«Не можна бути гостем у своїй країні»,

Віктор Гайдуков, доцент Східноукраїнського національного університету, кавалер орденів «Вітчизняної війни II ступеня , «За мужність», «Трудового Червоного Прапора», керівник студентського навчально-виховного центру «Україна і світ», 40 років викладав студентам історію. У радянські часи, в роки перебудови і ось уже 13 років — у незалежній Україні. Він завжди намагався вирватися за рамки офіційно визнаного, знайти правду, побачити події в їхній багатогранності та неоднозначності. У 2000 році Віктор Федорович став засновником студентського клубу, діяльність якого носить суспільствознавчу, культурологічну та політологічну спрямованість. Людина він надзвичайно активна, пристрасна, захоплива. Переказувати його ідеї — справа невдячна. Тому дамо можливість Віктору Федоровичу самостійно розповісти про своє дітище.

— Чотири роки тому, після лекції до мене підійшли студенти першого курсу технічного факультету і попросили допомогти їм з організацією вільного часу. Багато хто з них приїхав із глибинки, жив у гуртожитку і не знав, чим зайнятися у вихідні дні. Вони сказали: «Бібліотека не працює, грошей на розваги у нас немає, а хочеться чимось корисним зайнятися. От якби керівництво університету виділило нам хоч одну кімнату, в якій міг би розміститися студентський клуб». Я відповів: «Ректор не зможе вам допомогти, тому що вільних приміщень в університеті немає. Та якщо ми з вами доведемо, що чогось варті і вміємо, нами зацікавляться та підуть назустріч».

Ідея народилася така: створити клуб, у якому б виставлялися різні матеріали з історії України, політології, культури, молодіжного руху, актуальних проблем сьогодення. Одразу почався збір експонатів. Важливу роль у втіленні цієї ідеї зіграла газета «День». Я всі ці роки прочитую кожен номер із першого рядочка до останнього, стільки корисного дізнаюсь! Я зрозумів, що головне в організації такого клубу — це показати спадкоємність поколінь і єдність країни.

Нам виділили кімнату, і ми із студентами активно взялися за справу. Незабаром університет відвідав губернатор, я розповів йому про наше починання, показав перші напрацювання. Йому дуже сподобалася ідея, і ректор Олександр Леонідович Голубенко видав наказ про створення нашого клубу, тим самим узаконивши його діяльність в університеті. Студенти виявили до справи величезний інтерес. Осоромили тих, хто любить говорити про пасивність молоді та відсутність у неї інтересу до історії своєї країни. Ми разом, своїми руками створювали цей дім для душі, розуму та серця.

Відтоді минуло чотири роки. У нас є 23 експозиції на найрізноманітніші теми, всі вони об’єднані ідеєю духовно- етичного відродження. Є ще багато матеріалів, але виставити всі свої скарби ми не можемо — не вистачає місця. Тільки моя улюблена газета «День» скільки дає! На семінарські заняття я приношу газетні статті, і ми із студентами їх опрацьовуємо. Якби бачили, як гаряче та зацікавлено вони обговорюють теми, що пропонуються на сторінках «Дня».

От, наприклад, спадщина Шевченка. Я вдячний газеті за ті найцікавіші матеріали про Великого Кобзаря, які вона публікує. Виявляється, у нас ніхто толком не знає ні його віршів, ні його прози, ні його життя. Навіть коли я запропонував зробити про нього експозицію, багато хто питав: «Навіщо? Кому це потрібно?» Щось пам’ятають із Шевченка тільки школярі та студенти молодших курсів. А старші не знають, не читають, а тільки повторюють якісь розхожі штампи і забобони. Я говорю: «Якби ви у Польщі сказали полякам що-небудь зневажливе на адресу їхнього національного генія, яку б відповідь почули? Вас би просто побили. То де ж наша гордість?» Шевченка треба читати і перечитувати, а цього майже ніхто не робить. Є речі, які дозволено не знати, але тільки не цю сторінку нашої культурної спадщини.

Багато у нас матеріалів про взаємовідносини російської та української мов. Я ілюструю ситуацію висловлюваннями великих, у тому числі й непопулярного зараз — Маркса, який дуже правильно говорив про ставлення до мови рідної країни. Мене взагалі дуже хвилює ця проблема. 90% студентів університету відповіли, що їм краще читати і говорити по-російськи. Я їм сказав: «Ви ж обкрадаєте себе. Українську треба знати, інакше ви у своїй країні або гість, або завойовник».

Або тема, яку дуже активно обговорюють: як у єдиній Україні стерти грань між Сходом та Заходом? Поширена думка: треба більше їздити один до одного, спілкуватися, дискутувати. А ми вже давно їздимо. Ми вже були у Львові кілька разів, і їхня молодь до нас приїздила. 32 особи із львівської «Молодої просвіти» гостювали у нас два дні, серед них були журналісти. Вони написали потім такі щирі відгуки. В. Яцишин, головний редактор Львівської студентської газети «ХІД»: «Це одна з небагатьох спроб знайти взаєморозуміння і консолідувати український народ». Ярина Ясиневич, Львівська обласна організація «Молода Просвіта»: «Нехай прагнення до правди зрештою приведе до неї!».

Цього я й добивався. Вони бачили наші матеріали, і це справило на них велике враження. Ми запропонували їм обговорити те, що нас і їх хвилює. Зрештою, тільки в живій розмові, в дискусії можна визначити позиції. Особливо гаряча дискусія була про УПА. Західники хотіли чути тільки себе, говорити тільки про свою трагедію, свої втрати. Я їм говорю: «Панове, так не можна! Фанатизм не потрібен, він непродуктивний. Потрібна правда. Уся правда. Підтверджена тільки фактами. А вони неоднозначні. Треба читати першоджерела, документи, літературу, аналізувати неупереджено, по-науковому. Я визнаю всі матеріали, які об’єктивні». Львів’яни побачили в експозиції їхню літературу з цього приводу, страшно здивувалися. А я вважаю — треба знати тему в усьому обсязі. Правда і тільки правда — ось мій девіз, адже тільки вона може й примирити, й примусити думати.

Усе, що студенти пропонують, я приймаю. Якщо їх цікавить тема «Релігія і атеїзм» — будь ласка, збираємо матеріали. Хочете молодіжну музичну культуру вивчати — ось експозиція. Тут є стенд для виробів. Самі студенти приносять різьблення по дереву, вишивки, гравюри. Усе для мене дороге. Цю ікону дівчинка з Італії привезла та віддала клубу. А ось подарунки іноземних студентів. Дарують «від щирого серця», так прямо й пишуть на книгах, виробах. Посилку з книгами про історію та традиції Японії надіслав професор Сайтамського університету Масалі Харада. Він побував у Східноукраїнському національному університеті і в книзі відгуків студентського клубу написав: «Я зрозумів українську історію та культуру. Я під великим враженням від побаченого».

Зараз уже наш задум переріс ці клубні рамки, він вимагає розвитку. Я готую лекції, пишу брошури на основі цих матеріалів. Уже кілька років я читаю для всіх студентів університету спецкурс, який базується якраз на всіх цих матеріалах. Називається він «Україна і світ: актуальні проблеми сучасності». Два роки тому на базі університету проходила Міжнародна наукова конференція «Історична наука: проблеми розвитку». Її учасники відвідали нашу експозицію і теж висловили свої найглибші враження та теплі побажання.

Зараз ми готуємося перейти в інше приміщення, що поки ремонтується. Я хочу все систематизувати, попросити дизайнерів розробити стиль та структуру розміщення експозицій. Такі унікальні матеріали треба зберегти і примножити. Я вірю, що саме так і буде.