогулявшись порожнім кінотеатром (нечисленні денні глядачі саме відправилися на сеанс, щоб долучитися до чергового голлівудського хіта «Чорний яструб»), ми спустилися у підвал. Точніше — це раніше був підвал, а тепер тут знаходиться респектабельний більярдний клуб, затишний ресторанчик і цілком демократичний, переповнений молоддю комп’ютерний клуб. До речі, саме молодь становить сьогодні основну частину кіноглядачів. А ось що ми їм будемо показувати, як говориться, наша проблема.