«Не машина, а ляля»

«Це не мотоцикл, а ляля, я геть в хаті його поставив би, але в мене є гараж,— сказав Іван Іванович і пішов виволікати чергову «лялю». Найдорожча «ляля», яка може «заїхати» в хату, — це один iз перших «Мінськів». Йому майже п’ятдесят років, але Іван Головенко з селища Гнівань, що на Вінниччині, каже, що зараз мотоцикл кращий, ніж у день випуску. «Сучасний широкий вибір шпакльовок, фарб і мої руки зробили таку різницю між «рідним» і теперішнім виглядом мотоцикла, як між небом і землею», — каже Іван Головенко.

Окрім двох перших поколінь «Мінська» у Івана Головенка є ще дві «Яви» перших двох випусків і саморобна мотовеломашина. У 90-х роках чоловіка осіяла ідея зробити транспортну одиницю з мотором і колесами від найменшого велосипеда «Десна», але щоб уся родина поміщалась — він, дружина і два сини. Вийшло не так, як мріяв, а краще — саморобка неочікувано всепрохідна. «Не боїться ні ожеледиці, ні болота, а по снігу йде навіть ящо він вище середини коліс, — хвалиться майстер і не приховує простий секрет, — Я встановив мотор спереду, і таким чином у мого веломотоцикла передній привід». Два з половиною літри бензину вистачає на 100 кілометрів, а швидкість саморобної машинерії 35—40 км/год. Іван Іванович їздить нею на базар і в гості: «Де я не появлюсь — зразу біля мене натовп збирається».

Ще б пак. Дивна не тільки конструкція, а й деталі, з яких вона зібрана, — піонерський горн, спинка з дитячої коляски, частини шкільної парти, багажники від велосипедів й інше, що знайшлося у металобрухті. Іван Головенко шкодує, що раніше не спохватився, каже, що якби збирав різні деталі й запчастини від мотоциклів, то міг би ще й не таке скласти. Хоче знайти «ИЖ- 49» і теж його відреставрувати.

Також Іван Іванович планує до весни дати раду другому випуску «Мінська» і «Яві». Перші не тільки виблискують новизною фарб, а й хоч зараз сідай і їдь. «Коли я дороблю наступних два мотоцикли, то тоді, наприклад по «Мінськах», можна буде побачити, як змінювалась радянська мотоциклетна промисловість», — розповідає майстер.

Загальну мету збирання й реставрації мотоциклів точно не може визначити навіть сам Іван Іванович. Каже, що просто подобаються, для душі і ні в якому разі не для продажу: «За «Мінськом» першого випуску я аж тремчу, ви ж подивіться, яка розкіш!». До цієї «розкоші» Іван Головенко навіть змайстрував відповідного стилю шолом. Скельця для нього шукав на смітнику, бо скла тогочасної товщини вже не випускають. «Мені б ще якісь штани шкіряні, але жінка, хоч і з розумінням ставиться до мого захоплення, каже, щоб схаменувся, я ж уже не хлопчик. Але на моїх мотоциклах їздити зі мною до міста не соромиться», — каже Іван Іванович.

На улюбленому «Мінську» крім нової гуми на колесах ще три «не ріднi» деталі: додаткова лапка для зручнішого паркування, сучасний протиугонний пристрій та шматок пряжки від солдатського ременя. На передньому крилі була дірка, треба було її замаскувати чимось підходящим, герб СРСР якраз ліг у стиль.

Мотоцикл — це така річ, яку розібрав і не зміг скласти, то це вже брухт, переконаний Іван Іванович, але якщо його зібрав із брухту, то це вже не просто надійний, а рідний для хазяїна транспорт.