Немає винахідника для свого чиновництва

— Шкода, що випуск фільтрів досі не поставлено на промислову основу, — розповіла «Дню» Марія Цебренко. — Потужність нашого невеликого заводу в Чернігові (ВАТ «Укрфільтр»), де працює 10 робітників, — усього 1000 одиниць продукції за рік. У той же час, за даними моніторингу, потреба в країні — 300 тис. фільтрів щорічно.

Слід зазначити, Марію Цебренко та її колег, також і керівництво університету не зупиняють труднощі. Вони розробили і самотужки впроваджують у виробництво спеціальну установку, яка фільтрує воду та ще й насичує її іонами срібла, мінералів, надає їй властивостей талої, наближує до живої субстанції, яка циркулює в стеблах та листі рослин.

Крім того, розробки відомого професора в галузі надтонких волокон мають практичне значення і для створення принципово нової сировинної бази для текстильної промисловості України. Тут існує дефіцит природної сировини — вовни та бавовни, а НСВ є найпридатнішим штучним їх замінником. На основі цих волокон можна виготовляти модну синтетичну шкіру (на зразок замші), синтетичний папір, звуко- й теплоізоляційні матеріали (замість шкідливих поліуританів), трикотажні тканини з гігієнічними властивостями.

Останнім часом на ці волокна звернули увагу вітчизняні виробники шиферу та іншої азбоцементної продукції. Днями в Київському університеті технології та дизайну побували представники Iвано-Франківського цементно-шиферного комбінату, одного з найбільших профільних підприємств. Європа вже добрий десяток років використовує безазбестову технологію, оскільки виявлено канцерогенні властивості азбесту. А в нас і досі більшу частину сільських будинків і дач покрито саме азбестовим шифером (про розрекламовані колись азбоцементні водопровідні труби вже й мови немає. — Авт. ). Замінник азбесту, закуплений івано-франківцями за кордоном, виявився задорогим і недостатньо ефективним, тож заводчани мусили продовжити пошук на рідних теренах. І знайшли. Надтонкі синтетичні волокна чудово справляються з роллю в’яжучого матеріалу під час виробництва шиферу, труб тощо, до того ж вони цілком нешкідливі. Уже сьогодні гості з Івано-Франківська готові закупити 20 тонн цього компонента. На жаль, учені змогли надати лише 2 кг, та й то на лабораторні випробування. (До речі, вони вже відбулися, результати задовільні).

— Коли вашу розробку буде впроваджено в масове виробництво? — запитую професора Цебренко.

— Мені складно відповісти, — каже вона. — Я не виробничник. Скажу одне, патент на спосіб одержання надтонких синтетичних волокон ми зареєстрували ще 1976 року. Відтоді у ставленні до науки, науковців мало що змінилося. Мої розробки нікому не були потрібні ні 25 років тому, ні сьогодні. Пам’ятаю, торік фільтрами для води зацікавилися у відділі хімічної промисловості Міністерства промислової політики. Мене навіть запросили і сказали, що мають намір включити питання промислового виробництва фільтрів у спеціальну програму. Однак невдовзі міністерство реорганізували, і документи, либонь, досі припадають пилом на чиновницьких столах. Узагалі- то, потенціал вітчизняної науки великий, і ми в багатьох галузях займаємо провідні позиції у світі. Зважте, що це — на застарілому обладнанні, по кілька місяців не одержуючи мізерної зарплатні, працюючи на 0,5 або 0,2 ставки.

Навряд чи Американський міжнародний біографічний інститут «підштовхне» нашу бюрократичну машину. Однак є надія, що відзначення Марії Цебренко заокеанським журі, визнання її «професіоналом і бізнес-жінкою 2000 року» все- таки приверне увагу українського чиновництва, хоча б того ж Міністерства хімічної промисловості — до справді безцінних розробок українського вченого.