«Недалечко червоне яєчко...»

Єдина традиція Великодня, що збереглася до наших днів, — фарбування крашанок та освячення пасхальних страв у церкві. До такого висновку дійшли наукові співробітники Музею народного побуту та архітектури України НАН, які кілька років поспіль проводять етнографічні експедиції у різних куточках країни. Наразі українці давно забули про пасхальні ігри та пісні, без яких свято не було святом. Щоб відродити давні звичай та обряди, пов’язані з Воскресінням Христовим, працівники Музею народного побуту та архітектури влаштовують на вихідних (27—28 квітня) справжній Великдень — з народними іграми, піснями та освяченням пасхальних страв.

Щоб з’ясувати, які звичаї Великодня збереглися до нашого часу, етнографи побували у багатьох регіонах України: на Київщині, Луганщині, Чернігівщині, Сумщині та Рівненщині. Щоб вивідати усі подробиці давніх звичаїв та обрядів, науковці спілкуються з найстарішими жителями регіонів, які про них ще не забули. За словами наукового співробітника Музею народного побуту та архітектури Людмили Костенко, під час розмови зі старожилами їх треба переконувати, що їхня розповідь — це справжнє відкриття для дослідника і цю інформацію вони чують вперше у житті. Дослідникам не довелося дивуватися навмисне, коли вони почули про давню великодню гру «У котка».

— Про цю гру нам розповіли жителі Лівобережної Київщини, і це стало для нас справжнім відкриттям, — розповіла Людмила Костенко. — Коток мав вигляд жолоба, один край якого спирався на дерев’яну рогатку, а другий — торкався землі. Його виготовляли з «лубка» — кори листяного дерева. По котку котили червоні крашанки, а завдання гравців полягало в тому, щоб своїм яйцем надбити яйце товариша. Під час експедицій з’ясувалося, що на Сумщині існувала подібна гра — «У покатушки», тільки крашанки котили по землі. А в Карпатах великодні яйця котили з гір. До речі, подібні ритуальні ігри прийшли сюди з Чехії та Словаччини.

Як свідчать результати експедицій, спільним у святкуванні Великодня (для усіх регіонів України) є віра в те, що паски та крашанки мають символічне значення. Так, більшість наших предків вірили у те, що паски символізують майбутній урожай, тому господині намагалися спекти їх високими та пишними. Ще один призабутий звичай, пов’язаний з Великоднем, — дарування пасок бідним та знедоленим людям. Робили це для того, щоб примножувати добробут. На жаль, звичай випікати паски, як і розписування писанок, зберігся здебільшого у Західній Україні. Мало хто пам’ятає про традицію відвідувати своїх хрещених на Великдень. До речі, на Київщині хрещеників називали христосувальниками, а на Рівненщині — волочебниками, бо вони вимагали «волоченого», тобто великодніх страв.

— У цілому святкування Великодня подібне до Різдва, через те що Різдво вважалося новорічним святом, яке раніше зустрічали навесні, — розповіла Людмила Костенко. — Тому на обидва свята люди ходили один до одного в гості, але з різними подарунками: на Різдво з кутею та узваром, а на Великдень — з крашанками та пирогами. Нині ж люди ходять в гості один до одного значно рідше. Приміром, на Черкащині прийнято зустрічати Великдень тільки вдома.

Незважаючи на те, що більшість великодніх традицій уже забуті, але дух свята все одно присутній.