Неприродний спорт
Початок на 1-й стор.
КОМЕНТАРI
Марія ФАТІКОВА, голова молодіжного відділення в Національному екологічному центрі України:
— Переважна маса населення не знає навіть про банальні речі. Екологія не виглядає привабливою галуззю, бо багатьом це нецікаво, нудно і багато грошей не приносить. Переважна частина молоді робить вибір на користь, наприклад, юридичної освіти. Ми ходимо у школи до дітей, займаємося екологічною освітою, показуємо учням на прикладі авторитетних організацій, що є така професія — захищати довкілля.
Наприклад, Green Peace вже дуже давно проводить свої досить резонансні акції. У цьому сенсі масштаб нашої діяльності просто незрівняний: їхнім активістам навіть вдається ламати китобійні судна. З іншого боку, наша відмінність полягає в тому, що ми намагаємося лояльніше співпрацювати з правоохоронними органами. Зрозуміло, що їхнє завдання — це контроль, координація.
Ми намагаємося боротися за природу за допомогою практично будь-яких методів. Наприклад, коли є якесь правопорушення, будь то вирубка лісу чи забудова території, яка за природоохоронним законодавством не має бути забудована, з нашого боку пишеться лист в екоінспекцію, лісгосп. До речі, за тиждень наша організація часто пише по 100 листів. Позитивний момент в тому, що адміністрація й органи реагують на ці листи. Від них постійно надходять дзвінки, ми виїжджаємо на точки.
Для того, аби сформувати екологічну свідомість українців, потрібно поступово вводити «Екознавство» як предмет у школі. Тому що нинішня середня освіта може запропонувати всього лише один параграф з екології в підручнику за 11-й клас. Потрібно розповідати людям не лише про глобальні екологічні проблеми, а й про місцеві, про те, що масштабне вирубування лісу загрожує не тільки людям, а й вимираючим тваринам. Коли ми приходимо до дітей у школу й розповідаємо про якісь конвенції, тварин, які занесені до Червоної книги, вони дивляться на нас буквально «квадратними» очима. Зате потихеньку починають розуміти, що екологія — таки справді дуже обширна й цікава наука.
Ірина БОНДАРЕНКО, громадський активіст, голова Асоціації велосипедистів Києва:
— Я помічаю, що українці стають свідомішими щодо екології. Незважаючи на те, що багато хто скаржиться на наш менталітет. Одна моя знайома сортує сміття дуже пильно. Вона розриває і миє пакети з-під молока, сушить їх і тільки після цього здає. Вона миє пластикові пляшки, спресовує їх, щоб вони не займали багато місця на полігоні. Біля нашого будинку завжди переповнений бак із сміттям для переробки. Але його дуже рідко вивозять. Наші жеки вважають, що люди ще не достатньо свідомі. Насправді ми бачимо, що вони применшують наші можливості й зараз якраз час щось змінювати. Але, з іншого боку, завжди існують такі екологічні речі, які людям важко донести. Наприклад, проблема атомної енергетики. Це глобальна проблема, про яку людина не буде задумуватися, поки в неї немає чого їсти. Ми всі знаємо, що в Німеччині люди виступили проти атомної енергетики. На вулиці вийшло 250 тисяч осіб, вони ламали рейки, відкручували шпали, щоб не пропустити потяг із радіоактивним відходами. В Україні такого чекати не варто. У нас навіть продовжили термін експлуатації ядерних реакторів, збираються будувати два нових. І ніхто не реагує на це, крім десятка активістів у кожному місті. Чому так? Тому що пояснити вплив атомної енергетики набагато складніше. І поки людина не буде мати чого їсти й де жити, вона не буде думати про атомну енергетику, про те, як змінити світ на краще. Мені, наприклад, є де жити, що їсти, тому я організовую різні екологічні, велосипедні акції. Я хочу, щоб у нашому місті їздило більше велосипедистів. І кияни їздять — все більше. Кожного року велосипедні магазини повідомляють мені, що збільшується кількість проданого вдвічі. Велосипед став модним, тож люди купують його. Дехто купує його з екологічних міркувань — це вже прогрес. Я бачу зрушення, хоча й повільні.
Тарас ПУШКАР, активіст руху добровольців «Простір свободи», молодший науковий співробітник Інституту зоології Академії наук України:
— Суспільство не достатньо проінформоване про ті проблеми, які ми маємо. Багато хто не знає, для чого нам заповідники, не знає, що це еталон природи, де вона збереглася в первозданному вигляді. Якщо ми її там знищимо, то взагалі не залишиться таких місць. Потрібна просвітительська діяльність для поширення інформації про те, що це — національне надбання, що ми повинні його зберігати. Наші нащадки, побувавши в тих краях, повинні побачити, якими вони були до того, як їх змінила людина. А для цього потрібна громадська свідомість і розуміння тих людей, які цим займаються, тобто і громадських організацій, і тих, хто їх підтримує. Важливі не тільки протести, а й просвітительські дії. Від держави, звісно, ніхто вже не чекає активних дій щодо цього. А тому суспільству треба брати на себе цей тягар, розробляти механізми поширення інформації серед населення, щоб воно не порушувало природоохоронне законодавство, зберігало свою природу як своє надбання.
Ставлення до природи повинно бути таким, як до традицій, до нашого спадку. Природа — це те, що нам передавали віками, те, що збереглося завдяки діяльності людей, які створювали заповідники. Так само, як ми повинні охороняти нашу культуру, зберігати й примножувати її, ми повинні турбуватися також і про природу, про її клаптики, які залишилися недоторканими в заповіднику.
Роман УЛІДЬКО, викладач НТУУ «Київський політехнічний інститут»:
— Щодо свідомості українців у екологічних питаннях, то тут ситуація така: коли людина сита, тоді вона починає думати. От, наприклад, коли бачиш, як ідуть у похід на Говерлу поляки, то відразу помічаєш, що кожен має торбинку для сміття. Для зміни ситуації в екологічній свідомості українців потрібно, банально, кожному починати із себе. Але завжди знайдеться хтось, хто кине мішок зі сміттям куди-небудь.
