Не криза, а... перехід до раціональної економії

Економічна криза — це досить суб’єктивне явище. Поки тебе не зачепить, її нібито й немає: на роботі не скорочують, зарплату виплачують, доларів не купував і не продавав, а банк, де зберігаються заощадження, працює, — то де ж світова криза? Фахівці Київського інституту проблем управління імені Горшеніна, опитавши українців на цю тему, називають наші страхи перед економічною скрутою фантомними. За даними інституту, у 55% респондентів прибутки не змінилися, а в 11% — навіть виросли, при цьому тільки 16% громадян бояться втратити роботу. Так люди говорили в третій декаді жовтня, а що ж скажуть через місяць? Психологи кажуть, що до криз потрібно бути готовими, бо вони є закономірними. «Рецепти» що робити, коли це вже трапилося з тобою, можуть здатися банальними, проте вони — дієві. Найголовніший із них — діяти, адже коли людина нічого не робить, вона схильна реагувати на ситуацію підвищеною тривожністю, якщо ситуація тривалий час не змінюється, то можуть розвинутися депресивні стани різного ступеня важкості та інтенсивності, а це — саме те, що тягне за собою інші неприємності. Для тих, хто вже втратив роботу, Державний центр зайнятості України пропонує перекваліфікуватися — все ж таки краще, ніж статус безробітного. Проте, яка частина роботи в подоланні кризи належить державі, а що може зробити конкретна людина, і як одне відрізнити від іншого, «Дню» розповів психіатр, психотерапевт, кандидат медичних наук, директор Інституту проблем наркоманії та наркозлочинності Роман ЛІЩУК.

— Пане Романе, як стверджують на каналі «Інтер», п’ятничну «Свободу слова», коли в студії зібралися найвищі посадовці України, дивився кожен другий житель України. Чи свідчить це про те, що українці справді почали боятися кризи?

— Довіра до влади може бути різною, в тому числі низькою, як, зокрема, в Україні, але практичні кроки Президента, уряду і парламенту для подолання кризових ситуацій можуть вплинути на те, що тривога людей, невпевненість у завтрашньому дні (реальна ситуація, а не «красне слівце») дещо знизиться. Я підтримую тезу пана Володимира Литвина, яку він неодноразово озвучував, що такі зустрічі представників керівних владних структур мали розпочатися ще десь півроку тому, аби разом шляхом прозорих дискусій виробляти консолідовану позицію щодо перших ознак загальносвітової фінансової кризи. Ситуація, яка склалася в Україні, стала загрозливою для всіх, і хоча нам не звикати до міжпартійних чвар, ми побачили, що частина політиків об’єдналася, аби прийняти необхідні антикризові закони. Вони зобов’язані знаходити спільну позицію.

— Мало хто це демонстрував...

— Так, вони не вміють домовлятися, хоча зобов’язані сидіти в кабінетах і приймати рішення задля тих, хто ходить вулицями. Українській державі — всього лише 17 років, очевидно, що за такий термін наші політики цього не навчилися. Є приклад Швейцарії. Ми говоримо, що це стабільна країна, країна банків і фінансових гарантій, але не треба забувати, що демократія та закони там працюють стабільно понад 500 років. Там століттями не було війни, не було величезних катастроф. Простий приклад: у нас одним із маніпулятивних питань є питання російської мови, а там люди мають чотири державні мови і вони якось уживаються. Це означає, що на все потрібен час.

У нас на перший план виступають власні інтереси можновладців. Зрештою, не всі, хто сидить у парламенті, висловлюють власну точку зору, бо змушені висловлювати корпоративну думку. Якби ми раніше мали якісь гарантії від влади, думаю, не було б такої паніки, не було б спекуляцій на ринку валюти. Бо для когось — війна, а для когось — мати рідна: на таких етапах нестабільності одні дуже багато втрачають, а інші — заробляють. Тому мають бути гарантії від держави, щоб не було такого, що якась неперевірена інформація, яка передається з вуст у вуста, запускала величезні механізми, з якими людям важко справлятися. До речі, про те, що нас чекає криза, фахівці говорили ще на початку року, квітні-травні вже було очевидно, що настає світова криза. Тому добре, що така зустріч відбулася, що наші політики стали говорити не про себе, а робити практичні кроки і впливати на зменшення тривоги кожної людини. Це — найголовніше.

Думаю, що людям було б цікавіше дізнатися, як кожному поводити себе, коли інформація, яка йде з мас-медіа, є дуже суперечливою: немає консолідованої позиції, мовляв, ми зі всім справимося. Люди в силу свого розвитку, в силу характеристик структури особистості по-різному реагують на кризу (один панікує, інший — зловживає алкоголем, який не вирішує проблем, а тільки загострює їх). Одним із основних чинників реакції людини на кризову ситуацію, в першу чергу, є тривога, друге — депресивні стани. Проявлятися вони можуть по-різному. Відзначено, що за останні місяці багато жителів Німеччини почали масово скуповувати економічну літературу — таким чином шукати способи виходу з кризи. В Польщі при масових звільненнях молодь почала записуватися до армії. Тому що там армія є контрактною, а відтак дає гарантію хоч якоїсь зарплати. Вони можуть переживати депресію, страх і тривогу, але тим не менше шукають шляхи, як гарантувати собі та своєму оточенню, наприклад, власній сім’ї, фінансову стабільність. Якщо мене звільнили з роботи, якщо армія — єдине джерело заробляння грошей, я йду туди.

Особливо хочеться наголосити, що в кризових ситуаціях люди частіше шукають «допомогу» та починають зловживати хімічними речовинами (алкоголь, наркотики — речовини, які нібито заспокоюють, тимчасово дозволяють «триматися на плаву») або неконтрольовано, за порадою знайомих, уживають заспокійливі препарати, зокрема, антидепресанти — медикаменти, які знижують рівень депресії, звертаються до різних ворожок аби дізнатися долю, навіть починають уживати більше солодкого, бо одним із способів зниження тривожності є переїдання, зокрема, солодкого. Звісно, цього не варто робити, бо, як вже говорилося, така поведінка не вирішить проблеми, хоча все одно значна частина людей вдасться, наприклад, до алкоголю — це є в кожному суспільстві. Це можна назвати втечею від реальності. Також не випадково, що в періоди нестабільності загострюються психічні хвороби. Збільшується потреба звертатися за допомогою до фахівців: у світі зростає кількість тих, хто починає звертатися до психологів, психіатрів, психотерапевтів, можна й до фахівців з народної медицини. Це вже спостерігається нині: люди не можуть справитися зі своїми переживаннями. Я б це назвав потребою в милицях — на деякий час мати підтримку від фахівців, поки не навчишся знову вірити в себе, йти «на своїх двох». Іноді людина настільки заглиблена у свої переживання, що не може адекватно оцінювати ситуацію, що справді починає виконувати гірше роботу і через те справді стає першим кандидатом на звільнення. Людина має завжди сподіватися на себе, Бога, друзів, але в першу чергу — на себе. Хочеться вірити, що людей, відповідальних за себе і близьких більше.

— Для тих, хто нині втратив роботу, центри зайнятості пропонують перекваліфікуватися. Можливо, не потрібно боятися змінювати свій фах?

— Це жорстко, але правда полягає в тому, що велика частина людей справді можуть втратити свої статки чи роботу і ніхто їм не дасть жодних гарантій. Це, певно, та ситуація, коли спасіння тих, хто тоне, в їхніх руках. Було б банально порекомендувати бути сильним. Головне — не панікувати, спробувати розрахувати свої можливості, обговорити все це на сімейних нарадах, порадитися з друзями, звернутися до психологів. Якщо за останні роки ми звикли брати багато чого в кредит, то тепер людина змушена буде перейти на режим «енергозберігаючий»: купувати простішу й дешевшу їжу, одяг — не в бутіках, а в магазинах з помірними цінами чи на ринках і розпродажах, загалом купувати лише необхідне. Все залежить від нас: наскільки ми зможемо вистояти і знайти сили. Горе, розділене з кимось, вже не є таким важким, його не настільки важко пережити, адже боляче, якщо це сталося лише з тобою. Досліджено, що емоційнішими і схильнішими до депресій є жінки: близько 80% жінок та 70% чоловіків беруть близько до серця ситуацію, викликану економічною скрутою. Зрозуміло, що і чоловік, і жінка є відповідальними за свою сім’ю, дітей. Але жінка як мати, як людина, яка емоційніше переживає, більше зосереджується на безпеці своїй та дитини. Чоловіки не менше реагують, але по-іншому: часто тримають усе всередині.

— Можливо, плюсом в такій ситуації буде те, що перестанемо купувати непотрібні речі, навчимося раціонально економити...

— Прийшов час переоцінити цінності. Ми пропонуємо прості, може — примітивні речі, але це дасть змогу вижити. Наприклад, потрібно розраховувати бюджет на місяць, тиждень, навіть день — що необхідно купити стовідсотково, від чого можна відмовитися. Зрозуміло, що якщо є діти, то батькам потрібно дати максимум дитині, обмежуючи себе. Потрібно рахувати і те, скільки витрачається електроенергії, води тощо. Це може й повинно бути ефективним. Зрештою, навчимося раціонально використовувати природні ресурси. Можемо звернутися до прикладу США: півроку тому продажі автівок з двигунами на три-чотири літри різко скоротилися — люди почали пересідати на мікролітражки, або їздять на альтернативній енергії. В кожній кризі ми можемо знайти певні плюси: буде менше викидів, покращиться стан екології. Те ж стосується одягу: не обов’язково купувати «Гуччі» чи «Прада»...

— Чи можна сказати, що кризи є закономірними — так само, як у житті людини?

— У людини є кризи розвитку — періоди часу, коли відбуваються достатньо значні, непрості зміни, які переривають стабільні періоди життя. Існує ряд психологічних криз розвитку людини: криза народження, кризи першого, третього, семи років, криза підліткового віку, криза 40 років. Життя людини має свою циклічність. Так само і світові депресії мають свої цикли. Наприклад, криза в Європі, коли була Перша світова війна, потім — криза 30-х років в США, так звана Велика депресія. А криза початку 90-х років на пострадянському просторі? Тоді взагалі потрібно було починати з нуля. Думаю, що нині наші громадяни з розумінням і більшою стійкістю сприймають цю кризу, тому що пам’ятають те, що було 20 років тому: «кравчучки», поїздки на ринки в Польщу й Туреччину, інтелігенція, яка стоїть на базарах. Тому ми, хоч як це парадоксально, є адаптованішими до цих економічних потрясінь, ніж Захід, і можемо відреагувати адекватно. Пам’ять про непрості часи вселяє віру в те, що ми здолаємо й цю кризу — адекватно відреагуємо і гідно вийдемо з ситуації. Зрештою, це — не цунамі, яке забирає життя: людина може достойно вийти, ще й гордитися, що в непростий час їй вдалося це зробити самостійно. Звісно, погано, що нам притаманна занижена самооцінка, ми недооцінюємо себе. Адже не кожній країні пощастило мати шикарні гори, прекрасне море, унікальні чорноземи (на це «працювали» багато чинників, в тому числі перебування в статусі колоній різних імперій). Очевидно, нам потрібно навчитися любити себе. Але про це мають говорити наші вчинки. Було б добре, якщо для когось криза стане ситуацією, коли він з гідністю подолає обставини, чогось навчиться. Подолання кризи робить людину сильнішою, зрілішою, бо коли людина розуміє, що в житті можуть бути складнощі, то не так драматично сприймає їх.